Фарід Закарія
Десять уроків для світу після пандемії
28.07.2021
рекомендує
Десять уроків для світу після пандемії, автор Фарід Закарія | Kyivstar Business Hub, зображення №1
Видавництво: W. W. Norton & Company. Рік випуску: 2020

Десять уроків для світу після пандемії

  • Бестселер The New York Times
  • Експерти компанії Gartner вважають цю книжку обов’язковою для читання бізнес-лідерами
  • Видання радить Уолтер Айзексон, автор книги «Стів Джобс»
Рекомендовано Києво-Могилянською Бізнес-Школою
Автори
Фарід Закарія
Дата огляду
28 Липня 2021
Прослухайте огляд
0:00 0:00

Основна ідея

Кожен великий шок продукує різноманітні наслідки, які залежать від реакції людства: страху, заперечення чи адаптації. Вплив пандемії Covid-19 обумовили як взаємопов’язаність сучасного світу, так і його неготовність до цієї кризи. Навіть найбагатші країни відреагували «відключенням» суспільства та економіки, яке не має прецедентів у людській історії. І якщо ми зуміємо повністю подолати цю пандемію, то нам не уникнути спалахів інших захворювань у майбутньому, – переконаний Фарід Закарія. Отже, важливо систематизувати отримані знання та досвід, щоб успішно увійти до нового постпандемічного світу.

Асиметрія криз

Постпандемічне життя відрізнятиметься від допандемічного. Навіть якщо економічна та політична сфери повернуться до колишнього стану, – люди вже не зможуть цього зробити. Ми пройшли крізь складне випробування, і воно змінило нас.

Автор пише, що після холодної війни у світі ствердилася нова міжнародна система, що базувалася на трьох силах: американській міці, вільних ринках та інформаційній революції. Здавалося, що усі три сили працюють разом над створенням більш відкритого та багатого життя. Але у цьому новому світі виникали й нові кризи: війна на Балканах, азійська фінансова криза, терористичні атаки 9/11, глобальна фінансова криза – і ось тепер пандемія Covid-19. Усі вони різні, але мають дещо спільне: асиметрію. Усі вони починалися з чогось малого, але закінчувалися величезними хвилями, що зачіпали світ загалом.

Пандемія, напевно, є найбільшим шоком із усіх перелічених. Вона почалася з локальної проблеми у сфері охорони здоров’я в Китаї, але дуже швидко перетворилася на глобальну катастрофу. І це був лише початок: потім країни стали вводити локдауни, економіки зупинялися, у медицині стався колапс… За деякими оцінками, економічний ефект від пандемії вже перевершив Велику депресію. Закарія переконаний, що політичні наслідки цієї кризи ми спостерігатимемо ще багато років. Те саме можна сказати про соціальний та психологічний ефект пандемії. Незалежно від того, перехворіли ми чи ні, вірус вплинув на наше життя, і ми досі не усвідомлюємо повністю наскільки.

Людство вже становить загрозу не тільки для природи, але і для самих себе

З 1990-х кожні декілька років світ стикається з каскадом наслідків певної події. І, швидше за все, так триватиме й надалі. Ці події не є цілком випадковими, але зазвичай і не створені свідомо. Вони нібито є невід’ємним елементом самої міжнародної системи, вибудованої людьми. Тому нам потрібно вчитися краще розуміти цю систему, щоб постпандемічний світ мав шанси бути кращим за попередній.

Десять уроків для світу після пандемії, автор Фарід Закарія | Kyivstar Business Hub, зображення №2

Урок 1.
Пристебнути ремені

Світ, у якому ми жили до пандемії, був відкритим, швидким – і тому нестабільним. Усе було взаємопов’язане, але ніхто це не контролював. Закарія пише: схоже, що будь-яка система може мати лише дві з трьох характеристик (відкритість, швидкість та стабільність).

