Третій стовп: як ринки та держава забувають про спільноту

Третій стовп: як ринки та держава забувають про спільноту

Економіка та фінанси

The Third Pillar: How Markets and the State Leave the Community Behind

Послухайте огляд

00:00

-00:00

Зміст

Рекомендовано KMBS

Основна ідея

Навіщо потрібні спільноти

Як втрачався баланс

Держава та ринок

Відродження та занепад спільноти

Зворотній бік золотого століття

Конкуренція за особливими правилами

Націоналізм і локалізм

Рекомендовано KMBS

  • Книга отримала позитивні відгуки від The Economist, The Financial Times
  • Видання рекомендує нобелівський лауреат Ангус Дітон
  • Автор – один з найвидатніших мислителів світу у сфері економіки

Основна ідея

Здійснюючи екскурс у економічну історію, автор показує, як протягом сторіч змінювалося значення територіальної спільноти. Споконвіку вона була єдиною опорою суспільства, а згодом стала основою, з якої виділилися ще два стовпи – держава та ринок. Конкуруючи між собою та одночасно підсилюючи один одного, вони витісняли спільноту на задній план. Саме в послабленні спільноти слід шукати причини деяких глобальних проблем сучасного світу. Відповідно, відновлення балансу трьох опор є критично необхідним для успішного розвитку нашої цивілізації.

Навіщо потрібні спільноти

У чому цінність  для нас територіальних спільнот сьогодні, коли одним кліком ми можемо зв’язатися практично з ким завгодно, незалежно від того, де перебуває людина? Яку роль спільнота відіграє в розвинених країнах, які мають і дієву систему управління, і ринки, які ефективно функціонують? Цими запитаннями Рагурам Раджан розпочинає свою книгу. За його словами, для більшості з нас територіально-соціальне середовище усе ще є тим, із чим ми зустрічаємося щодня; тим, що пов’язує нас із реальним світом. Саме тут ми проявляємо себе не як представники різних професій або релігійних конфесій, не як безтілесні коментатори в мережі, а просто як люди, які прагнуть єднання із собі подібними. Тому місцева спільнота найкраще показує: людяність об’єднує нас набагато більше, ніж роз’єднують етнічне походження, національність або професія.

Фахівці у сфері еволюційної психології стверджують, що в нас генетично закладене прагнення допомагати тим, з ким ми маємо родинні зв’язки, або тим, хто схожий на нас. З давніх-давен люди об’єднувалися в групи, щоб захищатися або нападати, допомагати, виховувати, охороняти. Ці ж функції виконують багато сучасних спільнот, наприклад, власними силами убезпечуючи належних до них людей.

Людяність об’єднує нас набагато більше, ніж роз’єднують етнічне походження, національність або професія

У багатьох спільнотах існує перевірена століттями система прищеплювання молоді певних цінностей та соціальних норм. Наприклад, щоб заохотити людей похилого віку ділитися накопиченими знаннями та мудрістю, процес соціалізації може передбачати виховання такої цінності, як повага до віку.

У Південній Індії в брамінському середовищі під час весільної церемонії та церемонії  повноліття найстарші члени громади проводять молодих людей через обов’язкові ритуали. Молодь висловлює згоду з їхнім домінуванням, розпластуючись перед людьми похилого віку на землі. При цьому статус у зовнішньому світі, рівень добробуту не мають значення – важливий тільки вік.

Нобелівський лауреат економіст Джеймс Хекман неодноразово підкреслював роль спільноти в прищеплюванні такої цінності, як любов до навчання. Ставлення дитини до знань (так само як і фізичне здоров’я в майбутньому) формується в дошкільному віці, коли родина та спільнота важать значно більше, ніж формальна система освіти.

Серед інших функцій спільноти – моніторинг дотримання взаємних зобов’язань у різних транзакціях та розв’язання конфліктів на основі прийнятих у даному середовищі норм (не звертаючись до  послуг юристів). Наприклад, у каліфорнійському окрузі Шаста різні сутички регулюються системою неписаних правил. Скажімо, якщо худоба фермера толочить рослинність на землі сусіда, винуватець повинен посадити те, що було знищено. Грошова компенсація вважається неприйнятною, оскільки «знищує дух сусідства та псує атмосферу».

