Нова географія інновацій: Глобальне змагання у проривних технологіях

• Видання увійшло до переліку найкращих книжок 2025 року за версією Financial Times
• Книжка отримала позитивні відгуки в The Wall Street Journal, Bloomberg та Business Standard
• Видання входить до списку найкращих бізнес-книжок 2025 року від Forbes

Упродовж багатьох десятиліть саме у США народжувалося найбільше нових технологій: від персонального комп’ютера – до електронної пошти, від соцмереж – до електромобілів… Кремнієва долина вважалася епіцентром інновацій. Саме тут виникали й бурхливо розвивалися стартапи. Утім Мехран Гул вважає, що сьогодні ситуація змінюється. І річ не лише у посиленні позицій Китаю, бо насправді існують й інші регіони, конкурентоспроможність яких світ системно недооцінює.

На початку книжки Мехран Гул розповідає історію фінської компанії Supercell, що розробляє відеоігри. Заснована у 2010 році, вона створила дві помірно успішні гри, аж допоки у 2012-му не випустила Clash of Clans. Від ідеї до запуску минуло лише пів року, й понад десятиріччя потому ця гра продовжує давати прибуток. Ба більше, вона вже принесла компанії понад $10 млрд доходу за весь час — більше грошей, ніж усі книжки про Гаррі Поттера разом узяті. Нині в Supercell, яку придбав китайський технологічний гігант Tencent, працює 400 людей, і компанія є найціннішою у світі в перерахунку на одного працівника.

Автор стверджує, що компанії є не лише результатом розумової праці засновників і топменеджерів, але й продуктом середовища, в якому оперує бізнес. Отже, й Supercell народилася у Фінляндії не випадково, хоча про Фінляндію ми чуємо набагато рідше, ніж про США і Китай.

На думку Гула, супердержави, звичайно, мають величезне значення, проте не вони єдині. «Щонайменше десяток країн продукують глобально важливі компанії, які щодня створюють речі, що впливають на життя мільярдів людей в усьому світі», — пише він. А якщо перерахувати їхню продуктивність на чисельність населення цих країн, то стане зрозуміло, що ми істотно недооцінюємо певні регіони.

Скажімо, кожен четвертий власник смартфона має телефон південнокорейської корпорації Samsung. Британська компанія Arm розробляє чіпи, що використовуються у понад 90% мобільних пристроїв. Шведська Spotify є найпопулярнішим стримінговим сервісом у світі, а найважливіший гравець напівпровідникової сфери — ASML — розташований у Нідерландах.

Отже, можна констатувати, що географія інновацій зазнає змін. І Мехран Гул вирішив розібратися, як саме це відбувається.

Європу рідко розглядають як серйозного конкурента США чи Китаю в технологічній сфері. Найбільші компанії Старого Світу переважно належать до традиційних секторів економіки, як-от фармацевтичного. Утім причина інноваційного відставання — не в старомодності, а в тому, що європейські бізнеси не мають доступу до великого капіталу. Проте зараз ситуація змінюється, адже багато китайських інвесторів починають вкладати кошти в європейські стартапи.

Автор розповідає, що китайські корпорації Alibaba та DiDi Chuxing вже інвестували сотні мільйонів у європейські фінтех-стартапи, серед яких N26, Lydia та WorldFirst. У 2022 році китайська Midea Group придбала німецького виробника робототехніки Kuka. А китайський гігант Tencent є акціонером багатьох європейських ігрових студій, зокрема Ubisoft.

З одного боку, це дозволяє європейським компаніям отримати доступ до капіталу, проте з іншого, — викликає побоювання: хто володіє великою часткою бізнесу, той, фактично, впливає на майбутнє технологій в Європі. Отже, регулятори можуть блокувати певні операції. Наприклад, німецька компанія NEURA Robotics, що створює так званих когнітивних роботів, здатних працювати з людьми, мала велике джерело капіталу при заснуванні — китайську корпорацію Han’s Group. Тож у 2023 році її змусили перенести виробництво з Китаю до Німеччини та викупити частину акцій.

Як пише автор, проблема масштабного фінансування Китаєм європейських бізнесів — не лише в безпеці, а й в асиметрії. Стати впливовим гравцем у Китаї для європейської компанії майже неможливо, тож чому китайські гравці можуть мати настільки великий вплив на європейський ринок?

