Мудрість вимагає праці. Вивчити. Застосувати. Повторити

• Довгоочікуване завершення серії книжок про стоїчні чесноти
• Автор – один із найбільш популярних сучасних філософів світу
• Попередні книжки серії стали бестселерами The New York Times

Цією книжкою Раян Голідей завершує серію робіт про чесноти стоїків: мужність, дисципліну, справедливість та мудрість. Ці чотири якості є наче сторонами світу на моральному компасі, що допомагає людям орієнтуватися в житті. І водночас чесноти – це цілком практичні поняття: наш вибір, наші дії. Утім, за словами Голідея, мудрість – це найневловиміша серед чеснот. Ми прагнемо до неї, але ніколи не відчуваємо, що цілком нею оволоділи. Мудрість – наче горизонт: до нього можна рухатися, але не не дійти ніколи.

Навіть дати визначення мудрості непросто. Бути розумним, кмітливим, мати інтуїцію та великий досвід, мислити перспективою – усе це начебто складники мудрості, але не описують її повністю.

Проте дещо можна сказати однозначно. Мудрість потребує роботи, до неї не можна дійти коротким шляхом за допомогою хитрощів. «Кожен, хто стверджує, що знає легкий спосіб її отримати, – брехун, а той, хто заявляє, що має її, – ймовірно, не має», – пише Голідей.

А ще мудрість – це «мати всіх чеснот», адже інші народжуються з неї. Навряд чи можливо бути по-справжньому сміливим без мудрості. Дисципліна без мудрості призведе до марнування часу та зусиль. А добре серце та хороші наміри без мудрості не зможуть породити справедливість.

Зрештою, автор наводить таке визначення мудрості: мудрість – це знати, що робити, коли це робити та як. Це знати, що є чим, чітко бачити і розуміти, як працює світ, чому так відбувається й що може статися потім.

Протилежністю мудрості є дурість. Обидві ці якості не мають меж. Завжди можна наближатися до більшої мудрості, але й дурість не має меж. Кожен із нас робить вибір, у який бік рухатися.

Мудрість – «побічний продукт» постійних правильних дій, виконаних у правильний спосіб і час. Власне, як й інші чесноти. І попри те, що мудрість потребує великих зусиль, більшість із нас її прагне. Голідей упевнений, що це тому, що ми її потребуємо. Тож ми готові до дискомфортного й нескінченного шляху, який ніколи не дозволить нам повністю опанувати цю чеснот, але вартий того, щоб ним іти.

Філософ Мішель де Монтень є прикладом того, що навчання може тривати ціле життя. Як він сам писав: «Я навчався, щоб похизуватися; пізніше, почасти, щоб стати мудрішим; тепер я роблю це для розваги, але ніколи – для вигоди».

Із творів Монтеня випливає, що ворогом мудрості є его, а з життя філософа можна зробити цілком практичний висновок: варто не припиняти запитувати та залишатися відкритим до неочікуваних відповідей. Як стверджує Голідей, «ми вчимося, щоб жити, і всі досягнення бліднуть порівняно з найрідкіснішою з рідкісних речей – самосвідомістю».

Перший спосіб стати мудрішим, про який пише автор, – це читання. За статистикою, сучасна людина дивиться телевізор у середньому 20 годин на тиждень і проводить п’ять годин у телефоні. Хто нині витрачає стільки часу на книжки? Водночас Шарль де Голль у період свого президентства читав по дві-три книжки на тиждень і не оминав творів переможців літературних премій. Невже він мав менше справ, ніж ми?

Насправді ми маємо час на книжки, але обираємо знехтувати цією суперсилою (як описує її автор, «вміння розмовляти з мертвими»). Справжнє читання схоже на розмову, тож читач не є пасивною стороною у цьому процесі. Він запитує, сперечається з автором, міркує, робить висновки – як Монтень, після якого залишився його улюблений примірник «Лукреція» з безліччю нотаток.

Тож Голідей закликає читати. Читати постійно, книжки різних жанрів, нові, старі й уже прочитані. Те, що здається прекрасним, і те, з чим хочеться посперечатися. І ніколи не зупинятися.