Третій стовп: як ринки та держава забувають про спільноту

У цій місцевості вкрай важливі взаємодопомога та кооперація (ремонт, доставка води, волонтерська робота на пожежній станції тощо). Тому сама логіка розв’язання конфліктів слугує зміцненню тривалих відносин. «Бути хорошими сусідами – означає уникати судових розглядів», – зазначив  один з фермерів.

У багатьох спільнотах прийнято підтримувати слабких, тих, хто стикнувся зі складними обставинами або кому просто не поталанило. Наприклад, у 1999 році 20% домогосподарств однієї кастової  спільноти в Індії одержали або відправили грошовий переказ. При цьому сума, отримана родиною-адресатом, у середньому сягала 20-40% її річного доходу; у той же час середня сума пожертвуваних коштів становила 5-7% річного доходу відправника. Тобто люди об’єднували зусилля для того, щоб надати матеріальну допомогу тим, кому вона була потрібна.

І, нарешті, у сучасної спільноти є така найважливіша функція, як можливість певною мірою вплинути на процес управління державою. Автор відзначає, що вона надає людям відчуття контролю над своїм життям і вселяє почуття відповідальності перед суспільством.

Однак якщо у випадку сильної спільноти віддача від колективної діяльності належних до неї людей може бути вищою за просту сукупність їхніх зусиль, то для слабкої властиве протилежне. Це помітив гарвардський антрополог Едвард Бенфілд, який вивчав в 1950-х одне село в Південній Італії. Картину, яку він спостерігав, можна побачити в різних спільнотах, у тому числі й найщасливіших.

У селі не було навіть базової інфраструктури (наприклад, водогону), у той час як Італія переживала чудесне перетворення. Вчений частково пояснив це нездатністю жителів об’єднати зусилля заради загального добробуту. Апатія проявлялася у всьому: у відсутності інтересу до освіти, у байдужності вчителів до результатів своєї праці, у неприйнятті волонтерства (наприклад, хоча місцеві муляри працювали всього кілька днів на тиждень, ніхто з них і не думав приділити декілька годин благоустрою школи, церкви або інших суспільних будинків), у меркантильності взаємин.

Бенфілд пояснює такий стан справ сильною недовірою, що існувала серед жителів села, та їхнім небажанням допомагати один одному через острах: якщо хтось стане жити хоч трохи краще, відносний соціальний статус інших знизиться. А один з місцевих учителів, пояснюючи ситуацію в громаді, сказав, що у людей не просто відсутнє прагнення щось зробити для спільноти або один для одного – вони готові активно перешкоджати тим, хто виривається вперед.

Цілком очевидно, що сильна спільнота може виконувати не тільки конструктивну функцію. Приміром, у громадах, що спираються на глибоко вкорінені традиції, нерідко існує протиставлення «свої – чужі» або «ми – зовнішній світ», який породжує замкнутість, відсталість і закритість практично для будь-яких змін. Однак, як відзначає Рагурам Раджан, у здорових проявах спільнота – це необхідний елемент загальної формули добробуту.

Суспільство страждає, коли одна з його опор слабшає або надмірно зміцнюється стосовно інших. Баланс між трьома стовпами надзвичайно важливий.

На переконання автора, у відсутності балансу слід шукати корінь багатьох негараздів сучасного світу: «Візьмуся стверджувати, що джерела проблем економічного та політичного характеру, які  викликають стурбованість у різних регіонах світу, у тому числі й поширення популістського націоналізму та радикальних рухів лівого спрямування, беруть початок у послабленні спільноти… І це несе загрозу для ринкової ліберальної демократії, яка забезпечила добробут мешканцям багатьох країн».

