Як завжди. Про те, що ніколи не змінюється

Книжка миттєво стала бестселером The New York Times

Видання отримало схвальний відгук The Atlantic

Книжку рекомендує автор бестселерів Раян Голідей

Історія сповнена несподіванками, які ніхто не міг передбачити. Однак на початку книжки Морган Хаузел запевняє, що також у ній багато вічної мудрості. За останні 500 років радикально змінилася медицина й технології, геополітичний устрій та мови, але поведінка людей багато в чому залишилася такою ж. Ми можемо побачити тих, ким рухає страх, ризик, заздрощі тощо. І саме незмінна людська поведінка уособлює найцінніші уроки. Проаналізувавши їх, можна краще зрозуміти сенс власного життя і те, як влаштований світ, а ще краще підготуватися до того, що готує для нас майбутнє.

Засновник Amazon Джефф Безос якось сказав, що його часто запитуют про те, що зміниться у наступні 10 років? Проте майже ніхто не запитує, а що ж не зміниться за цей час? Водночас Безос вірить, що друге запитання набагато важливіше, ніж перше.

Чому ж речі, які не змінюються, настільки значущі? На думку автора, тому що ми можемо бути набагато впевненішими щодо того, як вони змінюватимуть майбутнє. З речами, що змінюються, зробити точне передбачення значно складніше. Скажімо, Безос запевняє, що неможливо уявити майбутнє, в якому клієнти його компанії не хотітимуть низьких цін та швидкої доставки. Отже, можна сміливо в це інвестувати.

Така сама логіка працює майже в кожній сфері. Скажімо, складно передбачити, як поводитиметься фондовий ринок через рік, однак людська схильність до жадібності нікуди не зникне. Складно достовірно стверджувати, яка компанія займатиме лідерську позицію через 10 років, проте відомо, що керівники схильні ставати лінивими та зарозумілими, досягнувши успіху, що поступово призводить до негативних наслідків. Це залишається незмінним упродовж сотень років.

Якщо уявити, що ваше життя може мати безліч різних версій, що лишиться однаковим у кожній з них? Це і буде найважливіше, на чому варто фокусуватися, адже воно не залежить від удачі чи випадку.

У кожної події є велике «родинне дерево», і якщо його ігнорувати, то може скластися хибне розуміння причин того, що сталося, потенційної тривалості події та обставин, за яких вона може повторитися. Ось чому так складно передбачити майбутнє: ми часто дивимося на події ізольовано, без аналізу їхнього коріння. Утім навіть знаючи, що передувало сьогоднішній ситуації, ми не можемо гарантувати вдалий прогноз.

Наприклад, що станеться, якщо ціни на бензин зростуть? Видається логічним відповісти, що люди стануть менше їздити за кермом. Проте що далі? Ймовірно, вони шукатимуть більш енергоефективних альтернатив і «тиснутимуть» на політиків, щоб ті спонсорували придбання екологічніших машин. Нафтовидобувна індустрія почне качати більше нафти, що призведе до зниження цін. І, зрештою, люди почнуть їздити за кермом більше. Тож як довіряти прогнозам в умовах, коли кожна подія генерує нові, які по-своєму впливають на світ?

Автор радить згадувати про це, коли ви почуваєтеся впевненими щодо своїх прогнозів. А ще рекомендує розширювати власну уяву. Часто ми навіть помислити не можемо, як розгортатимуться події, та які величезні наслідки матиме крихітна подія. Наша інтуїція неспроможна впоратися з такою роботою.

Пандемія COVID-19, 9/11, Велика Депресія – усі ці події не лише мали масштабні наслідки, найголовніша спільна риса в них – те, що усі вони стали сюрпризом для людства. Напередодні Великої Депресії, у жовтні 1929 року, економіст Ірвінг Фішер сказав, що ціни на фондовому ринку досягнули постійного високого плато. А нобелівський лауреат Роберт Шиллер на запитання про невідворотність Великої Депресії відповів: «Ніхто цього не передбачив... Звичайно, дехто стверджував, що фондовий ринок переоцінений. Та чи означає це, що наближається депресія? Ще й така, що триватиме 10 років? Цього не говорив ніхто».

Журнал The Economist щосічня публікує прогноз на рік. Проте у січні 2020 року там не було нічого про пандемію. І це підтверджує тезу: найбільші ризики несе те, що ми не передбачаємо. Тому ставити запитання про найбільші ризики – це наче запитувати людину про те, що може її найсильніше здивувати.

Автор запевняє, що найбільшим ризиком і найбільшою подією наступних 10 років буде те, про що зараз ніхто не говорить. І в якому б році ви не читали ці рядки, це твердження залишатиметься правдивим.