Ще одна необхідна передумова навчання – допитливість. Цю рису варто підтримувати в собі, адже з нею людина не може не навчатися. Допитливість – це сила, що змушує нас рухатися й постійно відкривати нові горизонти.

Шляхом до пізнання істини є запитання. Ми ставимо їх, знаходимо відповіді, що ведуть нас до нових запитань… Тому, як стверджує автор, дурних запитань не існує: вже сам факт постановки запитання робить нас розумнішими. Прикладом є лауреат Нобелівської премії Річард Фейнман. Ще з дитинства батько хлопчика ніколи не говорив йому, що не знає відповіді, не казав забути про те, що зацікавило. Натомість заохочував запитання, а сам не лише називав поняття, але й допомагав сину їх осягнути.

Ще одна порада автора стосується створення «другого мозку», тобто записника. Американська письменниця Джоан Дідіон почала вести нотатки з п’ятирічного віку й продовжила аж до смерті. Вона записувала свої переживання втрат, подорожі, думки, ідеї. Із записів народилися п’ять романів, 13 нонфікшн-книжок, сценарії, статті. Ці блокноти були для неї «другим мозком», що надавав матеріал для роботи.

Те саме варто робити нам усім. Голідей закликає не довіряти власній пам’яті, адже думки минають. Варто встигнути записати їх, поки вони не зникли.

Якщо ми готові навчатися, то цілий світ може бути нашою класною кімнатою. Проте важливо вибрати вчителя. Навряд чи Платон став би тим, ким став, без Сократа, а Аристотель – без Платона. Голідей запевняє, що нам потрібно шукати хороших учителів й уникати поганих (тих, хто обмежує нашу допитливість і креативність). Але водночас потрібно й самому демонструвати, що ви – гідний учень.

Шукати наставника – не соромно, навпаки, навіть високопоставлені люди часто це роблять. Скажімо, Ліндон Джонсон, ставши президентом, продовжував шукати порад. Зокрема, він попросив членів кабінету Кеннеді залишитися й продовжити надавати йому рекомендації.

Також важливим для розвитку мудрості є вивчення історії. «Історія – вчителька життя», – пише Голідей. У ній можна знайти філософію, психологію, уроки людської величі та людського зла. Не варто вбачати в історії розвагу, адже вона стосується не лише відомих постатей, а й допомагає нам доторкнутися до досвіду різних людей, побачити світ їхніми очима.

Ба більше, історія стосується не лише минулого, як би парадоксально це не звучало. Вона допомагає нам краще зрозуміти сьогодення та, можливо, передбачити те, що буде завтра (адже ми можемо побачити великі цикли, які повторюються знову і знову).

«Історія людства – це каталог людської дурості», – пише Голідей. Кожен із нас має якості, що можуть схилити на бік дурості: упередження, імпульсивність, надмірне прагнення до визначеності, лінощі тощо. Отже, нам потрібно боротися не лише із зовнішньою дурістю, але й з власними схильностями до неї.

Ніхто не є невразливим до дурості. Автор наводить приклад Ілона Маска – людини, яка змінює світ. Не посперечаєшся, що Маск надзвичайно розумний. Уже в 13 років він створив свою першу відеогру, у 24 – запустив свою першу технологічну компанію, а ще через чотири роки успішно її продав. Утім, як пише Голідей, «під величчю завжди ховався епічний, трагічний недолік – нарцисизм, який часто робить цю дуже розумну людину дуже дурною».

The New York Times провело дослідження, проаналізувавши твіти Маска за тиждень. Зі 171 твіта 30% виявилися неправдивими, оманливими чи у них був відсутній важливий контекст. Проте сам Маск запевняє, що помилятися нормально, головне – помилятися з упевненістю. Це звучить розумно, проте не якщо йдеться про публічну особу з тисячами прихильників, яка робить заяви стосовно тем, у яких часто не є фахівцем.

Мудрість вимагає чистого розуму. І тут ми зустрічаємося віч-на-віч зі своєю слабкістю: здавалося б, раціональний інструмент сповнений упереджень, які впливають на наші судження. Вченим уже відомі дві сотні когнітивних викривлень, і кожне з них становить загрозу реальному погляду на світ. Наприклад, ми бачимо патерни там, де їх немає; використовуємо магічне мислення; занадто покладаємося на думку авторитетів; шукаємо підтвердження тому, що вже знаємо. А найгірше – часто думаємо, що упередженими є хто завгодно, крім нас.