Протистояння цих двох держав зараз виглядає інакше, ніж кілька десятиліть тому. Одна з ілюстрацій цього — сфера науки. Якщо у 1990-му роботи китайських дослідників становили лише 1,2% наукових публікацій у світі, то в останні роки ця частка збільшилась настільки, що перевершила американську. Нині Китай генерує майже 25% наукових публікацій.

Але важлива не лише кількість, а й якість. Якщо раніше американські чи європейські дослідники могли скептично ставитися до якості публікацій китайських колег, то тепер факти говорять самі за себе: у 2022 році Китай обійшов США за показником Nature Index. Цей індикатор є рейтингом країн, що публікують найбільшу кількість статей у найпрестижніших наукових журналах світу. Також Китай обігнав США за рейтингом компанії Clarivate, що відстежує кількість цитувань.

Цікаво те, що попри конкуренцію, яка існувала завжди, історично китайські та американські науковці часто співпрацювали. Зокрема, автор посилається на публікацію в журналі Journal of Quantitative Science Studies, яка стверджує: «Китай і США є найбільшими партнерами один одного у впливових дослідницьких публікаціях».

Проте сьогодні ситуація змінюється: американські регулятори вимагають зменшення взаємодії з Китаєм. Зокрема, на Microsoft тиснуть, щоб компанія закрила лабораторію MSRA (Microsoft Research Lab — Asia) в Пекіні, а Google вже припинив роботу своєї ШІ-лабораторії в Китаї.

У чому полягає принципова різниця між інноваціями в Китаї та США? Річ у тім, що поява нових технологій складається з двох етапів. Перший — це винахід чогось принципово нового. Другий — втілення та впровадження. Якщо на першому етапі найбільше важать знання і креативність, то на другому — ефективність, швидкість та дисципліна. Лідером на першому є США (саме тут народжуються технологічні прориви на кшталт великих мовних моделей), а ось у сфері впровадження сьогодні виграє Китай.

Скажімо, автономні автомобілі є американською інновацією, й США тримає першість у технологічному вдосконаленні цього винаходу. Але в китайських містах на кшталт Пекіну та Шанхаю вже сьогодні на дорогах можна побачити сотні автономних таксі, а компанія Baidu має найбільший у світі парк роботизованих таксі.

Засновник MSRA Кайфу Лі стверджує, що Китай пройшов трансформацію: колись він просто копіював чужі інновації, потім став створювати невеликі власні, а тепер вже може народжувати справжні новинки власноруч. І якщо поєднати це з уже наявними дисципліною, швидкістю й ефективністю, то стає зрозуміло, що Китай має всі передумови до справжнього лідерства. Кайфу Лі вважає Китай «студентом» у сфері інновацій, який наполегливо вчиться і, можливо, навіть перевершує вчителя.

Автор запевняє, що суспільство «ховає» Кремнієву долину десятиліттями, але особливо активно це відбувається впродовж 10 років. Скажімо, у 2018-му The New York Times написала про «кінець Кремнієвої долини», а The Atlantic у 2022 році описала цю місцину так: «керована монополіями, затьмарена токсичністю та надмірно залежна від ненадійної праці».

Також стала поширеною критика Долини щодо її надмірної сфокусованості на вузьких соціальних проблемах й рішеннях, які задовольняють інтереси маленької групи на шкоду ширшому суспільству. Як описує це автор, «багато розмов про соціальний прогрес і недостатньо — про економічний і технологічний».

Останнім часом Кремнієву долину стали залишати деякі відомі люди, наприклад, Ілон Маск та Пітер Тіль. Проте навіть якщо ця місцина як осередок інновацій втрачає свою колишню роль, то це не означає, що технології також занепадають. Автор поспілкувався з Кітом Рабуа, керуючим директором Khosla Ventures, який також залишив Долину.

Той налаштований оптимістично стосовно майбутнього технологій: «Світу все ще потрібно більше технологій. Технології вирішують проблеми, а світ має багато проблем, які потрібно вирішити». Водночас Рабуа впевнений, що географічний розподіл тих, хто створює технології, буде поширюватися далеко за межі Кремнієвої долини.

Однак, аналізуючи таку територію, варто усвідомлювати справжній масштаб цього феномена. ВВП на душу населення Кремнієвої долини вищий, ніж майже у кожної країни світу. А загальний ВВП цього регіону становить майже трильйон доларів. Отже, якби Кремнієва долина була окремою країною, вона б увійшла до двадцятки найбільших економік світу. Цілком логічно, що така перевага не зникає одним днем.

