Світ без роботи: Технології, автоматизація та наша реакція на них

• Книга увійшла до шорт-листа премії «Бізнес-книга 2020 року» за версією Financial Times і McKinsey
• Видання отримало позитивні відгуки від Kirkus Reviews, The Guardian, Booklist
• Книгу рекомендує The New York Times

Технологічний прогрес подарував людству безліч цінних винаходів, але одночасно позбавив коней їхньої головної роботи. Автомобілі замінили карети, й коні стали набагато менш затребуваними. Цілком можливо, що прогрес зробить те саме з нами. Як машини та трактори замінили коней, так роботи та комп’ютери відберуть роботу у людей. 30% американських працівників вірять, що їх замінять роботи. А у Великобританії така сама частина людей вважають, що це станеться у найближчі 20 років. Чи буде у ХХІ столітті досить роботи для всіх? І як нам варто переглянути свої погляди на роботу, щоб зустріти майбутнє озброєними? Про це розмірковує автор книги.

Деякі дослідники заявляють, що з 50%-ю імовірністю у найближчі 45 років машини перевершать людей у виконанні всіх завдань. Однак автор налаштований скептично стосовно таких прогнозів. Він вважає, що навіть наприкінці поточного сторіччя залишаться роботи, які неможливо або невигідно автоматизувати. На його думку, машини не робитимуть у майбутньому абсолютно все, але точно стануть виконувати набагато більше завдань, ніж зараз. Відповідно, обсяг робіт, доступних для людей, поступово, але неухильно зменшуватиметься.

З одного боку, такий прогноз є втішним: ми навряд чи стикнемося із ситуацією, коли, одного разу прокинувшись ранком, побачимо, що робочих місць не залишилося. З іншого боку, через не надто високу швидкість автоматизації ми можемо не усвідомлювати загрози, поки вона не стане очевидною.

Можемо спостерігати повільний процес автоматизації на прикладі виробництва та сільського господарства. Фермери та робітники на заводах усе ще потрібні, але потреба в них зменшується. Те саме відбудеться й в інших сферах: робочі місця не зникнуть повністю, але їх не вистачить на всіх бажаючих.

Втім, не все так погано. Адже якщо представити економіку у вигляді пирога, то він поступово зростає, значною мірою завдяки технологічному прогресу. Сьогодні глобальний ВВП на душу населення становить $10720 на рік (це число можна отримати, якщо «пиріг» розміром у $80,7 трлн розділити на 7,53 млрд людей). Якщо економіка продовжить зростати на 2% на рік, наші діти будуть удвічі багатшими за нас. Тобто людство поступово рухається до розв’язання проблеми бідності.

Безробіття через автоматизацію дивним чином є симптомом успіху в розв’язанні цієї проблеми. Пиріг стає достатньо великим, щоб його вистачило на всіх. Але разом із цим з’являються нові проблеми: нерівності, влади та призначення. І їх людству доведеться розв’язувати.

Упродовж багатьох десятиліть люди боялися, що машини їх замінять. Однак цього досі не сталося. Причина, на думку автора, полягає в тому, що прогрес породжує дві різноспрямовані сили: ту, що заміщає, і ту, що доповнює. І якщо перша завдавала шкоди робітникам, то друга, навпаки, є для них корисною. Ми часто забуваємо про цю доповнювальну силу і про те, що вона діє трьома способами.

По-перше, вона підвищує продуктивність. Водії таксі використовують навігаційні системи, щоб прокладати маршрути незнайомими дорогами, архітектор використовує спеціалізоване ПЗ, щоб створювати складніші проєкти будинків. У 2016 році у Массачусетському технологічному інституті (MIT) розробили систему, яка визначає рак грудей за біопсією з 92,5%-ю точністю. Люди-лікарі могли виконувати те саме завдання з точністю у 96,6%, однак, коли вони використовували систему, то досягали показника у 99,5%, а це додаткові врятовані життя. Нові технології «забрали» деякі завдання у людей, але завдяки їм фахівці змогли виконувати завдання, що залишилися, набагато ефективніше.

