Томаш Седлачек
Економіка добра і зла. У пошуках сенсу економіки від Гільгамеша до Волл-стріт
14.07.2017
Видавництво: Oxford University Press, Рік випуску: 2011 (переклад на російську - 2016)

Економіка добра і зла. У пошуках сенсу економіки від Гільгамеша до Волл-стріт

  • Передмову до книги написав Вацлав Гавел
  • Книга неодноразово перевидавалася 18 мовами
  • Автор входить до переліку 100 найвпливовіших мислителів планети
Автори
Томаш Седлачек
Дата огляду
14 Липня 2017
Прослухайте огляд
0:00 0:00
232

Основна ідея

Економіка, яку ми знаємо сьогодні, являє собою культурний феномен, продукт нашої цивілізації. Проте ми не створювали її спеціально, усвідомлено. Ми навіть повною мірою не уявляємо, якими є витоки цього феномена і як саме він працює. У цій книзі автор намагається розібратися, як розвивалася економіка упродовж століть і як змінювалося її сприйняття людьми.

Повернення до основ

Початком сучасної економіки вважають 1776 рік, коли вийшла книга Адама Сміта «Багатство народів». «Однак насправді економічні пошуки супроводжували людство задовго до народження Адама Сміта», – пише Седлачек. На його переконання, пошук цінностей в економіці за часів Сміта не зародився, а досяг кульмінації.

Ба більше, Седлачек упевнений: загальноприйняте трактування робіт Сміта є хибним. Внесок великого економіста в науку не обмежується ідеєю про невидиму руку ринку, він включає етичний аспект.

Втім, навіть головні ідеї Сміта не були для людства чимось кардинально новим. Щоб зрозуміти, як економіка прийшла до того вигляду, в якому існує зараз, варто зазирнути в минуле.

Повертатися до старих історій корисно не тільки історикам. Адже минуле не втрачає свого значення навіть тоді, коли з’являється нове, яке, на перший погляд, перевертає все з ніг на голову. Старі історії продовжують впливати на нас, але ми цього можемо не помічати.

Яскравий приклад – суперечка між двома поглядами на світ: геоцентричним і геліоцентричним. Зрозуміло, що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки, тому правильним є тільки геліоцентричний підхід. Однак ми, як колись, кажемо: сонце сходить і заходить.

Стародавні історії, образи, архетипи беруть участь у формуванні нашого ставлення до світу і до себе. Тому економіка безпосередньо стосується питань добра і зла, скільки б сучасні економісти не намагалися переконати нас в її неупередженості. Седлачек впевнений: економіка не просто відображає світ, а й показує, яким він мав би бути. Наприклад, є ідеал досконалої конкуренції, ефективності, зростання ВВП при зниженні інфляції тощо. Економіка часто створює моделі, які мають стосунок не до реальності, а до ідеального світу.

Усі ключові ідеї, з якими має справу економіка, виходять далеко за її межі, а нерідко і за межі науки як такої. Тому варто дивитися на неї з точки зору філософії, історії, антропології та психології.

«Щоб стати хорошим економістом, потрібно бути або хорошим математиком, або грамотним філософом, або ж і тим, й іншим одночасно», – каже Седлачек. Але проблема в тому, що упродовж років люди приділяли занадто багато уваги математиці, забуваючи про людяність. Результатом стали штучні економічні моделі, далекі від реальності й важко застосовні на практиці. Автор вважає, що для розуміння людської поведінки потрібно, перш за все, дізнатися, як відбувалося становлення ідей, які сформували нас. У тому числі ідей про добро та зло.

Міфи та історії

Аналіз економіки стародавнього світу автор починає з «Епосу про Гільгамеша» – літературної пам’ятки, створеної чотири тисячі років тому. Сюжет цього твору такий: Гільгамеш – на дві третини бог, на одну третину людина – прагне побудувати досконалі, небачені в усьому світі стіни навколо свого міста Урука. Для цього він намагається вичавити зі своїх підданих все, на що вони здатні, змушує їх багато працювати і забороняє бачитися з родинами.

