Відкрите суспільство. Реформування глобального капіталізму

Відкрите суспільство. Реформування глобального капіталізму

Мислення

Open Society: Reforming Global Capitalism

Зміст

Відкрите суспільство. Реформування глобального капіталізму

Основна ідея

Відкрите суспільство: рефлексивність

Властивість помилятися: у чому зиск?

Критика економічної науки

Рефлексивність на фінансових ринках

Цінності відкритого суспільства

Рефлексивність в історії

Варто зробити

Відкрите суспільство як ідеал

Варто замислитися

Глобальна політична архітектура

Відкрите суспільство. Реформування глобального капіталізму

Книжку рекомендує видання The New York Times

Одна з найпопулярніших у світі книжок про демократизацію та гуманізацію суспільства

Автор — мільярдер та знаменитий філантроп

Основна ідея

Термін «відкрите суспільство» виник у першій половині XX століття, а пізніше був популяризований філософом Карлом Поппером. Відкрите суспільство — протилежність закритим тоталітарним системам, у яких істина нав’язується людям силою. Концепція стала популярною під час і після Другої світової війни через необхідність боротьби з комуністичною та фашистською ідеологіями. Але після розвалу СРСР загроза відкритому суспільству виходить звідти, звідки на неї не чекали — від неприборканого прагнення до задоволення особистих інтересів.

Капіталізм досяг успіху в створенні матеріальних благ, але самі собою ці блага не забезпечують свободу, демократію та пріоритет закону. Ринки чудово пристосовані до реалізації приватних інтересів, проте зовсім не дбають про загальне благо. Тільки відкриті громадські та політичні інститути здатні захищати колективні цінності, хай вони й роблять це дещо не ефективно.

«Людина за своєю природою приречена на помилки»

Відкрите суспільство: рефлексивність

Ще за студентства Джордж Сорос з ентузіазмом сприйняв теорію відкритого суспільства Карла Поппера. Ця концепція заснована на визнанні того, що наше розуміння світу за своєю природою недосконале. Кожен, хто заявляє про те, що володіє істиною в останній інстанції, насправді помиляється. Він може втілити цю істину в життя лише шляхом примусу та насильства. Так народжуються закриті суспільства, у яких свобода думки і вираження думок пригнічені.

Відкрите суспільство, навпаки, не пропонує істину — воно дає право на помилку, що дозволяє нам постійно розвивати та змінювати свої погляди на світ. Відкрите суспільство ніколи не стане абсолютно досконалим, але його перевага — у забезпеченні свободи думки та слова, яка надає широкі можливості для експериментів і творчості.

Твердження про постійні помилки людського мозку ґрунтується на тому, що зв’язок між мисленням і реальністю неоднозначний. Ми не просто вивчаємо об’єктивний світ. Наші думки впливають на наші дії, тобто мислення та реальність взаємодіють одне з одним, їхній зв’язок — як вулиця з двостороннім рухом. Цей принцип Джордж Сорос називає принципом рефлексії.

Людина висуває гіпотези, вибудовує очікування, а потім порівнює їх із реальними результатами — у цьому й полягає принцип рефлексивності. І якщо очікування дедалі більше віддаляються від реальних результатів, настає час змінювати гіпотези та вдосконалювати власне трактування реальності.

У примітивних суспільствах люди неспроможні провести межу між світом і мисленням, вони прагнуть наповнити світ божествами, духами, магією. Але коли філософи стали замислюватися про зв’язок між мисленням і реальністю, своїм головним завданням вони позначили розуміння природи реальності та переконання у самому факті її існування.

Свого часу була поширена теорія, що реальність пасивно чекає, поки її пізнає людський розум. Але в суспільній сфері мислення спонукає нас до дії, а наші дії впливають на реальність. При цьому сама реальність мінлива, на неї впливають думка та дії багатьох індивідуумів. Виходить, що людський мозок фізично не в змозі обробити та на 100 % правдиво змоделювати реальність.

