Нассім Ніколас Талеб
Власна шкіра на кону: приховані асиметрії в повсякденному житті
23.05.2018
Видавець: Random House, Рік випуску: виходить в кінці лютого 2018

Власна шкіра на кону: приховані асиметрії в повсякденному житті

Автори
Нассім Ніколас Талеб
Дата огляду
23 Травня 2018
Прослухайте огляд
0:00 0:00
601

Рейтинги:

– Нова книга автора бестселера «Чорний лебідь»

– Книги автора рекомендує The Wall Street Journal

– Книги Нассіма Талеба переведені на 36 мов

Основна ідея

Нова книга Насіма Талеба, як і попередні, є поєднанням філософських ідей і прикладів їх практичного застосування. Автор розмірковує про невизначеність і якість знань, про рівність та нерівність, складні системи й раціональність. Усі ці теми об’єднує принцип, що дав назву книзі. На думку Талеба, шкура на кону — не тільки необхідна умова рівності, комерційної ефективності та успішного управління ризиками. Завдяки цьому принципу можна краще зрозуміти світ.

Принцип шкури на кону

У давньогрецькій міфології був персонаж на ім’я Антей — син Посейдона, бога морів, і Геї, богині землі. Свою силу він черпав від землі: поки зберігав фізичний контакт із нею, був здатний майже на будь-що. Геракл переміг Антея, піднявши його над головою, тобто відірвавши від джерела сили.

На думку Талеба, подібно до Антея, знання не можна відокремлювати від землі. Більшість речей, винахід яких приписують тим чи іншим університетам, насправді були отримані шляхом спроб і помилок окремими особистостями, іншими словами, в контакті з землею (реальністю).

Контакт із реальним світом — ось що робить знання (та й будь-що інше) цінним. А забезпечує цей контакт принцип шкури на кону — ситуація, коли ми діємо в реальному світі та платимо ціну за наслідки своїх вчинків. Подряпини на вашій шкірі — це те, що спрямовує ваші пошуки та дослідження.

Люди, які нехтують цим принципом, роблять декілька помилок. По-перше, думають у статиці, а не в динаміці. Вони не розмірковують, якими можуть бути подальші кроки: другий, третій, п’ятий… По-друге, вони не вміють відрізняти проблеми, що мають багато вимірів, від їхніх одновимірних проекцій. Наприклад, здоров’я — поняття, що має багато вимірів, і лише один з них — це зниження рівня холестерину. Насправді всі складні системи не мають очевидних одновимірних механізмів «причина — наслідок». По-третє, ці люди роблять помилку — мислять у термінах дій, а не взаємодії. А отже, їм не вдається передбачити дії інших гравців.

Люди рідко вчаться на своїх помилках або помилках оточення. А системи навчаються, проте у цікавий спосіб: вони позбуваються непотрібних частин. Погані пілоти часто гинуть в аваріях, і система авіаперевезень стає безпечнішою не тому, що вони навчилися на своїх помилках, а тому, що вчиться сама система. Досвід системи відрізняється від досвіду індивідуума.

Ідея своєї шкури на кону міцно вплетена в історію людства. Усі розпалювачі воєн самі були воїнами. І, за декількома цікавими винятками, суспільствами керували люди, здатні ризикувати.

На думку автора, видатні люди схильні до ризику значно більшою мірою, ніж звичайні громадяни. Досить подивитися на те, як жили великі імператори минулого, щоб побачити підтвердження цієї тези. Багато з них загинули так само, як жили, — на полі бою. Вони не будували теорій, далеких від реального життя: вони завжди ставили свою шкуру на кін.

Одне з найпрактичніших застосувань цієї ідеї полягає в тому, що неможливо переконати людину, що вона неправа, — це може зробити тільки реальність. Втім, насправді реальності байдуже до понять правий-неправий, виграв-програв. Все, що має для неї значення, — це виживання.

Якщо дивитися глобально, то без принципу шкури на кону неможлива еволюція: немає ризику вимирання — немає розвитку.

 

28 ukr

Інтелектуальний ідіот

Продуктом сучасності Талеб вважає індивідуума, якого називає інтелектуальним ідіотом, або ІІ (Intellectual Yet Idiot, IYI). ІІ робить те, в чому не розбирається, і не усвідомлює, що його розуміння є обмеженим. Він любить використовувати слово «неосвічений» у випадках, коли хтось робить те, в чому вбачає сенс, а сам ІІ цього розгледіти не може. Політичні процеси він ділить на два типи: «демократія» (коли він згоден із тим, що відбувається) і «популізм» (коли хтось голосує не так, як хотілося б ІІ).

