Чинити правильно прямо зараз: Хороші цінності. Хороший характер. Хороші справи

• Книжка вмить стала бестселером The New York Times
• Видання рекомендує актор і політик Арнольд Шварценеггер
• Відома письменниця Едіт Егер вважає цю книжку найважливішою для цивілізації в поточний  момент історії

Книжка починається з міфу про Геракла, який одного разу опинився на роздоріжжі. Це було ще до 12 подвигів, він подорожував і побачив двох богинь. Одна запропонувала йому легке життя, де немає нещастя й страху, а усі його бажання будуть виконані. Друга – складний шлях, де єдиною нагородою буде результат важкої праці, проте зрештою він стане тим, ким йому призначено стати. Ми знаємо, що Геракл обрав другу дорогу – шлях чеснот. У давньому світі чесноти містили чотири взаємопов’язані складники: сміливість, поміркованість, справедливість та мудрість. Раян Голідей вирішив присвятити кожній із них окрему книжку, й у цій сфокусувався на справедливості, яку вважає найголовнішою чеснотою.

Зрозуміти значення справедливості можна, якщо уявити її відсутність. Коли є несправедливість, то прояви інших чеснот втрачають сенс. Навіщо бути сміливим у світі, де панує зло? Навіщо потрібен гострий розум, якщо немає моральних цінностей? Існує навіть думка, що якби ми постійно жили серед справедливості, то, можливо, й не потребували б сміливості.

У сучасному світі найперша асоціація зі словом «справедливість» – не обов’язок чи порядність, а правова система. Ми переймаємося нашими правами, а не тим, що правильно. Водночас автор стверджує: ніщо не буде правильним, якщо ми не робитимемо правильні речі.

Насправді справедливість – це не лише про стосунки між людиною і державою, це й про те, що робимо ми самі. І йдеться не лише про дотримання законів, а й про поведінку у повсякденних ситуаціях. Скажімо, як ми діємо в бізнесі, як ставимося до незнайомих людей. Щодня ми робимо багато моральних виборів, й багато з них – на автопілоті. Ми рідко згадуємо про справедливість, вона залишається для нас абстрактною категорією, що цілком влаштовує.

У всіх філософських та релігійних течіях є певна варіація золотого правила. У першому столітті до нашої ери єврейського старійшину попросили стисло описати суть Тори. Він зробив це кількома словами: «Люби ближнього, як себе. Решта – коментарі». Це теж про справедливість: ставитися до інших так, як ми б хотіли, щоб ставилися до нас. І робити це не лише тоді, коли це просто й зручно.

«Справедливість має бути не іменником, а дієсловом», – стверджує Голідей. Ми маємо діяти справедливо попри усю несправедливість та неконтрольованість нашого світу. Робити правильні речі, й робити їх прямо зараз – для себе, для інших, для світу. З таких трьох частин і складається ця книжка.

Справедливість починається зсередини, з рішення про те, ким ви хочете бути. Стоїки вірили, що найголовніше завдання у житті – фокусуватися на тому, що ви можете контролювати. Зазвичай ми не можемо вплинути на несправедливу природу цього світу, але володіємо силою, щоб самим не множити несправедливість.

Дехто вважає, що жити у відповідності з певним моральним кодом – це обмежувати себе. Але насправді це дає нашому існуванню сенс, а тому звільняє нас.

За словами Голідея, «справедливість – це не те, що ми вимагаємо від інших, а те, що вимагаємо від себе». Це не те, про що варто говорити, а швидше особистий вибір – як жити своє життя, за якими стандартами оцінювати себе, як ставитися до оточення. Це про дотримання обіцянок, відданість друзям. Зрештою, справедливість – це наш вплив на світ.

На дотриманні обіцянок автор робить окремий акцент. Він розповідає історію про Марка Атілія Регула, воєначальника, який потрапив у полон. П’ять років він скнів у Карфагені, далеко від родини та Риму. Ситуація здавалася безнадійною, аж раптом Карфаген вирішив, що хоче миру й відправив Регула до Риму на перемовини про обмін полоненими та перемир’я. Він передав римському Сенату повідомлення, але від себе додав: погоджуватися на нього не варто, бо Карфаген зараз слабкий, тож можна виграти війну.