По-друге саме доповнювальній силі ми зобов’язані «розростанням» економічного «пирога», про який ішлося вище. Скажімо, економіка Великобританії зросла у понад 113 разів з 1700-го по 2000 рік, Японії – у 171 раз, Бразилії – у 1699 разів, Австралії – у 2300 разів, Канади – у 8132 рази, США – у 15241 раз. А коли економіка росте, то й добробут людей зростає, навіть якщо деякі завдання їм доводиться віддавати машинам. Адже зростаючий попит означає, що і робочих місць стає більше.

По-третє, завдяки технологічному прогресу економіка не тільки росте, але і трансформується. Інакше кажучи, «пиріг» видозмінюється. Скажімо, у Великобританії 500 років тому економіка складалася в основному із сільського господарства, 300 років тому – із заводів, а сьогодні вона складається з офісів. Це дає можливість людям, що втратили роботу через автоматизацію, знайти собі нову, нехай і в інших сферах. Приклади цьому є у багатьох країнах. Скажімо, у 1962 році 82% китайських робітників були зайняті у сільському господарстві, а сьогодні – лише 31%.

Отже, розглядаючи технології, варто завжди пам’ятати про дві сили, дві сторони однієї медалі. І не забувати, що автоматизація одночасно руйнує старе та створює нове. Технології – це одночасно загроза та можливість, ворог та друг. Майбутнє – не однозначно погане або добре, усе залежить від того, як ми вчинимо з тими шансами, які воно з собою несе.

Економісти з MIT Девід Аутор, Френк Леві та Річард Мурнейн створили так звану АЛМ-гіпотезу. Вона каже про те, що дивитися на ринок праці у термінах «роботи» неправильно. Коли ми говоримо про майбутнє роботи, то часто маємо на увазі журналістів та лікарів, учителів та медсестер – тих людей, хто одного разу може втратити своє місце через автоматизацію. Однак у такому випадку ми дивимося занадто узагальнено на те, що вони роблять (скажімо, юристи – «юридичать»). У реальності ж кожна робота складається з набору завдань і, розмірковуючи про автоматизацію, набагато корисніше починати знизу догори, розглядаючи складові елементи тієї або іншої посади.

У 2017 році McКinsey провела дослідження 820 різних професій та дійшла висновку, що менше 5% можна повністю автоматизувати за допомогою наявних технологій. Однак понад 60% цих професій складаються із завдань, 30% яких можна автоматизувати. Тому помилковим буде стверджувати: «Моя робота у безпеці, тому що я роблю Х, а Х складно автоматизувати». Адже робота складається із більш ніж одного завдання.

Друга складова гіпотези: насправді неважливо, наскільки «умілими» є люди, які виконують роботу. Те, чи можна її автоматизувати, залежить скоріше від наявності «рутини» при виконанні завдання. У цьому контексті «рутина» – це не нудьга, яку відчуває працівник, а те, наскільки легко йому описати, як він виконує завдання. Автори АЛМ-гіпотези впевнені: що більш «рутинним» є завдання, то простіше його автоматизувати. Навіть якщо воно вимагає від виконавця складних навичок та великих знань. І взагалі неважливо, «ручна» або «розумова» це праця.

Аутор, Леві та Мурнейн стверджують, що завдання, які не можна описати «рутинами», машини виконувати не зможуть. Принаймні, допоки ми не навчимося розкладати на чітку послідовність кроків відповіді на запитання на зразок «як бути креативними?». Є завдання, які люди виконують легко, але стикаються із серйозними труднощами, намагаючись пояснити, як вони це роблять. Саме такі завдання у безпеці. Принаймні, допоки люди не навчаться пояснювати машинам, як їх виконувати.