Дивовижно, але навіть коли масштабне явище вже відбувається, не всі це помічають. Наприклад, Велика Депресія почалася у 1929 році. Проте коли у 1930-му члени Національної економічної ліги відповідали на запитання про те, що є найбільшою проблемою США, вони поставили на перші місця здійснення правосуддя, заборони, неповагу до закону, злочинність... А безробіття посіло 18 сходинку в їхньому переліку. А у 1931 році, коли Велика Депресія вже тривала два роки, безробіття перемістилося лише на четверте місце.

Який урок ми можемо винести з цієї історії? Нам потрібно примиритися з фактом, що наше світосприйняття дуже обмежене. Ми мало розуміємо про те, що відбувається навколо, що буде у майбутньому й навіть що було у минулому. Насправді ж ми схожі на маленьких дітей, які знають тільки ті речі, з якими стикаються щодня, а складні концепти на кшталт геополітики просто не вкладаються у їхніх головах.

Глобально ми не можемо нічого з цим зробити, проте автор пропонує принаймні переглянути своє ставлення до ризиків, зробивши його схожим на підхід штату Каліфорнія до землетрусів. Усі знають, що рано чи пізно катастрофа станеться, проте намагатися передбачити, коли саме і якої магнітуди, – марна справа. Тому екстрені команди готові завжди, не спираючись на жодні прогнози, а будинки дизайнують таким чином, щоб вони могли витримати землетруси, які можуть не статися упродовж століть.

Як зазначає Нассім Талеб, інвестуйте у готовність, а не у передбачення. Ризик стає небезпечним, коли ми думаємо, що нам потрібен певний прогноз, щоб розпочати підготовку. Однак краще мати очікування, що ризик реалізується, ніж спиратися на прогнози.

І ще одна думка автора: якщо ви готуєтеся лише до тих ризиків, які бачите, то будете не готові до інших. Тому варто використовувати такий самий підхід до ризиків – як до заощаджень: потрібно мати їх стільки, щоб здавалося, ніби це дещо занадто.

Автор описує один із найкращих відомих йому способів пояснити людям значення ймовірностей у житті. Стенфордський професор Рональд Говард під час тесту просив студентів не лише написати відповідь біля запитання, але й вказати ймовірність того, що ця відповідь правильна. Якщо студент був на 100% упевнений, але помилявся, то він провалював увесь тест. Якщо вказана ймовірність становила 0%, а відповідь була правильною, то вона не зараховувалася. А решта ймовірностей пропорційно впливала на оцінку. Такий експеримент демонстрував студентам, якими є наслідки віри у те, що у нашому непевному світі існує визначеність.

Ми за будь-яку ціну прагнемо впевненості попри те, що живемо у непередбачуваному світі. Зазвичай людям складно мислити термінами з теорії ймовірностей, але воно того варте. Як переконує автор, те, що, можливо, й не відбувається, й те, що, неможливо, проте відбувається, становить найбільше значення.

Ймовірності – це про нюанси й відтінки. Але люди часто звертають увагу на чорно-білі результати. Якщо ви сказали, що щось станеться, і це сталося, ви були праві. Якщо не сталося, то ви помилилися. Таке мислення потребує мінімум зусиль, тому воно таке поширене. Думати про альтернативні сценарії набагато складніше. Коли хтось говорить, що існує 60% ймовірності, що рецесія розпочнеться цього року, він не спрощує життя людям, які хочуть визначеності. Натомість прогноз «цього року розпочнеться рецесія» є зрозумілішим та пропонує те, що відчувається як контроль над своїм майбутнім.

Людська неспроможність мати справу з ймовірностями та великими числами призводить до того, що ми стаємо надмірно чутливими до рідкісних ризиків. Типова ілюстрація – авіакатастрофа. Такі події трапляються надзвичайно рідко, проте безліч пасажирів дуже боїться літати. Ця людська риса є прикладом речей, які залишаються незмінними упродовж усієї історії.

Найчастіше перемагає не найкраща, найраціональніша чи найправильніша ідея, а найкраща історія. Той, хто може розповісти історію, яка привертає увагу й змушує слухачів схвально кивати, виграє. Навіть якщо ідея, яка закладена в основі історії, не нова й не оригінальна. І навпаки, навіть чудова ідея у нудній «обгортці» не зможе досягнути мети. Так було, є і буде – переконаний автор.

А ще історії переконливіші та впливовіші за статистику. Люди можуть забути цифри, але вони запам’ятовують емоції, що виникли у них завдяки історіям. Марк Твен, один із найкращих сторітелерів усіх часів, читав уголос рукописи своїй родині, і якщо дружина й діти виглядали незацікавленими, то видаляв ці шматки. Якщо ж їхні очі розширювалися або виникали інші ознаки емоційного відгуку, Твен розумів, що рухається у правильному напрямі.