Наш світ перебуває на межі: люди живуть довше, витрачають більше енергії, виробляють і споживають більше товарів і послуг, генерують дедалі більше відходів. У 2019 році 145 експертів з 50 країн склали доповідь для ООН, у якій зробили висновок: природа занепадає безпрецедентними темпами. Людство вже серйозно змінило 74% суші та 66% океану. 1 млн видів рослин та тварин (з існуючих у світі 8 млн) перебувають під загрозою зникнення, деякі – упродовж наступних десятиліть. Усе це становить чималу небезпеку, і ми можемо навіть не усвідомлювати її масштабів.

Хтось може сказати, що людство завжди впливало на природні процеси, і це правда: винахід колеса та паровий двигун є найпростішими прикладами. Проте зараз усе відбувається дуже стрімко. З 1900 року населення планети збільшилося у 5 разів, а середня тривалість життя подвоїлась. І ми вже становимо загрозу не лише для природи, але й для себе самих. До того ж природа реагує на людську діяльність у неприємні для нас способи: від глобального потепління до пандемій.

Тим не менш, Закарія вірить, що людство неприречене. Те, що ми спостерігаємо, має стати для нас тривожним сигналом і стимулювати до дій. Питання у тому, які саме дії потрібні? Ми вже маємо деякі відповіді: скажімо, хоча й не можемо повністю зупинити глобальне потепління, але здатні стримувати його, впроваджуючи розумні політики (зокрема, для контролю вуглецевих викидів).

Автор приводить таку аналогію: людство наче створило найшвидшу у світі гоночну машину, а тепер веде її крізь невідому територію. Проте ми не обладнали її подушками безпеки, не застрахували і навіть не пристебнули ремені безпеки. Отже, з цього нам і потрібно розпочати.

Урок 2.
Якість, а не кількість, має значення в державному управлінні

У жовтні 2019 року Університет Джона Гопкінса випустив перший глобальний індекс безпеки здоров’я (Global Health Security Index) – докладний аналіз країн, які найкраще підготовані до епідемій та пандемій. На першому місці були США. Проте вже у березні 2020-го це здавалося жорстоким жартом, адже країна потерпала від Covid-19. До липня 25% випадків захворювання припадали на США (водночас населення країни становить лише 5% від світового).

Теоретично США мали безліч сильних сторін, але на практиці виявилося, що роки домінування призвели до надмірної само­вдоволеності. Дослідження, подібні до проведеного в Університеті Джона Гопкінса, фокусувалися на сильних сторонах, але випускали з уваги слабкі. І коли пандемія вдарила, уряд та медична система країни виявилися не готовими до нових викликів.

Найкраще на пандемію відреагували Тайвань, Південна Корея, Гонконг та Сингапур – тобто невеликі країни. На відміну від США видатки на утримання урядів у них не дуже масивні. Водночас Німеччина, Данія та Фінляндія теж упоралися з пандемічним викликом, але це великі країни. Отже, справа не у розмірі уряду чи країни, а у тому, наскільки ефективно вони функціонують.

Одна з найголовніших причин невдачі США, на думку автора, полягає у тому, що ця країна перетворилася на «ветократію» (термін Френсіса Фукуями). Система стримувань та противаг, відтворювана на кожному рівні державного управління, гарантує: завжди є хтось, хто може заблокувати будь-яке рішення. Ця проблема не нова – пандемія лише зробила її видимою.

Урок, який усі країни можуть узяти з цієї кризи, – не варто збільшувати розмір урядів. Якісний уряд має обмежену владу, але чіткі межі повноважень. Чиновники повинні мати автономію, спроможність тестувати свої судження. А держава має знаходити розумних людей, які прагнуть служити своїй країні й завойовувати повагу за це.