Якби якимось дивом люди виявилися наділеними досконалим знанням, взаємодію між їхніми думками і зовнішнім світом можна було б не брати до уваги. Результати їхніх дій ідеально відповідали б їхнім очікуванням, тому що справжній стан світу точно відбивався б у їхніх уявленнях. Однак у реальності ідеального мислення немає, адже ми живемо власними фантазіями і мріями, які ще більше спотворюють наше сприйняття реальності. Рефлексивність, навпаки, дозволяє нам впливати на реальність. Наприклад, висловлювання Джорджа Сороса впливають на поведінку фінансових ринків.

Звісно, не всі суспільні процеси рефлексивні. Наприклад, дорога на роботу — рутинна справа, у якій очікування співставні з реальністю і в процесі якої ми не змінюємо хід своїх дій чи думок. А доповідь Микити Хрущова про культ особистості Сталіна на ХХ з’їзді — навпаки, справжня рефлексивна подія. Вона кардинально змінила розуміння світу, справила новий і непередбачуваний вплив на перебіг подій.

Невизначеність супроводжує людину завжди. Реальність не існує окремо від того, що ми відчуваємо та думаємо. Наприклад, думки та почуття одного з подружжя впливають на поведінку іншого, тому з часом їхні відчуття та поведінка можуть змінитися до невпізнаваності.

Саме через рефлексивність ідеальний устрій світу — чи то комунізм, чи то система врівноважених ринків — утопія. Тому доводиться вибирати краще з можливого — суспільство, відкрите для змін та вдосконалення.

«Фінансові ринки майже завжди помиляються»

Властивість помилятися: у чому зиск?

Ще кілька десятиліть тому людство застосовувало логічний позитивізм, відокремлюючи розум від реальності. Ідея про те, що розум здатний пояснювати реальність і передбачати події, як і раніше, знаходиться в нашій свідомості. Але сьогодні існування суб’єктивної істини ставиться під сумнів.

Людина — частина світу. Але як би ми не прагнули, частка не може пізнати ціле. Ми використовуємо узагальнення, метафори, аналогії та інші ментальні конструкції, щоб встановити порядок у розумінні законів Всесвіту. Але, по-перше, кожне нове узагальнення дедалі більше спотворює реальність. По-друге, відповіді народжують ще більше нових питань. Отже, наше мислення завжди буде помилятися в трактуванні реальності, і наші дії можуть давати неочікувані результати. Але головне питання — як мінімізувати хибність мислення? 

Складність аналізу людської поведінки ще й у тому, що люди здатні обирати різні мотивації. Коли щур вибирає той чи інший шлях, мотивація у нього одна — знайти їжу. З людьми такої однозначності немає, тому ринкові цінності неспроможні повною мірою змоделювати їхню поведінку. Отже, такий підхід дає надто велику похибку.

Проте, помилки людини мають не лише негативний аспект. Саме вони спрямовують його до постійного вдосконалення, тому людські можливості в плані розвитку безмежні.

Принцип можливості помилок — не просто філософська концепція Сороса. Цей підхід він успішно використовує і на фінансових ринках, і у філантропічній діяльності. Він відмовився від мрії про досконалість і стабільність, тому що це не більше ніж міф, який згодом вганяє людину у фрустрацію. В ідеальному світі не було б чого прагнути, тому Сорос сприймає реальність інакше: він свідомо шукає помилки у своїй діяльності або на ринку і, виправляючи їх першим, отримує конкурентну перевагу. Якщо Сорос не може знайти вад у проєкті, для нього це є свідченням аналітичних помилок.

Більшість людей не любить визнавати свої помилки, але Сорос отримує справжнє задоволення від усвідомлення їхньої наявності. Він розуміє, що така знахідка дозволить йому збільшити результат або зменшити втрати. Подібна самокритичність є дуже важливою.

Такий підхід до ведення справ дає ще одну перевагу — постійне відстеження змін. Багато людей погоджуються з існуючими «правилами гри», розслабляються і починають вірити в те, що так буде завжди. Але саме тут вони програють, адже зміни завжди неминучі.

«Раціональної людини не існує»

Критика економічної науки

Економічна наука — поняття соціальне та потенційно рефлексивне за своєю природою. Відмінність суспільних наук від природних полягає в тому, що їхні теорії можуть впливати на поведінку людей. Квантовим часткам все одно, як людина моделює їхній рух. Ринкові відносини стали популярними саме тому, що люди повірили в магію ринку. Щоб впливати на поведінку людей, економічна теорія не обов’язково має бути правильною. Загальна теорія може бути ефективним інструментом зміни реальності. Так з’являються пророцтва, які автоматично збуваються.