У 2010 році в Лондоні була заснована компанія DeepMind. Через шість років вона змогла досягти безпрецедентного результату в розвитку штучного інтелекту. Цікаво, що до створення DeepMind у Лондоні щонайменше 50 років не виникало технологічних компаній світового рівня. У всій Великій Британії було лише вісім технологічних компаній вартістю понад $1 млрд, але й вони були відомі переважно всередині країни.

Британські інвестори були доволі скептично налаштовані щодо DeepMind, тож компанії довелося шукати фінансування у США. А в 2014 році її придбала корпорація Google всього лише за $500 млн — «смішну» цифру, якщо порахувати, скільки могла б коштувати ця компанія сьогодні. Для DeepMind продаж був фактично вимушеним кроком, адже стартап відчайдушно потребував грошей.

Насправді масштаби американських та європейських технологічних бізнесів різняться радикально. Як каже про це автор, «американці не в іншій лізі. Вони грають в іншу гру». Скажімо, сумарна вартість усіх технологічних компаній в Європі менша, ніж вартість Microsoft. Отже, хоча Велика Британія й посідає третє місце в рейтингу технологічних економік світу, між нею та лідерами (США та Китаєм) — величезний розрив.

Чому так відбувається попри хорошу освіту й привабливість країни для іноземних студентів? Пояснення можна знайти у теорії «караванних» та «цитадельних» суспільств, запропонованій голландським економістом Арйо Кламером. США були засновані іммігрантами, готовими йти на великий ризик заради високого зиску — й вони заснували «караванне» суспільство, динамічне та відкрите до змін. А британці (як й інші європейці) є статичним і консервативним «цитадельним» суспільством.

Ці зміни й визначають поведінку інвесторів та підприємців, а також їхнє ставлення до ризику. Наприклад, європейські працівники частіше обирають мати вищу зарплату сьогодні без отримання акцій компанії-роботодавця, а в США — навпаки.

Водночас Лондон має багато переваг навіть перед Кремнієвою долиною. Зокрема, технологічні стартапи розташовані поруч із компаніями з інших індустрій, тому їм простіше знаходити клієнтів. Також у столиці Великої Британії легше знайти різнопланових фахівців: тут є таланти майже з будь-якої сфери. Наслідком стає формування багатодисциплінарної спільноти і, відповідно, збільшення потенціалу цікавих інновацій та колаборацій.

Також, на диво, у Лондоні підприємці мають більше свободи, тоді як у Кремнієвій долині підхід до розвитку й масштабування бізнесу доволі жорстко стандартизований.

Велика Британія прагне до технологічного лідерства й не збирається зупинятися. Держава вже створила Міністерство науки, інновацій і технологій та ухвалила програму розвитку науки і технологій. Згідно з нею, країна має стати науковою наддержавою до 2030 року.

Автор зазначає, що Швейцарія постійно демонструє парадокс: перебуває на верхніх позиціях у більшості інноваційних рейтингів і водночас виглядає консервативною у щоденному житті. Якщо попросити людей з технологічної сфери назвати відомі швейцарські стартапи, то вони навряд чи зможуть швидко відповісти. Якщо Швейцарію й знають, то завдяки сиру і годинникам, а дехто навіть плутає її зі Швецією.

То що ж такого інноваційного є у цій країні? Насамперед — це найщільніша залізнична мережа у світі, та до того ж найсучасніша. 100% потягів тут електричні, й це триває з 1967 рокую. 90% енергії, що живить залізницю, надходить з відновлювальних джерел, а незабаром ця цифра сягне 100%. Інші європейські країни можуть про таке лише мріяти.

Здавалося б, лише один факт, але він впливає на решту сфер життя держави. Скажімо, завдяки розвинутій залізничній мережі зникає потреба в урбанізації, саме тому у Швейцарії немає великих міст. Фінансова столиця Цюрих має лише пів мільйона мешканців, і це найбільше місто у країні. До речі, швейцарська залізниця також є найпунктуальнішою в Європі: 95% потягів прибувають точно за розкладом.