Як втрачався баланс

Приклад архаїчної спільноти – феодальний маєток. Глибоко ієрархічне за своєю сутністю, це  формування ґрунтувалося на взаємних зобов’язаннях. Поступово удільна система консолідується під владою монархії, а далі з’являється конституційна держава, яка відкрила шлях до становлення по-справжньому конкурентних ринків. Більше не були потрібні феодальні структури, які захищали від конкуренції (наприклад, гільдії). У свою чергу, ринки потребували приватного сектору, здатного захистити власність та обмежити роль держави. Як зауважує автор, конституційна держава звільнила ринки, а ринки обмежили державу.

Звільнені від страху експропріації державою ринки вступили в епоху розквіту. Під час першої промислової революції у низці країн основним став ринковий стовп (часто не на користь спільноті). Протягом сторіч держава та ринки перетягували на себе усе більше функцій, традиційно виконуваних спільнотою, що мало двоякий результат. З одного боку, суспільство модернізувалося, у ньому утверджувався прогресивніший економічний лад. Зрештою, спектр можливостей для людей розширювався. З іншого боку, страждала міцність відносин та взаємних зобов’язань, які протягом тисячоліть гуртували членів громади.

Серед найпотужніших каталізаторів послаблення спільноти автор називає науково-технічний прогрес та масштабні катастрофи, які відбувалися у різні історичні періоди. Зокрема, це економічні депресії 1873-1893 і 1929-1939 років та пандемія чуми, яка знищила, за різними оцінками, до третини населення європейського континенту.

Третій стовп: як ринки та держава забувають про спільноту

Добробут тих, хто вижив після пандемії, покращився. Розміри земельних наділів збільшилися. Життя ставало багатшим та безпечнішим, тому залежність членів громад один від одного слабшала, у тому числі, зменшувалася і необхідність звертатися по фінансову підтримку. Далі в спустошену чорною смертю Європу прийшов науково-технічний прогрес. Видатний мислитель XVII століття Френсіс Бекон назвав три найбільш значущі для людства винаходи: порох, друкарський верстат і компас. Поява цих нововведень на Заході зіграла свою роль у розширенні ринків та у становленні національної держави. Основні опори суспільства, держава та ринки, діяли в тандемі, конкуруючи та при цьому зміцнюючи один одну, а третя опора – спільнота – поступово відступала на задній план.

Держава та ринок

Із утвердженням держави та ринків як основних стовпів суспільства з’явилися мислителі, які  оспівували блага, що надає свобода підприємництва. А фізіократи, представники політекономічної  школи, яка виникла у Франції в другій половині XVIII століття, першими запропонували ідеологію laisser-fair. Держава повинна надати бізнесу можливість займатися тим, чого він прагне, і дати силам  ринкової конкуренції вийти на повну потужність_,_ стверджували вони.

«Однак ці мислителі не пояснили, які ідеї вони будуть відстоювати, якщо учасники ринку спробують знищити конкуренцію за допомогою держави (те, чого боявся Адам Сміт) або через картелізацію», – пише автор.

Питання взаємин між ринками і державою було та залишається визначальним у суперечках критиків існуючої моделі капіталізму. Рагурам Раджан вважає цей дискурс безплідним, стверджуючи, що розірвати взаємний вплив і взаємозалежність держави та бізнесу неможливо. Запобігти невідворотному зрощенню «левіафана» (держави) і великого бізнесу можна, лише відновивши баланс трьох стовпів суспільства, впевнений він. Порушену рівновагу було відновлено в перші десятиліття ХХ ст., що стало основою для формування ринкової ліберальної демократії, яка принесла багатьом країнам стійке процвітання.

Відродження та занепад спільноти

Науково-технічний прогрес та розвиток ринків несли із собою не тільки блага. Було і чимало тих, хто програв. Серед них опинилися землевласники, які розорилися, і багато селян, які втратили засоби до існування в результаті комерціалізації села. Вони і стали «резервною армією», яка живила першу промислову революцію. Умови праці на фабриках і життя в міських гетто були жахливими. У ситуації надлишку робочої сили впливати на роботодавців було нереально. Єдину надію давала можливість обирати. Протягом XIX століття рух за загальне виборче право набирав сили, зокрема в Англії та США. На його основі зароджувався новий тип спільноти – демократичний. А під кінець XIX століття в США з’явилися рухи популістів та прогресистів, які показали, наскільки значущою може бути роль третього стовпа.