Принцип права на помилку доводить, що управління суспільною поведінкою не вписується у фундаментальні теорії та правила. Але при цьому вчені, які займаються суспільними науками, і далі мають значний вплив на соціум. Звичайно, Сорос не пропонує припинити вивчення суспільних наук — просто в цій сфері неможливі незмінні в часі закони.

Економічна теорія, претендуючи на статус науки, всіляко ігнорувала проблему рефлексивності, унаслідок чого втратила зв’язок із реальністю. Саме тому твердження, що ринковий механізм дає найкращий соціальний результат, є хибним. Економісти переконали всіх нас, що головне для ринку — баланс попиту і пропозиції, але в реальному житті це практично недосяжно. Ринкові ціни мають неприємну особливість — вони коливаються.

У цілому нині традиційна економічна теорія корисна розумінням ринкових відносин, але працює вона не завжди і дещо не так, як пишуть у книгах. Сучасні теорії досконалої конкуренції, раціональних очікувань та ефективних ринків містять в собі більше недоліків, ніж реального змісту.

«Сучасне суспільство потерпає від гострого дефіциту цінностей, що об’єднують»

Рефлексивність на фінансових ринках

Щонайменше в одній важливій галузі традиційний економічний аналіз є абсолютно неприйнятним — це фінансові ринки. Їхня особливість у тому, що учасники не оперують відомими величинами, а намагаються оцінити майбутнє, що робить попит і пропозицію майже непередбачуваними.

Суб’єктивні уявлення учасників фінансових ринків впливають на процес прийняття рішень. Схема Сороса з аналізу цих ринків фокусується саме на суб’єктивних уявленнях учасників, а не на фундаментальних економічних показниках.

Якщо вірити традиційної економічної теорії, ринок завжди має рацію. Сорос стверджує, що фінансові ринки майже завжди помиляються, однак у певних межах вони можуть генерувати результати, близькі до очікуваних. У цьому сенсі Сорос сформулював власне визначення рівноваги: це стан ринку, при якому спостерігається відповідність між думкою учасників і фундаментальними економічними показниками. Іншими словами, це стан, у якому очікування збігаються з результатами. А оскільки таке практично недосяжне, то й класична теорія рівноваги є нереалістичною.

«Ринковий фундаменталізм потрібно коректувати політичним втручанням»

Цінності відкритого суспільства

Ще одна вада сучасної економіки — трактування цінностей. У сучасній економічній науці вважається, що брати до уваги слід лише ринок. Такий підхід відсікає багато особистих та суспільних цінностей, які не відбиваються безпосередньо на ринковій поведінці. Однак насправді поведінка людей далеко не завжди відповідає настановам економічної теорії.

Гонитва за прибутком, яка пропагується економічною теорією, насправді управляє ринковою та фінансовою діяльністю. Але економічна діяльність — це лише частина нашого життя. Проблема в тому, що економічні цінності стали переважати над усіма іншими, і довго так тривати не може.

Сучасне суспільство потерпає від гострого дефіциту цінностей, що об’єднують. Для розвитку суспільної системи потрібна не тільки конкуренція, а й кооперація. Об’єднуватися вигідно, зокрема й економічно, тому фокусування лише на ринкових цінностях є неприйнятним.

Сорос пише, що протягом останніх 60 років довіра втрачала власну цінність. Сучасна економіка перейшла від стосунків до угод. Однак це працює лише короткостроково, для тривалої співпраці вигідніше берегти репутацію.

У заснованому на угодах суспільстві розмиваються єднальні цінності, нівелюються моральні норми. Фокус на суспільних цінностях у сучасному бізнесі найчастіше означає програш у конкурентній боротьбі. Ринковий фундаменталізм як домінуючий світогляд ще більше погіршує ситуацію. При цьому кожен розуміє, що життя коротке, і зосередження лише на егоїстичних цінностях заведе нас у глухий кут. Людина потребує цінностей, що лежать за межами власного «Я».