Прокляття сучасності полягає в стрімкому збільшенні прошарку людей, які краще пояснюють, ніж розуміють або роблять. Усе це відбувається тому, що вони не вірять у принцип шкури на кону. Автору близька школа скептиків, де одним з головних правил було таке: ті, хто говорить, повинні робити, і тільки тому, хто робить, слід говорити.

Талеб пише, що неодноразово бачив вчених, які виступали за еволюцію, але заперечували ідею ризику і шкури на кону. Їм подобається думати, що вони знають все про явища, про які розмірковують, можуть передбачити всі їхні наслідки. Що більше люди вірять у свою здатність прогнозувати, тим сильніше ненавидять ідею шкури на кону.

Талеб різко виступає проти явища під назвою «інтелектуалізм» — способу мислення, коли ми віримо, що людину можна відокремити від її дій, а теорію від практики. Властивий науковим інституціям інтелектуалізм перестає працювати, коли справа стосується складних систем, натомість бабусина мудрість — ні.

Родичем інтелектуалізму є сайєнтизм. Коли ми використовуємо математику там, де вона не потрібна, — це не наука, а сайєнтизм. Заміна руки, що добре діє, високотехнологічним протезом — це не науково, а нерозумно. Талеб вважає, що зараз науку окупували продавці та використовують її, щоб продавати продукти (скажімо, маргарин або генетично модифіковані овочі). Тому замість справжньої науки ми часто бачимо прояви сайєнтизму.

Срібло виграє у золота

Всі ми чули золоте правило: стався до інших так, як ти хотів би, щоб інші ставилися до тебе. Талеб наводить ще одне правило, срібне: не роби іншим того, що не хотів би, щоб інші зробили тобі. На його думку, воно набагато краще за золоте.

Адже воно означає: не нашого розуму справа — вирішувати, що добре для інших. А що є поганим для всіх нас, зрозуміти набагато простіше. Взагалі, як стверджує Талеб, негативний метод (via negativa, коли ми діємо, прибираючи щось, як у випадку з навчанням систем) є набагато ефективнішим і рідше призводить до помилок, ніж позитивний (via positiva, коли ми додаємо щось).

Домінування меншості

Головна ідея складних систем полягає в тому, що поведінку цілого не можна передбачити, аналізуючи окремі елементи. Взаємозв’язок має більше значення, ніж природа самих компонентів. Можна скільки завгодно вивчати мураху, але це не дасть нам жодного розуміння того, як функціонує колонія. Адже колонія — це не просто безліч мурах, це щось більше.

Ця властивість систем називається емерджентністю: коли елементи об’єднуються, з’являється щось нове, чого не було раніше. Водночас самі взаємозв’язки можуть підпорядковуватись простим правилам.

Одне з таких правил Талеб називає правилом меншості. У ньому йдеться про те, що непримиренній меншості достатньо досягти рівня 3-4 % від загальної маси, щоб уся популяція перейняла її погляди. За цих умов незалежному спостерігачу буде здаватися, що вибір робить більшість. Правило меншості показує, як невелика кількість сміливих людей може змінити суспільство, діючи за принципом шкури на кону.

Прояви цього правила можна спостерігати усюди. Наприклад, у Великій Британії спільнота мусульман становить всього 3-4 %, водночас на полицях магазинів легко знайти безліч видів халяльної їжі. У США і Європі органічні компанії продають усе більше продуктів завдяки правилу меншості. Така сама картина – з їжею з позначкою «без ГМО». Достатньо приблизно 5 % людей, які усіма силами протестують проти генетично модифікованих продуктів, щоб це стало загальним трендом.

Розвиваючи свою ідею, Талеб розповідає про так званий ефект вето, коли одна людина може спрямовувати рішення всієї групи. Цим можна пояснити, чому деякі мережі фаст-фуду, подібні McDonald’s, вижили. Причина не в якості їжі, яку вони пропонують, а в тому, що їх не ветували в певній соціально-економічній групі. Простіше кажучи, коли ви знаходитесь у незнайомій країні та не знаєте, куди піти, McDonald’s виглядає безпечним варіантом. Навіть якщо ви не любите їжу, яку там подають, вона точно є кращою за невідомість.