А ще у Швейцарії є Великий адрон­ний колайдер. Це найбільша й одна з найскладніших машин, створених людством, гігантське кільце (довжиною 27 км!), що розташовано під землею. І це тільки один із прикладів, адже наука в Швейцарії розвинута якнайкраще. Зокрема, в країні знаходиться Інститут Пауля Шеррера або PSI. Тут є власна колекція прискорювачів частинок, а також центр лікування раку, що використовує менш агресивні засоби: протонні пучки спрямовуються на глибоко розташовані пухлини й знищують їх, не шкодячі тканинам поряд.

Інновації — це не лише комп’ютерні технології. Дві з п'яти найбільших фармацевтичних компаній світу — Roche та Novartis — швейцарські. А у швейцарському Базелі розташовані 13 зі 100 найбільших компаній світу, що працюють у сфері наук про життя (біотехнологій, фармацевтики та медичних технологій). Саме місто вважається найважливішим для глобальної фармацевтичної промисловості.

Отже, Швейцарія гідно посідає місця в інноваційних рейтингах. До речі, вона сильно відрізняється від інших маленьких і багатих країн на кшталт Катару, які завдячують своїм капіталом дуже обмеженій кількості індустрій. Якщо придивитися, то успішних представників Швейцарії можна знайти у багатьох сферах: від банківської справи (UBS та Credit Suisse) до харчової промисловості (Nestlé) та робототехніки (ABB).

Постає питання: якщо у Швейцарії існує здорове інноваційне середовище, сприятливе для стартапів, то чому так мало з них стають гігантами? Найголовніша причина — у доступі до фінансування. В Європі немає власного Nasdaq, фондового ринку, орієнтованого на технології, а власний фондовий ринок є дуже фрагментованим. Якщо у США є три головні біржі, то у Європі — 41. Якщо Європі вдасться подолати це обмеження, то можна очікувати на радикальні зміни й появу нових глобальних гравців швейцарського походження.

Щоб залишатися центром інновацій, країні потрібно вдосталь талантів. Це означає необхідність тримати фокус на освіті, а ще — обрати політику стосовно імміграції. Й тут у США з’являється сильний конкурент — Канада.

Річ у тім, що країна створила набагато легшу імміграційну систему. Якщо в Америці робоча віза H1B працює за принципом лотереї, яку виграє лише кожен шостий заявник (бо кількість віз обмежена), то в Канаді немає верхньої межі. Як описує це автор, «країна прийматиме стільки працівників, скільки може вмістити її ринок праці».

Ба більше, США не пріоритезує заявки, тому робочу візу може виграти менш кваліфікований кандидат. Натомість у Канаді існує система, відповідно до якої нараховуються заявнику бали за різними критеріями (знання мов, освіта, вік тощо) та відбувається ранжування кандидатів.

І, нарешті, весь процес у Канаді займає набагато менше часу й є ефективним і передбачуваним. У США, навіть вигравши візу, ви ризикуєте витратити багато місяців, водночас у Канаді можна впоратися за лічені тижні. Отже, коли канадські компанії залучають таланти, вони можуть чітко прогнозувати дату старту й обіцяти швидкий результат на відміну від американських бізнесів (навіть таких відомих як Apple).

Так само ефективно Канада залучає іноземних студентів, і вже посідає третє місце у світі за їх кількістю після США та Великої Британії. Отже, цілком імовірно, що в майбутньому Канада стане одним із лідерів у сфері інноваційних технологій. Власне, країна вже діє в цьому напрямі: станом на 2025 рік у Канаді існував 31 технологічний бізнес вартістю понад $1 млрд, що означає, що вона стала восьмою в рейтингу країн за цим критерієм.

Наприкінці книжки автор пише, що попри побоювання експертів, справи у США не йдуть погано. Поточну ситуацію радше можна описати так: США є лідером, що намагається утримати свою позицію, водночас Китай рухається дуже швидко, намагаючись наздогнати. Цифри говорять самі за себе: у 1990 році Китай відповідав за 1,8% світового ВВП. Нині цей показник становить 19%. А на США у 1990-му припадало приблизно 25% глобального ВВП. Так само залишається і в 2026 році.

Проте у світі існують не лише США та Китай, але й багато інших культур (а культура впливає на середовище, а середовище — на інновації в ньому). Тому, на думку автора, корисно дивитися на різні типи культур і те, як вони формують технології. Завдяки цьому можна краще зрозуміти саму сутність інноваційної діяльності