Гонитва за прибутком охопила вельми багато сфер. Цим пояснюються корупція, проблеми в охороні здоров’я та фармакології. Начебто наше суспільство загалом стало багатшим, але кожен із нас — лише біднішим. Якщо віддати суспільні зв’язки на відкуп ринковому механізму, то конкуренція може зникнути як така. Безумовно, кожній компанії економічно вигідно викорінити будь-яку конкуренцію та стати монополістом. Але суспільство загалом від цього лише постраждає та відкотиться назад.

Для створення відкритого суспільства Сорос пропонує поділити ролі людини на учасника ринку та учасника політичного процесу. У першому випадку потрібно керуватися особистими інтересами, у другому — інтересами суспільства. Коли люди ухвалюють рішення в межах наявних правил, вони налаштовані на особисту вигоду. Але коли справа доходить до перегляду та зміни «правил гри», необхідно перемикатися на інтереси суспільства.

Ринкові цінності орієнтовані на перемогу, а суспільні — на те що, щоб змусити людину чинити за правилами, незалежно від цього, веде це до перемоги чи поразки. Якщо ми справді віримо у моральні цінності, то маємо грати за правилами, навіть коли інші діють інакше.

«Невизначеність супроводжує людину завжди»

Рефлексивність в історії

Події можна поділити на два різновиди: рутинні та історичні. Перші — звичайні, які не змінюють людських уявлень і які тримаються в межах теорії рівноваги. Інші — унікальні, які впливають на уявлення людей та фундаментальні «правила гри». Найяскравіший приклад такої події — розпад СРСР.

Однак після розпаду СРСР Сорос знайшов у своїй концепції помилку. Він припускав, що є лише дві альтернативи — відкрите чи закрите суспільство. Це було відповідало дійсності у добу Холодної війни. Однак під час утворення пострадянських держав він зрозумів, що на зміну закритим товариствам не обов’язково приходять відкриті. Є ще один проміжний стан — слабка держава на межі дезорієнтації та хаосу. І, як показала історія, у такому стані держава може перебувати роками і навіть десятиліттями.

У середовищі на межі хаосу трапляється багато того, що є неможливим у звичайні часи. До речі, ключ до успіху на фінансових ринках полягає в умінні розпізнати таку тенденцію якомога раніше. Саме в середовищі на межі хаосу можна стати переможцем... щоправда, можна і все втратити.

Варто зробити

• Критично оцінити себе з позиції права на помилку.

• Чимскоріше відчути момент, що «правила гри» міняються.

• Нагадати собі, що життя — це не тільки ринкові відносини.

Відкрите суспільство як ідеал

Сорос вважає відкрите суспільство ідеалом, якого має прагнути глобальний соціум. Найважливішою складовою відкритого суспільства, поряд із ринковою економікою, є представницька демократія. Відкрите суспільство як універсальна ідея передбачає свободу, демократію, верховенство закону, права людини, соціальні справедливість та відповідальність.

Фонд Сороса визначає сім головних характеристик відкритого суспільства:

  1. регулярні вільні чесні вибори;

  2. вільні плюралістичні засоби масової інформації;

  3. верховенство закону, яке підтримується незалежною судовою владою;

  4. конституційний захист прав меншості;

  5. ринкова економіка, за якої з повагою ставляться до права власності, забезпечуються рівні можливості та існують гарантії для соціально незахищених громадян;

  6. вирішення конфліктів мирним шляхом;

  7. законодавча база боротьби з корупцією.

Ринковий фундаменталізм не протиставляється ідеї відкритого суспільства — це її деформований варіант. Але сьогодні саме цей напрямок становить більшу загрозу, ніж комунізм, оскільки відчуває піднесення.

Сучасний глобальний капіталізм має низку недоліків, головний з яких — нерівноправні відносини між центром і периферією капіталістичної системи. Країни — центри капіталу менше піддаються ринковим коливанням, оскільки вони багатші. А країни на периферії фактично позбавляються незалежності та демократії, починаючи танцювати під дудку іноземного капіталу. Найчастіше приплив грошей завдає їм більше шкоди, ніж користі. Сучасну капіталістичну систему можна порівняти з імперією, причому більш глобальною, ніж усі попередні. Глобальний капіталізм виявляє схильність до експансії: він шукає рівноваги, він одержимий ідеєю панування.