Усе вищезазначене не означає, що можна розслабитися. Адже машини розвиваються набагато стрімкіше, ніж люди, і одночасно у трьох вимірах: фізичному, когнітивному та емоційному.

Зараз є роботи, які трусять дерева, збирають виноград, усмоктують, як пилосос, яблука з яблунь. У Японії 90% роботи з обприскування посівів виконують дрони. На одній британській фермі вирощують та збирають ячмінь без жодної людини на полі. Американська агрокомпанія Cargill використовує технології розпізнавання облич, щоб моніторити корів. Китайська Alibaba розробляє схожу технологію для вирощування свиней, а також займається розпізнаванням вересків поросят, щоб знизити їхню смертність через роздавлювання дорослими свинями. І це лише деякі приклади.

Машини виконують дедалі більше когнітивних завдань, які колись вважалися прерогативою людини. Скажімо, JP Morgan розробила систему, яка аналізує договори комерційних позик. За декілька секунд вона робить те, на що колись було потрібно 360 тис. годин праці юристів.

Команда американських дослідників розробила систему, яка може передбачати рішення Верховного Суду з 70%-ю точністю. А люди-експерти досягають у тому самому завданні успіху лише в 60% випадків.

У сфері медицини машини демонструють приголомшливі результати у діагностиці. Скажімо, Deepmind створила програму, яка діагностує 50 захворювань очей, помиляючись лише у 5,5% випадків. А в Оксфорді розробили систему, яка здатна перевершити кардіологів у прогнозуванні проблем із серцем.

Раніше вважалося, що принаймні емоційна сфера залишиться за людиною, але й тут машини демонструють значний прогрес. Уже існують системи, які за поглядом на обличчя людини можуть сказати, які емоції вона відчуває. У Китаї професор Сичуаньського університету використовував таку програму, щоб визначати, чи не нудно студентам на лекції.

Є системи, які перевершують людей в умінні відрізняти щиру посмішку від фальшивої, реальний біль від несправжнього. Інші програми можуть за розмовою між людьми визначити, чи перебувають вони в родинних стосунках. А одна машина може з 90%-ю імовірністю визначити, чи бреше людина у суді (а люди-експерти досягають максимум 54%-ї точності).

Сфера «соціального роботобудування», за прогнозами, зросте з $15 млрд у 2010 році до $67 млрд у 2025-му.Соціальні роботи відрізняються від інших машин тим, що вміють розпізнавати людські емоції та реагувати на них. Приміром, Paro уміє заспокоювати хворих на деменцію або тих, хто страждає від хвороби Альцгеймера.

На думку автора, важливо розуміти: роботи не зобов’язані копіювати людей. Якщо вважати, що вони повинні виконувати завдання так само, як ми, то такий погляд обмежує нас.

Традиційне рішення, яке спадає на думку при роздумах про безробіття через автоматизацію, – учити людей новому, більше та краще. Однак автор певен, що цей хід не спрацює.

По-перше, тому що знання та навички – не манна з небес, яка падає сама, і потрібно лише її ловити, не докладаючи особливих зусиль. Насправді отримати нову освіту, втративши стару роботу, дуже складно, а для багатьох практично нереально. Зараз багато говорять про те, що, коли зникнуть старі робочі місця, з’являться нові. Але питання в тому, чи зможуть люди їх зайняти? Спокусливо думати, що кожна людина має невичерпний потенціал до навчання новому, однак чи так це насправді?

І навіть якщо людям вистачить природних здібностей для опанування нової професії, чи вистачить їм часу, щоб вийти на гідний рівень? Адже досягнення майстерності вимагає багатьох годин навчання та практики.

По-друге, навчання допомагає людям ставати ефективнішими у тому, що вони роблять. А це означає, що воно гратиме проти нас, коли кількість робочих місць зменшиться.