Після цього Регул сказав, що повертається до Карфагену. Друзі були шоковані: навіщо добровільно йти туди, де ти будеш полоненим рабом? Але Регул був непохитний: він не хотів порушувати обіцянку, навіть якщо дав її ворогам.

У сучасному світі ми часто намагаємося звільнитися від своїх обіцянок. Придумуємо виправдання, щоб можна було не виконувати те, на що підписалися. Вважаємо, що це дрібниці, це не визначає нашу особистість. І, дійсно, виконувати обіцяне часто буває довго й складно. Проте забрати своє слово – теж має певну ціну.

Постраждати може не тільки наша особиста репутація, але й довіра, яка існує в суспільстві. Щоразу, коли ми не дотримуємося обіцянки, то робимо свій внесок у загальну недовіру людей одне до одного. І навпаки – кожна виконана обіцянка впливає на зміцнення суспільної довіри. «Ми будемо шкодувати про багато речей у цьому житті, – пише Голідей. – Але ми ніколи не шкодуватимемо, що були тими, хто дотримується свого слова».

Персональна справедливість тісно пов’язана з відповідальністю. Коли Максвеллу Перкінсу, майбутньому редактору Ернеста Гемінгвея та Скотта Фіцжеральда, було 17 років, він із другом плавав у озері. Раптом друг почав тонути, зі страху вчепився у Максвелла й ледве не втопив його. Перкінс зміг вирватися та поплив до берега, проте щось зупинило його й змусило повернутися. Зрештою він витягнув друга з води та врятував йому життя. У той момент Перкінс ухвалив важливе рішення, якого дотримувався завжди: ніколи не відкидати відповідальність.

Люди часом вважають, що ні на що не впливають, але якщо вони беруть на себе відповідальність, то це означає, що вони важливі, а їхні дії мають сенс. Відповідальність, з одного боку, є тягарем, але з іншого, – привілеєм. З неї народжується мета й сенс нашого життя. Тому кожному з нас варто пообіцяти собі не відмовлятися від власної відповідальності.

Що ще Голідей включає в поняття справедливості? Це і виконання своїх робочих обов’язків (адже ми, так чи інакше, давали обіцянку їх виконувати), і чесне життя (тобто життя у відповідності з тим, що ви вважаєте правильним), і навіть реалізація свого потенціалу.

У 1927 році архітектор і винахідник Бакмінстер Фуллер вирішив учинити самогубство. Його вигнали з Гарварда, він поховав дитину й мав проблеми з алкоголем. Життя здавалося безнадійним, тож він приготувався до смерті. Аж раптом почув внутрішній голос, який казав йому: «Як ти смієш нехтувати своїми обов’язками перед життям, дітьми, світом?». Голос казав, що він не належить собі – він має значення для всесвіту, навіть якщо не усвідомлює, у чому воно полягає. Тож має реалізувати усе, чим наділила його доля. Ця думка зупинила Фуллера від необачного кроку, він згадував її упродовж усього життя.

Ми зазвичай відчуваємо, що є правильним, але не завжди розуміємо, чи це правильний момент. Як зазначає Голідей, дисципліна – це часто боротьба з прокрастинацією, але справедливість теж може цього потребувати. Марк Аврелій говорив: «Ти міг бути хорошим сьогодні, але обрав завтра». Не треба повторювати цю помилку. Чому б не почати діяти справедливо прямо зараз?

Якщо дисципліна є індивідуальною чеснотою, то справедливість – це про «ми», про загальне благо. Справедливість існує, щоб перетворювати світ на краще місце, щоб робити свій внесок у спільну справу, як радили стоїки.

Практика работоргівлі існувала століттями, і хоча вона була цинічною й несправедливою, але приносила великі гроші. Проте у 1787 році у Лондоні зібралися 12 чоловіків, які вирішили, що хочуть нарешті покласти край трансатлантичній торгівлі людьми. З цього почався аболіціонізм, рух, зусилля якого змогли припинити работоргівлю. Звичайно, це не сталося миттєво: знадобилося понад століття й дії тисяч людей, щоб втілити амбітну візію в життя. Але почалося все з того, що 12 чоловіків зібралися разом і об’єдналися заради спільної мети – зробити світ справедливішим.