Одна з незмінних істин полягає у тому, що великі зміни та найважливіші інновації виникають не тоді, коли всі щасливі, а справи йдуть добре. Зазвичай вони стаються під час або після жахливих подій, коли люди налякані та шоковані. Стрес, біль, дискомфорт і шок є зворотним боком таких подій, проте вони ж дозволяють відбутися магії.

Ілюстрацією до цієї тези є той факт, що багато винаходів (зокрема машини і літаки) походять з військової сфери. Людям знадобилися десятиліття, щоб додуматися: на автомобілях можна їздити на роботу, а літаками зручно подорожувати. Найперше, про що подумало людство, – чи можна поставити на машину автомат, а з літака скидати бомби?

Це не означає, що у військовій сфері працюють найталановитіші винахідники та візіонери. Проте проблеми, з якими мають справу у цій галузі, дуже великі й термінові. Від них буквально залежать життя людей. За таких умов потрібно мислити швидко, сміливо й креативно.

Чи можна порівняти мотивацію програмістів, які намагаються збільшити кількість кліків по рекламному банеру, і вчених, які хочуть зупинити війну? Навіть люди з однаковим інтелектуальним потенціалом демонструватимуть різні результати залежно від обставин. А обставини, що максимально пробуджують потенціал, не є приємними. Як говорив засновник Shopify Тобіас Лютке, ніщо не може стати по-справжньому стійким, коли все йде добре.

Автор формулює такий урок, актуальний у будь-які часи: будьте обережні зі своїми бажаннями. Спокійне, тихе життя звучить чудово, доки ви не усвідомите, що воно позбавляє мотивації та прогресу. Звичайно, ніхто не любить проблеми, проте ми маємо визнавати їх потужний вплив на здатність вирішувати проблеми.

Песимізм зазвичай привертає більше уваги, можливо, тому що він критичний для виживання. Без цієї якості людство не змогло б підготуватися до ризиків, перш ніж вони виникнуть. Проте оптимізм не менш важливий. Віра у те, що справи можуть піти і підуть краще, потрібна і для підтримки стосунків, і для довгострокових інвестицій, і в багатьох інших сферах.

Та найважливіша істина про песи­мізм і оптимізм полягає у тому, що прогрес вимагає їх гармонійного співіснування. Це здається складним, адже ці стилі мислення начебто протилежні, тому люди зазвичай віддають перевагу або одному, або іншому. Проте той, хто навчиться балансувати обидва, стане володарем дуже цінної життєвої навички. Наприклад, у фінансовій сфері варто заощаджувати як песиміст та інвестувати як оптиміст. Варто планувати як песиміст та мріяти як оптиміст.

Білл Гейтс кинув коледж у 19 років, бо вірив, що комп'ютер має бути на кожному столі у кожній домівці. І це був прояв неабиякого оптимізму, адже реальність дуже відрізнялася від мрії. Водночас із дня заснування Microsoft Гейтс постійно наполягав, щоб компанія мала стільки готівки в банку, щоб вистачило протримати бізнес на плаву упродовж 12 місяців, навіть якщо доходу не буде зовсім. Гейтс розумів, що у технологічній сфері ситуація може змінитися дуже швидко, і успіх не гарантований навіть для Microsoft, тому хотів убезпечити своїх працівників.

Автор запевняє, що ви можете бути оптимістом у довгостроковій перспективі, тільки якщо достатньо песимістичні, щоб вижити у короткостроковій. Секрет успіху у будь-якій сфері – це вміти пережити короткострокові проблеми, щоб зрештою насолодитися довгостроковим зростанням.

Люди не люблять втрачати можливості, нам подобається витискати максимум ефективності й досконалості з усього, з чим стикаємося. І ми вважаємо, що ця поведінка правильна, адже вона начебто збільшує наші шанси на досягнення успіху.

Утім природа має власний погляд на досконалість. Проблема у тому, що коли вид еволюціонує, намагаючись довести певну рису до максимуму спроможностей, він стає вразливим у чомусь іншому. І, зрештою, ризикує вимерти. Отже, природа діє інакше. Дерева не намагаються вирости якомога вищими, навіть якщо це забезпечить їм більше сонця. Вони залишаються трохи недосконалими – рівно настільки, щоб вижити.

Урок, який ми можемо взяти від природи, такий: не максимізувати потенціал – правильна стратегія у світі, де плекання однієї навички шкодить іншим. Як стверджує автор, еволюція витратила 3,8 млрд років на доведення того, що певна недосконалість – це добре.