Ринковий фундаменталізм слід коригувати політичним втручанням. Погано те, що політичні рішення найчастіше виявляються менш досконалими за ринок. Але це не означає, що політика не повинна втручатися в ринкові процеси — потрібно якісно покращити це втручання.

Раціональної людини немає. Кожен із нас пустив глибоке коріння у своє суспільство, з його мораллю та поняттями про обов’язок. Людині потрібне суспільство, вона не може жити в ізоляції. Нам важливо відчувати себе причетним до чогось, що більше і довговічніше за нас. Але для згуртування суспільства в єдине ціле необхідна певна єдність інтересів. Знайти її нескладно: багато хто хоче запобігти збройним конфліктам, зберегти фінансову і торговельну системи тощо. Складність у тому, щоб створити спільноту, яка візьметься за вирішення цих завдань. Асоціація держав не може вирішити подібні питання, оскільки кожна країна обстоює свої інтереси. Вихід лише один — змістити акцент із державних інтересів на міжнародні.

Варто замислитися

• Що вам дорожче: свобода вибору чи матеріальний добробут?

• Чи реально втілити в життя ідею глобального політичного альянсу?

• За яких умов ви готові поставити суспільні інтереси вище за особисті?

Глобальна політична архітектура

Світ давно не потерпав від політичних потрясінь, подібних за масштабами до глобальної фінансової кризи. Але, наприклад, лише в Африці останнім часом відбулося дуже багато збройних конфліктів.

Більшість локальних конфліктів народжується всередині суверенних держав, проте згодом виходить за національні кордони. Поки вони зароджуються всередині країни, складно впливати на них ззовні, хоча пожежу, яка швидко поширюється, гасити значно важче, ніж одне невелике багаття. Тому локальні конфлікти так часто перетворюються на повномасштабні кризи.

Ми досі позбавлені розуміння міжнародних суспільних та політичних відносин. У геополітиці йдеться виключно про державні інтереси, які часто є далекими від інтересів людей. Виходить, що країна є численним соціумом, яким геополітика не цікавиться.

Врешті-решт, на сьогоднішній момент не існує політичного утворення, подібного до глобальної фінансової системи. ООН, на жаль, не може впливати на реалізацію задекларованих принципів про права людини та зовнішні відносини між країнами. Європейський Союз також не може вирішити проблеми політичної інтеграції.

Сорос висуває сміливу пропозицію — укласти альянс демократичних держав для створення глобального відкритого суспільства. Альянсу належить вирішити два основні завдання: сприяти розвитку відкритих суспільств у всьому світі та створювати правила та інститути, які змогли б регулювати поведінку держав щодо їхніх власних громадян і стосунків між собою. Це грандіозний проєкт, ймовірно, навіть утопічний, але головне в цій ідеї — не прийти до кінцевої мети одразу, а почати рухатись у цьому напрямку.

Стосовно тактики створення відкритого суспільства, то кожному соціуму в певний час слід розробляти її самостійно. Відкрите суспільство не може бути створене ззовні, воно має бути побудоване людьми зсередини.

Сорос пропонує просту, але сповнену натхнення думку: глобальне відкрите суспільство зможе покращити світ. Він розуміє, що ідеалістичні аргументи вважаються слабкими і відірваними від реальності, але це можна подолати, якщо згадати про властивість людини помилятися, що стримає наші очікування і зробить нас толерантнішими. Відкрите суспільство — ідеал особливого гатунку, який не претендує на абсолютну досконалість. Однак воно встановлює рамки, всередині яких ідеалізм може досягти успіху.

Зміст

Відкрите суспільство. Реформування глобального капіталізму

Основна ідея

Відкрите суспільство: рефлексивність

Властивість помилятися: у чому зиск?

Критика економічної науки

Рефлексивність на фінансових ринках

Цінності відкритого суспільства

Рефлексивність в історії

Варто зробити

Відкрите суспільство як ідеал

Варто замислитися

Глобальна політична архітектура

Підпишіться на новини Kyivstar Business Hub до 15 серпня і отримайте доступ до Київстар ТБПідпишіться на розсилку