Третій стовп: як ринки та держава забувають про спільноту

Рух популістів виник у середовищі дрібних фермерів, які переселилися на Дикий Захід, спокусившись перспективами, що відкривалися перед ними там. Надії не виправдалися. Через неврожаї та посухи  виплачувати чималі суми кредитів було складно. Невдоволення несправедливою (на думку фермерів) фінансовою системою множилося багатократно через дії монополістів. Залізниця продавала землю за завищеною ціною та невиправдано піднімала ціни на перевезення, а власники елеваторів стягували необґрунтовано високі суми за зберігання зерна.

Питання взаємин між ринками і державою було та залишається визначальним у суперечках критиків існуючої моделі капіталізму

Популісти прагнули до формування коаліції з іншими силами, незадоволеними існуючим станом речей. Вони написали у своєму маніфесті 1892 року: «Ми зібралися в момент, коли нація перебуває на межі морального, політичного та економічного колапсу. Корупція панує всюди: біля виборчих урн, у Конгресі та навіть у судах найвищих інстанцій… Суспільна думка заглушається, бізнес знищується, робітники зубожіють… Плоди праці мільйонів відкрито розкрадаються, щоб створити гігантські статки для небагатьох – для тих, хто, у свою чергу, зневажає Республіку».

Рух, який об’єднав територіально роз’єднані фермерські громади, існував недовго, але залишив по собі певний слід. Конгрес заснував комісію для регулювання діяльності залізниці та прийняв Акт Шермана, перший антимонопольний закон США. Популісти підняли актуальні й донині теми: про те, що ринок слід захищати від ситуації, коли найпотужніші гравці можуть опинитися над полем конкурентної боротьби, а також, що федеральний уряд несе певну відповідальність за добробут громадян країни.

На відміну від популістів, прогресистів – представників середнього класу благополучного міського середовища – не турбувало питання особистого економічного виживання. Головною для них була проблема звуження економічних можливостей для дрібних підприємців через змову великих компаній з корумпованими політиками. Також прогресисти прагнули зробити стандарти життя середнього класу доступними для всіх. Умови праці, якість шкільної освіти та медичного обслуговування, безпека продуктів – у цих сферах, не в останню чергу завдяки представникам прогресизму, відбулися кардинальні зрушення.

У своєму прагненні стримати нарощування великим бізнесом надмірної сили, прогресисти покладали основні надії на антимонопольне законодавство, регулювання та оподатковування. Кожен з цих механізмів має свої обмеження, – зауважує автор. Ще Адам Сміт визнав, що регуляторні органі часто стають залежними від найбільш сильних з регульованих. І в цьому випадку регулювання, стаючи інструментом захисту найпотужніших гравців, знищує конкуренцію. І знову баланс трьох опор є критично важливим, оскільки лише пильність демократичної спільноти може завадити формуванню занадто комфортних стосунків між регуляторами та регульованими.

Отже, наступ демократичної спільноти зіграв свою роль. Під його тиском держава була змушена дещо відійти від ідеології laisser-fair і змінити набір своїх функцій. Колись левіафан був тільки захисником великої власності, тепер же став виконувати також і нову для себе роль – охоронця духу здоровішої конкуренції, що зробило ринки відкритішими для дрібних підприємців і чеснішими до споживачів. Здоровіша конкуренція сприяла становленню здоровішого приватного сектору, здатного обмежити потяг держави до авторитаризму.

Тільки пильність демократичної спільноти може перешкодити формуванню занадто комфортних стосунків між регуляторами та регульованими

Однак рівновага трьох опор, певною мірою відновлена в перші десятиліття ХХ ст., почала втрачатися після Другої світової війни, що в підсумку знову призвело до розбалансованості основ суспільства.