Зміна світу загрожує тим, що зміниться й спосіб розподілу добробуту в суспільстві. Колись система працювала так: люди мали певні таланти та навички, знаходили роботу відповідно до них і отримували свою частку економічного «пирога» у вигляді зарплати. Коли роботи стане менше, змінюватиметься і механізм розподілу «пирога», а відповідь «учитися новому» ставатиме усе менш ефективниою Людству доведеться вигадувати кардинально інші рішення.

У майбутньому наші життя значною мірою визначатимуться великими технологічними корпораціями. Крім економічного впливу, ці гіганти одержуватимуть усе більше політичного. А це, у свою чергу, визначатиме те, як ми взаємодіємо з ринком, продаємо та купуємо, як живемо у суспільстві.

Коли ми говоримо про технологічних гігантів, то дедалі частіше спадає на думку «велика п’ятірка»: Amazon, Apple, Google, Facebook, Microsoft. Їхні показники вражають: наприклад, у США Google володіє 88% ринку у сфері пошукової реклами. Facebook користується майже третина людства, через його платформи (зокремаInstagram і Whatsapp) проходить 77% мобільного соціального трафіку. Amazon володіє 43% сфери онлайн-ритейлу та 74% ринку електронних книг. У 2018 році ці п’ять компаній входили до десятки найдорожчих корпорацій світу.

Втім, це не означає, що розподіл сил залишиться таким самим. Нові технології, які зможуть міняти наші життя, будуть надходити не лише від «великої п’ятірки». Звичайно, гіганти не дрімають: коли IBM створив Deep Blue, Google придбала Deepmind. Але це не означає, що завтра не з’явиться «темна конячка», яка підірве IТ-ринок.

Технологічні гіганти (і нинішні, і майбутні) будуть дедалі частіше вступати в конфлікти з державою. Адже вони дедалі ближче підходять до образу монополії, а завдання уряду – не допустити цього. Однак, певен автор, найбільше варто побоюватися не їхнього економічного домінування, а політичного впливу. Він наводить як приклад Google: ще кілька років тому алгоритм розпізнавання облич міг позначити чорношкірих людей на фото як «горил» (розв’язати цю проблему вдалося, лише повністю прибравши тег «горила»).

Google може впливати на те, як показуються певні сайти в результатах пошуку. Наприклад, компанію звинувачують у тому, що вона виключає сайти, через які можна поділитися файлами, з пошукових результатів. А Youtube, який теж належить Google, регулярно критикують за те, що він часто показує серед рекомендованих украй праві відео або відео, що виступають проти вакцинації. У такий спосіб технологічні корпорації занадто сильно впливають на життя людей у питаннях, які виходять далеко за межі технологій.

Для боротьби з економічною монополією держава використовувала механізм націоналізації. Найімовірніше, людству потрібно буде створити нові регуляторні інституції, завданням яких стане відслідковувати не економічне, а політичне домінування компаній, також необхідно буде вживати заходів для його обмеження.

Те, що роботи ставатиме менше, означає, що буде більше відпочинку. І до цього теж потрібно буде адаптуватися. Людству доведеться розробити «політики відпочинку»: як проводити вільний час осмислено, а не деструктивно; передбачити варіанти для тих, хто захоче продовжувати працювати, нехай навіть і не за гроші; вигадати, на якій основі базуватиметься взаємодія окремих індивідуумів із суспільством.

Нам доведеться усвідомити, що робота має не тільки економічний сенс. Для багатьох людей робота – синонім призначення. І якщо її не стане, вони можуть стикнутися із глибокою особистісною кризою. Люди більше не зможуть визначати себе через свою професію – а значить, доведеться шукати нові відповіді на запитання: «Хто я?». Ці нові «неекономічні ідентичності» можуть бути не завжди конструктивними, адже люди у складній ситуації схильні потрапляти під вплив популістів та інших сумнівних персонажів.

Як би не було, уже очевидно, що у майбутньому на нас чекає не лише зміна робочого ландшафту, а й переосмислення усього, зокрема свого місця у світі та призначення.