Хибні переконання та поспішні висновки можуть зробити нас дурнішими, тож важливо ставитися до кожного рішення серйозно й критично. Важливо «очищати» себе від нашарувань упереджень, аби нові знання потрапляли до чистої посудини. Але як це робити?

Одним зі способів може бути письмова практика (причому необов’язково лише текстова, корисними є і малюнки, і діаграми). «Ми пишемо, щоб мислити правильно. Щоб зрозуміти, що ми відчуваємо і знаємо… і хто ми є», – каже Голідей. Кожен із нас веде постійну внутрішню боротьбу з власними й чужими упередженнями. Викладення своїх думок на папір допомагає подивитися на ситуацію по-новому, побачити у ній те, що ми могли не помічати, залишаючись на рівні думок.

Ще одна з пасток на шляху до мудрості – надмірна віра у власну розумність. Той, хто вважає себе дурним, може назавжди таким залишитися. Але надмірна впевненість у власних інтелектуальних можливостях здатна перетворити вас на дурня, – впевнений автор. Як зазначав Епіктет, «неможливо вивчити те, що, як ти думаєш, ти вже знаєш».

Навчання починається лише тоді, коли ми зізнаємося собі самим, що чогось не розуміємо. Проте часом відмовляємося це робити, бо боїмося здатися дурними. Саме ця відмова віддаляє нас від мудрості. Автор цитує Сенеку: «Багато людей могли б досягти мудрості, якби не думали, що вже її досягли».

Отже, варто ставитися до себе менш серйозно (але дуже серйозно – до навчання), щоб наше его не стало перешкодою для мудрішання. Визнати, що ми чогось не знаємо, може бути страшно. Але тільки так можна не здаватися мудрим, а справді стати мудрішим.

На думку Голідея, не менш важливою є інформаційна дієта. Сьогодні нам доступне будь-що: відео, аудіо, книжки, статті… Але водночас ми постійно стикаємося з дезінформацією. Тож, окрім читати, потрібно практикувати нечитання, тобто уникати ненадійної, зайвої інформації.

Автор закликає до обрання якості, а не кількості: ретельно обирати й перевіряти джерела, якими користуєтеся. А ще не шукати лише підтвердження тому, що ви й так знаєте чи у що вірите. Один із радників Дональда Трампа розповідав: «Президент запитає думку сорока дев’яти людей і зупиниться на п’ятдесятій, якщо йому сподобається відповідь». Не варто чути тільки те, з чим ви згодні, бо так ви обмежуєте своє розуміння світу.

Наступна пастка на шляху до мудрості – страх. «Боягузи дурні, а дурні зазвичай боягузливі», – пише Голідей. Мудрішання вимагає сміливості, адже потребує неодноразового визнання своїх помилок і відчуття дискомфорту. Ба більше, автор запевняє, що потрібно цілеспрямовано шукати це відчуття, бо саме так ми зростаємо. Прикладів тому багато, зокрема справжнє мистецтво часто викликає сильні й не завжди приємні почуття. Проте воно змінює нас, відкриває нам щось нове про нас самих.

Так само не варто боятися критики. Магатма Ганді стверджував: «Вороже налаштовані критики роблять мені послугу. Вони вчать мене досліджувати себе. Вони дають мені можливість побачити, чи вільний я від реакції гніву». Критики виконують важливу функцію у нашому житті – вони допомагають позбутися упереджень і хибних переконань про світ і себе.

Звісно, це не означає, що будь-яка критика є правдивою чи корисною. Мудрість якраз і полягає у тому, щоб зрозуміти, яку критику варто брати до уваги. Але перший крок все одно полягає у тому, щоб навчитися не відкидати негативні зауваження, а витримувати біль, який вони спричиняють. А потім потрібно відсіяти корисне й врахувати його.