Люди скаржаться богам, і ті посилають Гільгамешу для покарання дикого Енкіду. Однак вони з Гільгамешем стають друзями і роблять різні подвиги. Потім Енкіду вмирає, а Гільгамеш вирушає на пошуки безсмертя, втім, безуспішно. Закінчується історія там, де починалася, – біля неприступних стін Урука.

Седлачек зазначає: питання, що порушуються в «Епосі про Гільгамеша», співзвучні тим, що цікавлять нас досі. Наприклад, думка про те, що все людське в нас тільки сповільнює нашу роботу (в цьому випадку – будівництво міських стін), присутня в економіці й сьогодні. Адже деякі економічні моделі намагаються вивести всі властиве людській природі за межі дискурсу.

Ще одним важливим аспектом твору автор вважає дружбу між Гільгамешем та Енкіду. З точки зору біології дружба не є чимось цінним, однак вона необхідна для серйозних змін. «Для ефективного економічного виробництва досить стати членом команди, не включаючись емоційно, – пише Седлачек. – Проте для зміни системи, для того, щоб зламати наявний устрій та піти в похід проти богів, потрібна дружба».

В епосі можна знайти й прабатька принципу невидимої руки ринку: в образі дикого зла, яке після приборкання стало служити на благо людям.

Згадка про добро і зло у творі присутня, але систематичного вирішення цієї проблеми на моральному рівні не пропонується. Зло в цьому тексті – це щось зовнішнє, що існує поза людським суспільством. Тобто мова йде про природне зло, яке не творять люди, а яке просто відбувається.

Зовсім інший підхід можна побачити в Старому Заповіті. Історичні події тут розвиваються відповідно до того, чи морально поводяться герої. Зло існує не десь зовні, а всередині людей. Природа у Старому Заповіті символізує добро й гармонію, а місто і цивілізація дуже часто позначають зло.

Ця літературна пам’ятка подарувала світовій економіці безліч цінних ідей. Наприклад, про повагу до законів і приватної власності, прогрес і лінійне сприйняття часу. Тора позбавила ореолу святості три поняття: правителя, природу і героя. Седлачек впевнений, що пошуки неба на землі у його світській формі дуже схожі на завдання, які супроводжують найамбітніші економічні цілі упродовж усієї нашої історії.

У Старому Заповіті, напевно, вперше в історії розглянули поняття корисності й поставили питання: який зв’язок існує між добром і злом, які ми творимо, та тією корисністю (або некорисністю), яку отримуємо як нагороду (або як покарання)? Стародавні євреї запропонували дві відповіді: по-перше, добро – це непогана інвестиція, по-друге, добро, яке ми чинимо за розрахунком, не вважається добром, тобто не окупається.

У Стародавній Греції питання корисності також знаходилося не на останньому місці. У ті часи існувало два полярні підходи: для стоїків закон був обов’язковим, а корисність – другорядною. А для епікурейців (гедоністів), навпаки, корисність була найголовнішою – правила мали встановлюватися на основі саме цього критерію.

Представники цих підходів не могли дійти спільної думки щодо питання: чи вигідно чинити добро? І чи принесуть добрі вчинки якусь вигоду? Стоїки не бачили зв’язку між добром і корисністю. За якісь вчинки ми можемо отримати у відповідь щось добре, за інші – ні, але нас взагалі не має це хвилювати. Головне – дотримуватися правил. Моральність вчинку визначається не тим, наскільки він корисний, а тим, чи відповідає він правилам.

Натомість для Епікура джерелом етики є егоїзм. А доброта вчинку повністю визначається його наслідками, тобто тієї корисністю, яку він забезпечить. Отже, корисність стала для епікурейців дороговказом для прийняття будь-яких рішень.

Сам Адам Сміт вважав себе стоїком, а гедонізм критикував за його спрощений погляд на світ. За іронією долі сьогодні чимало економістів вважають, що саме егоїзм визначає людську поведінку, а цю ідею приписують Сміту.

Від християнства до Адама Сміта

Вплив християнства на формування сучасної економіки важко переоцінити. Західне суспільство багато в чому орієнтується на те, що говорить релігія щодо певних питань (що варто робити, а чого не варто). «Християнство ґрунтується на юдаїзмі, перебирає чимало ідей від греків і додає абсолютно нове розуміння спасіння, яке в економічному сенсі трактується як спокутування і прощення наших боргів (гріхів)», – пише Седлачек.