Ми живемо у світі, повному правил. Не кради, не вбивай тощо. Ці правила зародилися колись давно і розвивалися з плином часу, стаючи все більш універсальними. Дуже часто вони є чорно-білими, бінарними, не допускають напівтіней. Не можна помірно вбити когось або трішки вкрасти: ви або зробили це, або ні. Так само не можна дотримуватися кашруту і з’їсти шматочок свинини на пікніку.

Талеб стверджує, що правила, які виникли з принципу меншості, з більшою ймовірністю є чорно-білими. Вони допускають менше варіантів наслідків.

Суспільства розвиваються не завдяки консенсусу, голосуванню, більшості. Тільки мала кількість людей рухає соціум вперед. Це є одним із прикладів асиметрії, яка існує практично всюди у світі.

Чужа шкура на кону

Уявіть собі, що ви працюєте на корпорацію, яка виробляє продукт із прихованою шкідливою дією, настільки сильною, що в майбутньому він здатний вбити тисячі людей. Але поки ця дія є невидимою. Ви дізнаєтеся про неї і опиняєтеся перед вибором: попередити всіх (і автоматично втратити роботу) чи ні. Якщо розповісти, то є ризик, що вчені корпорації зможуть спростувати цю інформацію, принизивши вас публічно. Або новину взагалі проігнорують. А, можливо, проти вас розпочнуть кампанія переслідування, позбавивши вас надії знайти нову роботу.

Тим часом у вас хворі батьки та дев’ятеро дітей, яких потрібно відправити вчитися до коледжу. Таким чином, їхнє майбутнє на кону. У той же час ви усвідомлюєте, що стаєте частиною злочину, і якщо ви нічого не зробите, то можуть загинути багато людей. Виходить, що на кону стоїть і їхнє життя.

 

31 ukr

Суспільству подобається, коли у героїв немає сімей, які могли б поставити їх перед моральною дилемою: нагодувати дітей або залишитися вірними етиці. У цьому випадку сім’єю героя немов стає все людство.

Таким чином, «щоб робити етичний вибір, не можна допускати дилем між приватним (друзі, родина) і загальним», вважає автор. Історично для забезпечення цієї умови було придумано, наприклад, целібат. А в сучасному світі позбутися подібних дилем допомагає, скажімо, фінансова незалежність. Втім, її досить складно досягти. Особливо коли змінюється саме поняття незалежності. За часів Аристотеля людина вважалася вільною, якщо могла чинити по совісті, однак зараз це не дуже поширено.

 

32 ukr


Нерівність – і нерівність

Що таке нерівність? На думку автора, вона буває двох видів. Перший — це коли ми порівнюємо себе з Альбертом Ейнштейном або іншим генієм. Ми готові визнати, що поступаємося їм, готові змиритися з такою нерівністю. Те саме стосується відомих спортсменів, співаків, акторів, філософів тощо. Одним словом, тих, чиїми фанатами ми могли б бути. Іноді ми хочемо їх наслідувати, іноді ні, але головне — нас не дратує те, що ми не рівні їм.

Другий різновид нерівності люди сприймають набагато гірше. Суб’єкт виглядає приблизно так само, як вони, проте зумів обійти систему (наприклад, не працює на компанію, а живе за рахунок ренти) та незаслужено отримав якісь привілеї. У нього є те, чого немає у вас, і ви однозначно не можете бути його фанатом. До цієї категорії часто потрапляють банкіри, бюрократи, генеральні директори корпорацій. Їхня незаслужена слава дратує вас, вони змушують вас відчувати себе меншими, ніж ви є. Водночас люди, які свою славу і багатство заслужили, нас не турбують: скоріше ми хочемо їх наслідувати.

У країнах, де великі гроші часто є результатом державного регулювання, політичної протекції або ренти (як антоніма чесному підприємництву), до багатства ставляться як до гри з нульовою сумою: якщо хтось щось отримав, це було відібрано у когось іншого. Тобто людина, яка розбагатіла, зробила це за рахунок інших. Нерівність загалом, як каже Талеб, є грою з нульовою сумою.

Нас обурюють або повинні обурювати ті, хто піднявся вгору, не ставлячи свою шкуру на кін. Вони не мали справи з ризиками, у них є певний імунітет перед падінням з п’єдесталу. Навряд чи їм колись доведеться стояти в черзі за безкоштовним супом. До речі, банкрутство Трампа додало йому балів у очах громадськості, адже завдяки цьому вдалося нівелювати відчуття нерівності другого типу і, отже, завоювати симпатії пересічних громадян.