Авраам Лінкольн походив із бідної родини. І попри те, що любив читати, він не навчався швидко. Якось він сказав своєму другові, що його розум наче зроблений зі сталі: на ньому складно щось закарбувати, проте якщо це вдасться, то стерти – неможливо. Оскільки навчання не давалося йому легко, він мав за нього боротися й виявляти дива дисципліни. Скажімо, за новими книжками йому доводилося ходити за кілометри – і це після важкої праці в полі.

За життя він спробував багато професій: від землеміра – до клерка на виборах, від крамара – до поштового працівника, від юриста – до місцевого законодавця. Він мав велике прагнення – бути достойним поваги оточення, залишити вагомий слід. Проте життя було сповнено викликів: поразка на перших виборах, звільнення з роботи у магазині, провал власної крамниці й банкрутство, невдачі в особистому житті, смерть сина… Зрештою, усе це довело його до глибокої депресії та думок про самогубство. Він почувався, за власними словами, «найнещаснішою людиною у світі».

Якось, переживаючи складні часи, він подорожував штатом Кентуккі, коли побачив, як перевозили рабів, скованих ланцюгом по шестеро. Попри весь жах їхньої ситуації, здавалося, що вони досі зберігали вміння радіти життю, коли сам Лінкольн його втратив.

Зрештою, сягнувши емоційного дна, Лінкольн вирішив, що більше так тривати не може – він має або померти, або стати кращим. І став діяти, намагаючись змінити найбільшу несправедливість, що існувала в країні – рабство. Але й цей відрізок його шляху був складним. Лінкольн програв на сенатських виборах 1858 року Стівену Дугласу. Та не здався, бо мав таку рису, як обачність. Розумів, що прогрес не завжди відбувається швидко.

На поразку він відреагував такими словами: «Справа громадянських свобод не повинна бути здана після однієї чи навіть ста поразок». Через два роки він став президентом, а згодом – виграв війну. Він не знав, як управляти країною, але розбирався з цим. Не був ідеальним, робив багато помилок (а деякі – й неодноразово). Проте, як пише Голідей, це і є лідерство – не знати, але вирішувати проблеми.

Також він зазначає, що справжня мудрість – спокійна і терпляча. Без цих якостей Лінкольн навряд чи зміг би пережити всі свої провали й змінити цілу країну. Навіть у складні моменти, під час війни, він був терплячим і зберігав самоконтроль. Частково тому що він був спокійною людиною, але також тому, що вмів бачити не лише поточну ситуацію, а й картину загалом. Це є проявом мудрості – дивитися на все, що відбувається, з дрібкою філософії замість поринати у тривоги.

Ілон Маск запевняв, що «фундаментальною слабкістю західної цивілізації є емпатія». Голідей категорично не погоджується з цим, спираючись на приклад Лінкольна, якому була властива ця риса. Емпатія є одночасно і моральною категорією, і практичною навичкою. Вона допомагає вирішувати конфлікти й бачити те, що приховано. Як пише Голідей, «самоусвідомлення й емпатія – це елітарне поєднання. Вони створюють мудрість, що рятує життя».

Що таке самоусвідомлення? Це знання себе: сильних і слабких сторін, своїх обмежень і мотиваторів, недоліків та компетенцій. Це розуміти, де починається ваша майстерність і де вона закінчується. Це усвідомлювати, що вам подобається, що вас дратує, тригерить, викликає ненависть. Це знати патерни власної поведінки й те, як працює ваш мозок. Зрештою, це відповідь на запитання: хто я насправді?

Ці запитання часом можуть здаватися страшними. Але вони дозволяють стати мудрішим і отримати інсайти, які було б складно знайти іншим шляхом. Монтень чи Марк Аврелій писали щодня у нотатниках. Чому б не робити те саме? «Щоденник – це засіб самопізнання», – пише автор. Ми пишемо не лише про себе сьогодні, але й про себе у минулому, намагаємося зрозуміти причини своїх вчинків – і через це можемо змінитися тут і зараз. Зрештою, було б жахливо прожити життя й так і не познайомитися з собою справжнім.

Наприкінці книжки Голідей нагадує: важать не слова – важать вчинки. І навіть коли йдеться про найневловимішу чесноту, найголовніше, що ми робимо – читаємо, вчимося самі й вчимо інших, проявляємо емпатію, досліджуємо себе і світ. Мудрість вимагає праці, й ця праця ніколи не зупиняється.