Зворотній бік золотого століття

Три післявоєнні десятиліття принесли країнам Заходу високі темпи економічного зростання. З одного боку, це зміцнювало демократичні основи суспільства; з іншого боку – роль держави щодо двох інших опор стала зростати. Взявши на себе функцію соціального захисту, держава кардинальна поліпшила якість життя громадян. Але це також спричинило ще більше послаблення сусідських зв’язків, які споконвіку гуртували людей. Мілтон та Роуз Фрідмани, які були супротивниками системи соціального забезпечення, писали: «Раніше діти допомагали батькам, мотивовані любов’ю та почуттям обов’язку. Зараз вони роблять внесок у підтримку чиїхось батьків з  примусу та зі страху. Раніше грошові перекази слугували зміцненню сімейних зв’язків, зараз вони їх руйнують».

У 1970-х, прагнучи трохи пожвавити темпи зростання, які суттєво сповільнилися,  держава поступилася позиціями ринку. У наступне десятиліття в умовах дерегулювання, усунення бар’єрів для міжнародної торгівлі та руху капіталів ринки стали відігравати провідну роль. Тоді ж почалася  інформаційно-комунікаційна революція, яка завдала спільноті найсильнішого удару.

Рагурам Раджан звертає увагу на те, що технологічні зміни принесли із собою руйнування спільноти. Корінь проблеми криється в тому, що їхні деструктивні наслідки проявилися раніше за продуктивний ефект. Як і у випадку попередніх науково-технічних революцій, більшість людей не встигали адаптуватися до змін і втрачали багато чого (якщо не все) ще до того, як відчували якісь блага чергового витка прогресу.

Наслідки наступу технологій для різних територіальних спільнот великих країн були вкрай неоднорідними. Одні переживали зліт; інші – занепад. Люди, які одержали премію за знання та талант, частіше переїжджали в місця, які приваблювали таких, як вони. У багатьох громадах, які раніше об’єднували представників різних класів, відбувалася поляризація.

Середній клас мігрував до місць, які стали благополучнішими. Однією з головних причин було забезпечити майбутню конкурентоспроможність дітей, надавши їм хорошу освіту, яку можна було отримати тільки в сильному середовищі. Ті ж, хто опинився  серед переможених, або для кого просто невдало склалися обставини, залишалися в «другосортних» спільнотах, долею яких стала стагнація або деградація.

Аналогічні процеси відбувалися і в корпоративному середовищі. Розриви в прибутковості окремих компаній збільшувалися, що відображалося на доходах їх працівників. Результатом цих процесів стало поглиблення нерівності в суспільстві, що породжувало значне невдоволення, яке ще більше посилилося під час глобальної фінансової кризи.

Конкуренція за особливими правилами

Крім послаблення спільноти змінювалася сама конкуренція: вона втрачала здоровий дух. Зокрема, з’явилося те, що Раджан назвав «монополіями, які самореалізуються». Наприклад, ринок може повірити в те, що будь-яка компанія, яка піднялася на вершину в силу різних причин (у тому числі й щасливого збігу обставин), є домінуючим гравцем. Результатом такого сприйняття може стати нагорода у вигляді завищеної ціни на акції. Відповідно, у компанії з’являється можливість скупити конкурентів, які розробляють альтернативні (і, не виключено, кращі) рішення ще до того, як вона досягне масштабу, здатного привернути увагу регуляторів.

Така практика мало сприяє генеруванню інновацій. Незалежні розробники знають, що доступ до цільового сегмента заблокує фірма-лідер, що продукт буде або скопійований, або їх придбають за заниженою ціною. Часто венчурні інвестори відмовляються фінансувати стартапи, чия пропозиція перебуває в так званій зоні вбивства, що зміцнює позиції домінуючих гравців.

На думку автора, те, що великі корпорації підкоряють собі все більше сфер бізнесу, викликає значне занепокоєння. Поки що ці гравці дуже ефективні та не потребують підтримки держави. Однак немає жодних  гарантій, що й далі такі компанії залишатимуться незалежними, особливо якщо врахувати, що в захисті своєї інтелектуальної власності вони покладаються на державу, а не на безперервний інноваційний цикл, на те, що держава має величезний вплив на формування політики володіння даними та мережами. Крім того, набагато простіше мати справу з кількома великими корпораціями, а не з безліччю менш масштабних компаній такого ж сукупного розміру.