Що являє собою людина, яка не ставить шкуру на кін? Це, наприклад, управлінець із великої компанії, який отримує велику зарплату. Його оцінюють за метриками, які часто не показують реальне здоров’я бізнесу. Він практично нічим не ризикує: маніпулюючи даними, він може забезпечити собі річний бонус, а якщо щось піде не так, то він просто перейде до іншої компанії, де все повториться спочатку. А в колишній організації у всьому звинуватять його наступника.

Нерівність також можна розділити на статичну і динамічну. Статична нерівність — це певна зафіксована моментальна картинка, яка не дає уявлення про те, що трапиться потім. Можна просто дивитися на людей, які входять до списків найбагатших у країні, а можна вивчити статистику за тривалий час. І виявиться, що тільки 10 % із 500 найбагатших американців були такими 30 років тому.

Динамічна (ергодична) нерівність враховує все життя, зокрема минуле і майбутнє. Досягти такої динамічної рівності в суспільстві неможливо завдяки подачкам бідним людям. Але якщо їм надати шанс стати багатшими, то ситуація вирівняється. Шкура на кону може допомогти в цьому, якщо багаті будуть відчувати ризик втратити свій статус представника верхнього 1 %.

Факти та новини

Інформація поширюється природно, від людини до людини, і це двосторонній канал. У Стародавньому Римі люди дізнавалися новини без централізованого фільтра: спілкувалися на ринках, розмовляли зі своїми перукарями. Пізніше поширення новин відбувалося через паби та кав’ярні, в церковних спільнотах тощо. При цьому деякі люди були надійними, їхнім словам можна було довіряти, – і були ті, кому вірити не варто.

Односторонні канали зв’язку на кшталт телебачення і газет, що їх можуть контролювати можновладці, домінували із середини ХХ століття до виборів у США в 2016-му. Приблизно з цієї критичної точки соціальні медіа, що забезпечують двосторонній потік інформації, повернули ситуацію до її природного вигляду.

Як застосовується принцип шкури на кону до новин? Власники ресторанів більше піклуються про те, що про них думають клієнти, а не господарі інших подібних закладів. І це дозволяє їм володіти реальною інформацією. Шкура на кону створює різноманітність, а не монокультуру, до чого нас часто підштовхують ЗМІ.

Сьогодні професія журналіста — одна з найнебезпечніших у світі. Журналістам треба постійно думати про те, щоб не сказати чогось зайвого, що не відповідає поточній кон’юнктурі. Досить сказати щось не те про Brexit або ГМО, щоб про вас забули. Таким чином, журналісти стають легким об’єктом для маніпулювання лобістами певних ідей.

Чесний діалог

Срібне правило, про яке пише Талеб, застосовується навіть під час проведення дискусій. Автор говорить, що, спілкуючись з опонентом, ви можете критикувати або те, що він сказав, або те, що він мав на увазі. Маркером несумлінного опонента є атака зі зверненням до конкретних висловлювань («Подивіться, що він сказав!»), а не до істинної позиції іншої сторони («Подивіться, за що він виступає»).

Практично будь-яку промову, статтю або книгу можна спотворити до невпізнанності та довести до абсурду, якщо діяти таким чином. І це стає справжньою зброєю. Кажуть, що Рішельє якось вимовив такі слова: «Дайте мені декілька рядків, написаних людиною, і я знайду достатню причину, щоб її повісити».

Більш чесна позиція — якщо ви, беручи участь в дискусії або читаючи статтю, намагаєтеся зрозуміти меседж опонента так, ніби його придумали або написали ви самі. Цей принцип милосердя дозволяє додати симетрії у дебати. Поки що він недостатньо поширений, і для того, щоб це змінити, людям потрібно відмовитися від звичних методів ведення діалогу.

Принцип шкури на кону є базовою потребою для сучасної людини, проте це не означає, що його потрібно застосовувати всюди. Є велика різниця між політиком, чиї слова можуть вплинути на життя мільйонів людей, і середньостатистичним громадянином, що висловлює свою думку на вечірці. Найважливіше — пам’ятати про шкуру на кону, коли йдеться про вашу професійну діяльність, особливо якщо вона може мати значні наслідки.

601
kmbs
Інтелектуальний партнер проєкту Digest