Біблія сповнена економічної термінології та використовує соціальний і економічний контексти. Один з важливих постулатів: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо боржникам нашим» – є ілюстрацією до цієї тези. Гріх у християнському розумінні – це і є борг. Його можна спокутувати певною мірою, але якщо людина накопичує забагато гріхів, то стає «банкрутом», і їй лишається чекати приходу месії, тобто того, хто спокутував би за неї її гріхи. Прощення гріхів (боргів) – ключовий елемент християнства, який відрізняє його від інших релігій.

Дивно, але ті самі принципи працюють і в сучасній економіці. Варто згадати кризу 2008-2009 років і погашення боргів банків і великих організацій. Це прощення гріхів здається несправедливим (багато дрібних і середніх підприємств прогоріли, ніхто не пробачив їм боргів). Проте якби держави не викупили найважливіші банки, міг початися глобальний фінансовий катаклізм. Отже, найбільші грішники отримали спокутування своїх гріхів, як в притчі про Ісуса.

У Новому Заповіті дається й відповідь на запитання: чи вигідно чинити добро? У Біблії ми зустрічаємо поняття Царства Божого – простору, де за моральні вчинки винагородять вже після смерті.

Зрозуміло, за таких умов земний світ стає таким собі антиподом Царства Божого. Він не завжди справедливий, може бути небезпечним, сповненим зла і спокус. Зрештою, економіки добра і зла у земному світі не існує, адже справедливість можна гарантовано зустріти лише після смерті.

Перш ніж перейти до аналізу спадщини Адама Сміта, Седлачек згадує іншу історичну особистість – Бернарда де Мандевіля. Він значно менш відомий за Сміта, але саме де Мандевіль є справжнім батьком ідеї про невидиму руку ринку в тій її формі, яку ми знаємо сьогодні.

Де Мандевіль був переконаний, що суспільне благо може і повинно базуватися на егоїзмі (теза, яку помилково приписують Сміту). Якби ми повністю позбулися зла в собі, то незабаром настав би кінець і нашому добробуту. Адже кожен наш недолік водночас означає і попит на певну послугу або товар.

Скупість (або ненаситність) для де Мандевіля була обов’язковою умовою прогресу. Суспільство, що не має недоліків, не змогло б вистояти в глобальній конкуренції. І, навпаки, якщо існує розрив між тим, що у нас є, і тим, чого ми хочемо, то це стимулює нас накопичувати багатство і задовольняти потреби. Зростання попиту для де Мандевіля – один з можливих двигунів прогресу.

Адам Сміт зовсім не був прихильником ідей де Мандевіля. Головна проблема в тому, що Сміт залишив по собі суперечливу спадщину. Найчастіше згадують його роботу «Багатство народів» (1776 року), проте за декілька років до того він видав книгу «Теорія моральних почуттів». У ній Сміт розмірковує про етику, дистанціюється від де Мандевіля і його ідей про егоїзм. Ці праці не мають практично нічого спільного, що й породило проблему двох Смітів, про яку розмірковує чимало економістів.

Поняття невидимої руки ринку Сміт використовує у своїх працях лише тричі. І в кожному випадку вкладає в нього різний зміст.

На думку Седлачека, основний внесок Сміта в розвиток економіки – це твердження про те, що суспільство може існувати тільки завдяки емпатії, співчуттю. Він вважав, що людина відчуває зв’язок навіть із найбільш далекими від неї членами спільноти.

Отже, поширене тлумачення ідей Сміта є помилковим. І це невірне тлумачення веде економіку неправильним шляхом, впевнений автор. Щоб зрозуміти, чому економіка знаходиться в поточному стані, потрібно вивчати двох Смітів, згадати про роль етики в суспільстві. «Основна теза Сміта, яку він залишив економістам, полягає в тому, що економіка не повинна відтісняти на задній план питання моралі, адже саме вони є ключовими», – стверджує Седлачек.