Спільнота, здатна протестувати, є дуже ефективним охоронцем, який стежить за тим, щоб держава та ринки не набирали надмірної сили

Рагурам Раджан підкреслює, що розбалансованість трьох опор, яка спостерігається протягом останніх десятиліть, досягає небезпечної межі, після чого розвиток суспільства може піти у небажаному   напрямку.

Небезпека полягає не лише в тому, що деякі раніше благополучні спільноти не змогли адаптуватися до нових реалій і, відповідно, гальмуватимуть прогрес, але також і в типі суспільства, яке може сформуватися, якщо наші цінності та інститути не змінюватимуться в міру того, як технологія почне забезпечувати деякому непропорційно більшу владу та багатство. На думку автора, зараз ми підійшли до критичного моменту в людській історії, коли невірно зроблений вибір може знищити досягнення економічного прогресу.

На прикладах автор показує, як у різні історичні періоди баланс порушувався, а потім відновлювався на інших принципах. Він впевнений: те ж має відбутися і на нинішньому етапі.

Націоналізм і локалізм

Втративши звичний добробут, спільнота, яка не адаптувалася до змін та яку держава та ринок залишили наодинці з проблемами та невдоволенням, шукає вихід. При цьому існує значна ймовірність опинитися під впливом радикальних ідеологій або того, що в книзі визначається як популістський націоналізм. Він проявляється у відторгненні всього, що тільки можна відкидати як чуже. Для одних це міжнародні структури та емігранти, для інших – національні меншини, які  проживають у територіальній громаді, для третіх – усе вищезгадане разом.

Популістський націоналізм підірве демократичні системи, які принесли розвиненим країнам їх  нинішній добробут. Усередині країн буде проведено «помазання» на повноцінне громадянство та  право успадкування національного надбання, усім іншим доведеться вдовольнятися статусом другого сорту. Ця ідеологія небезпечна, оскільки покладає провину та не пропонує рішень. Їй потрібен  безперервний приплив «лиходіїв», вона підштовхує світ у бік конфлікту, а не кооперації. І хоча націоналісти популістського напрямку і порушують важливі питання, світ не може дозволити собі ухвалювати їхні короткозорі рішення.

Автор вважає, що світу слід було б поступово перетворюватися в простір без меж, де люди співпереживали б один одному та відчували себе громадянами світу, навіть зберігаючи прихильність своїм особливим культурним традиціям. Але поки ми до цього не готові.

Шлях до відродження спільноти Рагурам Раджан бачить у втіленні формули інклюзивного локалізму, де локалізм означає зосередження більшої влади, коштів і функцій у руках спільноти (для подолання дезорієнтації, породжуваної глобальними ринками та технологією), а інклюзивність – створення рівних умов для різних етнічних та класових груп.

Такий підхід повинен вдихнути у спільноту нове життя. Він допоможе людям подолати апатію та  прагнення перекладати на когось провину за свої проблеми, а також буде сприяти зміцненню відносин усередині груп і, зрештою, їх більшій політичній активності. Спільнота, здатна  протестувати, є дуже ефективним охоронцем, який стежить за тим, щоб держава та ринки не набирали надмірної сили.

Автор так формулює один з головних викликів, які стоять перед нами зараз: ми повинні подолати свою схильність навішувати ярлики один на одного, перебуваючи на відстані. Розуміння та  прийняття інших культур – це не слабкість, не ознака відсутності патріотизму або коренів. Це наша підготовка до майбутнього – до світу, де ми більшою мірою, ніж будь-коли раніше, змішаємося в одній цілісності, при цьому цінуючи та зберігаючи свою спадщину.

Третій стовп: як ринки та держава забувають про спільноту

Інші книги

Зростання зробить вас щасливими. Погляд оптиміста на прогрес і вільний ринок
Міф про сильного лідера. Політичне лідерство в сучасному світі
Переосмислення капіталізму у світі, охопленому вогнем
COVID-19: велике перезавантаження
Просвітництво сьогодні: на захист раціональності, науки, гуманізму та прогресу
Людина розумна. Коротка історія людства

Підпишіться на щомісячну розсилку найцікавіших новинПідпишіться на розсилку