Ми часто думаємо, що правильна річ рано чи пізно переможе сама, адже вона є правильною. Проте насправді такий погляд нівелює значення наших зусиль. Справедливість не виникає нізвідки, її створюють люди, багато різних особистостей, і це не відбувається швидко. Часто потрібні десятиліття, а то й століття, щоб щось по-справжньому змінилося. Але це не означає, що потрібно чекати. Навпаки, розвиток можливий тільки якщо люди, яким не все одно, збираються разом і починають діяти. «Справедливість схожа на нескінченне передавання факела, на марш, який почався давно, й до якого приєднується кожне покоління й продовжує його по-своєму», – пише Голідей.

Але що, як нам бракує сил? Що, як ми не маємо влади, аби що-небудь змінити? Автор упевнений, що справа не у владі, а у волі, у готовності діяти. Ми маємо владу, щоб допомагати іншим, вчитися створювати зміни, будувати зв’язки, піклуватися. Питання лише у тому, чи ми будемо це робити.

У цьому розділі Голідей робить наголос на доброті. Здавалося б, який зв’язок між добротою та справедливістю? Річ у тім, що історія знає чимало надзвичайно розумних людей, але чи багато з них по-справжньому добрі?

Імператор Адріан свого часу зробив дивний крок: передав правління Антоніну, з яким не мав кровного зв’язку, з умовою захищати й направляти юного Марка Аврелія. Але для Адріана це рішення було природним: він довго спостерігав за Антоніном і бачив у ньому цю рідкісну рису. Простий і природний для Антоніна прояв доброти до старого, що потребував допомоги, став вирішальним для Адріана.

Золоте правило, яке згадувалося вище, стосується саме доброти: стався до інших так, як хотів би, аби ставилися до тебе. Стоїки казали, що потрібно сприймати кожну людину, з якою стикаємося, як можливість для прояву доброти. Це непросто: ми можемо бути втомлені, зайняті, роздратовані, до нас самих могли щойно поставитися несправедливо. Але попри це необхідно намагатися виявляти доброту. Зрештою, кажуть, що перед смертю Марк Аврелій жалкував лише про ті моменти, коли він не був добрим.

Також важливо те, що ми робимо, коли спостерігаємо несправедливість. Ми часто кажемо собі, що нас це не стосується (і, можливо, так і є – саме наші права не порушуються), що не варто лізти у чужі справи тощо. Замість діяти, ми «відправляємо промінчики добра» або чекаємо, поки «все владнається». Але усе це – ілюзія, й зрештою вона розвіється, залишивши нас наодинці з істиною: коли ми стикаємося зі стражданнями й несправедливістю, то маємо робити щось, аби це припинити. Це - наша відповідальність.

Як сказав Дітріх Бонхеффер, перебуваючи в нацистській Німеччині, «Мовчання перед лицем зла є злом. Не говорити – це говорити. Не діяти – це діяти». А Марк Аврелій писав, що творити несправедливість можна, й не роблячи нічого.

Це не означає, що наші зусилля одразу дадуть плоди. Але, по-перше, так ми тренуємо «м’язи», які далі допомагатимуть нам ставати на бік справедливості й допомагати нам й іншим. А, по-друге, ми показуємо усім: люди, які страждають, важливі, вам на них не все одно. Ви демонструєте світу, на якому ви боці, та який вигляд має справедливість.

Усе це звучить ідеалістично, проте Голідей згадує й про прагматизм. Він стверджує, що прагматизм без чесноти – порожній та небезпечний, а чеснота без прагматизму – неефективна та бездіяльна. Отже, варто приймати рішення, враховуючи і те, й інше.

Люди народжуються егоїстами, але водночас отримують приклад безумовної любові й піклування від матері. І у житті ми маємо пройти шлях від того, хто отримує турботу, до того, хто її надає. І не тільки власним дітям, а й іншим людям, ідеям і справедливості загалом.