Проблеми нового часу

Карл Густав Юнг був переконаний, що в несвідомому людей живуть архетипи, які практично вічні. Вони формують наші погляди на світ у нашій свідомості. Тому дослідження легенд, сповнених архетипами, допомагає зрозуміти, як змінювалася поведінка людства впродовж історії.

На думку Седлачека, все, що закладено в нашій свідомості, найкраще пізнається під час кризи. Сила часто приховує справжній стан справ, а слабкість – відкриває його нам. Тому саме зараз, коли людство переживає кризу за кризою, ми можемо розібратися, в якому стані знаходиться світова економіка, куди рухається суспільство.

Аналізуючи поточний стан речей, автор виділяє декілька важливих чинників. По-перше, це пересиченість західного світу. «Велика частина світу голодує, водночас проблема нашої цивілізації – як наїстися і при цьому не наїстися», – пише Седлачек.

Що більше у нас є, то більшого ми хочемо. Чому так відбувається? Можливо, нам здавалося: що більше у нас буде, то менше нам буде потрібно. Ми думали, що задоволення потреб спричинить зменшення їхньої кількості. Але сталося навпаки: у заможних людей бажань більше, ніж у бідних. «Кожне задоволене бажання породжує нове бажання і, зрештою, залишає нас незадоволеними, – пише автор. – Тому необхідно звертати увагу на кожне нове бажання, яке ми собі вигадуємо, адже воно стає нашою новою залежністю. Споживання – це наркотик».

Що може бути рішенням цієї проблеми? На перший погляд може здатися, що це аскетизм, проте автор упевнений, що краща відповідь – це так звана шабатна економіка. Тора стверджує, що людина  має працювати шість днів, а сьомий – відпочивати і насолоджуватися плодами своєї праці. Земля повинна відпочивати один раз на сім років. Раз на 49 років прощають усі борги. Інакше кажучи, з певною періодичністю результати анулювалися, система перезапускалася.

Зараз ми не даємо собі перепочинку. Людство досягло багато чого, придумало масу винаходів, які заощаджують час. Але ми не насолоджуємося вільними днями, а знову інвестуємо їх у виробництво, повертаємо їх у систему.

Ще одне питання, якого торкається автор, – як попередити майбутні фінансові кризи. Одна з можливих відповідей: в успішні роки країни повинні створювати запаси на чорний день. Звичайно, самого цього кроку недостатньо, щоб уникнути рецесії, але так ми хоча б розширюємо поле для маневрування.

Тіло та душа економіки

Упродовж багатьох років люди намагалися відокремити душу економіки від її тіла: позбавляли етики й сенсу, намагалися зробити з неї точну науку, що ґрунтується виключно на математиці. Седлачек вважає, що це було великою помилкою, внаслідок чого ми створили чимало проблем. А якщо продовжувати так само, то, врешті-решт, економіка остаточно стане несправедливою, почне жити власним життям, не буде відповідати нашим уявленням про неї. «Не існує морального вакууму, – пише автор. – Цілком можливо, що сформується інша мораль, імовірно, нелюдська».

Висновок такий: економіка повинна стояти на обох ногах, мати і тіло, й душу. Адже історично вона відокремилася від моральної філософії, і забувати про це не варто.

Сьогодні ми намагаємося призначити ціну всьому. Але хоча все, що нас оточує, має цінність, лише деякі речі мають ще й ціну (на цьому тримається ринок продуктів). Тому економіка і кульгає: цінності з ціною і цінності без ціни часто вступають у конфронтацію.

Ще один симптом нашої економіки – втома. Вона наче просить нас пригальмувати, але ми не чуємо її, а тільки підганяємо її й себе у гонитві за дедалі значнішими результатами. «А насправді досить трохи повернути економіку, щоб у випадку зниження попиту замість звільнення 20% людей працювати на 20% менше», – каже Седлачек.

Нашому часу бракує почуття міри. Звичайно, матеріальні речі – це одне з джерел задоволення, і відмовлятися від них автор не закликає. Проте це не єдине джерело, навіть якщо іноді нам здається інакше. І людству пішло б на користь усвідомлення: ми маємо дуже багато, і потрібно бути за це вдячними.

Завантажити огляд:
232
kmbs
Інтелектуальний партнер проєкту Digest