У кожній культурі існує власна версія святого, тобто людини, яка не просто діє справедливо, але й не має жодного егоїзму. Така особа зазвичай бачить світ і все, що в ньому існує, як одне ціле. «Ми» для неї включає в себе кожного, й тих, хто вже помер, і тих, хто ще не народився. Така людина діє правильно, навіть коли це вимагає від неї жертви. Певна частинка святих може бути й у нас – якщо ми зробимо такий вибір.

Прикладом такої людини для більшості з нас є Ганді. Він не народився святим, більше того, у 15-річному віці він вкрав гроші у старшого брата. Проте його мучило сумління, й зрештою він написав листа батьку, зізнавшись у скоєному. І батько йому пробачив.

У студентські часи Ганді на практиці зрозумів, що значить стиснути свої потреби до мінімуму. Виявилося, що він не страждав від цього, а навпаки, насолоджувався простим життям. Проте це не заважало йому розвиватися. Він навчався в Англії, отримував хороші оцінки, заводив друзів, знайомився з філософами, аспірантами Оксфорду, феміністками, соціалістами... Кожен день приносив йому нові враження, нові ідеї, інсайти з нових культур. І, можливо, завдяки цьому народилися його реформаторські прагнення, адже він побачив, що ідеї миру, рівності та справедливості є універсальними для всіх культур. А ще – найвеличніша з усіх чеснот – любов.

Свою віру в силу любові він проніс крізь усі труднощі, зберіг її попри жахіття, які бачив. Як потім зазначав Мартін Лютер Кінг-молодший, «Ганді опирався злу з такою ж силою й рішучістю, як хто чинить насильницький опір, але робив це з любов’ю замість ненависті». Для більшості з нас його самопожертва й відданість ідеалам є недосяжною, але ми можемо повчитися у Ганді принаймні дечому. Наприклад, високим особистим стандартам поведінки.

Часом ми робимо добрі справи, бо сподіваємося на похвалу від батьків, на подяку від чоловіка або дружини, на визнання колег. Але, на думку Голідея, це неправильний спосіб мислення. Насправді ми зробили лише те, що мали. Ми виконали свої зобов’язання, не відмовилися від відповідальності – й не більше.

І якщо ви засмучуєтеся, що ніхто не подякував і не відзначив вас за досягнення, то, можливо, ви робили добрі справи з неправильних міркувань. Можливо, в основі ваших вчинків лежала жага оцінювання чи невпевненість у собі, а не шляхетність? У такому випадку не оточуючі є невдячними, а ви самі невдячні, бо очікуєте на щось більше, ніж задоволення від розуміння, навіщо ви зробили те, що зробили. Голідей радить не думати про визнання та вдячності, а фокусуватися на добрих справах, які ми можемо виконати.

Якими можуть бути ці добрі справи? Скажімо, вибачитися перед тими, перед ким завинили. Це має бути активне зусилля отримати прощення замість робити вигляд, що нічого не сталося. Зрештою, ми винні це тим, кому зробили боляче. Провина не має залишатися чимось прихованим, тягарем на нашій душі – натомість вона може стати початком духовної трансформації, тим, що зробить нас кращими.

Ще один варіант – знаходити добро в кожному. Як писав Ганді, «Не треба втрачати віру в людство. Людство – це океан. Навіть якщо декілька крапель у ньому брудні, океан не стає брудним».

Голідей розповідає, що не варто дивитися на людей, як на поганців. Адже в такому випадку ми приймаємо як факт, що зміни неможливі. А значить, справедливості вже нема. Люди часто є гіршими, ніж ми хотіли б їх бачити. Але вони часто кращі, ніж ми здатні зрозуміти: вони здатні на зміни.

Наприкінці книжки автор каже, що хотів би, аби одного дня цю роботу прочитали його діти, бо писав її, наче етичний заповіт. А фінальна настанова звучить так: «Життя коротке. Будьте хорошими. Творіть добро. Любіть, і нехай люблять вас. Намагайтеся залишити світ кращим місцем, ніж він вам дістався. Зробіть правильну річ. Прямо зараз».