Десять уроків для світу після пандемії, автор Фарід Закарія | Kyivstar Business Hub, зображення №2

Урок 3.
Ринків недостатньо

Західний світ змінюється у напрямі, що видається неочікуваним: 43% американців, опитаних у межах дослідження Gallup у травні 2019 року, вважають, що «певна форма соціалізму» пішла б на користь країні. У 1942-му таких було лише 25%. Закарія стверджує, що це схоже на тиху революцію: країна, яка визначала себе через капіталізм, зараз готова прийняти полярну ідеологію. І пандемія лише поглибила цей тренд.

Утім розуміння соціалізму теж змінилося. Сенатор США Берні Сандерс, який виступає за соціалізм, вважає країною мрії Данію, а не Кубу. Чимало політиків поєднують соціалістичні погляди з підтримкою капіталізму. Але це не відміняє того факту, що чимало капіталістичних табу вже зруйновано. Підприємці обговорюють ідею універсального базового доходу, а політики відкрито називають себе соціалістами. На думку автора, це означає, що американський капіталізм сам вже є поламаним.

Вільні ринки допомагають людям підніматися зі злиднів, заробляти й забезпечувати собі гідний рівень життя. Проте у капіталізму є й «вбудована» проблема: ринки завжди генерують нерівномірну віддачу. Підприємець Пітер Тіль, наприклад, відверто запевняє: мрія будь-якої компанії – стати монополістом.

Водночас велику кількість людей, чия робота почесна, важлива й необхідна для суспільства, капіталізм практично не цінує. Закарія стверджує, що тут криється важливий урок для нас: навіть якщо ринки не винагороджують таких людей, ми маємо поважати їх. А державі варто впроваджувати заходи, які допомагатимуть звичайним працівникам, а не великому капіталу, і забезпечувати їх навичками, необхідними для глобальної конкуренції. Вільні ринки надзвичайно потужні, але цього замало.

Урок 4.
Люди мають слухати експертів, а експерти – людей

Пандемія продемонструвала, наскільки важливо прислухатися до експертів. У деяких країнах політики ігнорували поради та прогнози науковців, і це призводило до катастрофічних наслідків. Наприклад, у Бразилії президент спочатку відмовлявся вважати Covid-19 серйознішим за застуду захворюванням і відкрито критикував медичних експертів.

Але існує й зворотна проблема: фахівці нерідко доносять інформацію або не досить чітко, або не зовсім чесно. І тому довіра до них втрачається. Наприклад, коли в США була нестача масок, деякі урядовці запевняли, що маски не дуже добре захищають звичайних людей, і їх краще залишити для медичного персоналу – замість чесно комунікувати причину. Держслужбовці вважали, що справжні пояснення будуть занадто складними.

Виходить замкнене коло: еліти вважають звичайних людей не надто розумними й відчувають свою перевагу. А люди не довіряють експертам. Вихід, на думку автора, полягає у розвиненні емпатії можновладцями: вони мають більше думати про те, як вибудовувати зв’язок із народом, як задовольняти його потреби.

Еліти вважають звичайних людей не дуже розумними і відчувають свою перевагу. А люди не довіряють експертам

Урок 5.
Життя вже цифрове

Під час попередніх пандемій працівники не могли залишити робочих місць, бо не мали альтернативи. Але сьогодні ми вже живемо у цифровому світі, тому деякі сфери практично безболісно перейшли на віддалену роботу. У наступні роки діджиталізація сягне набагато далі за відеоконференції та покупки онлайн.

Раніше у людства було дві економіки: матеріальна й цифрова. Однак зараз цифрова «з’їдає» матеріальну. Дедалі більше компаній використовують різноманітне програмне забезпечення для збільшення прибутку або продають цифрові сервіси замість фізичних товарів. Пандемія пришвидшила тренд переходу до цифрового світу, зокрема в торгівлі. За оцінками фахівців, у наступні 5 років у США зачиняться майже 100 тис. фізичних магазинів – утричі більше, ніж під час кризи 2007-2009 років.

Що ж стосується майбутнього роботи, то воно, швидше за все, за гібридними моделями. Скажімо, переважну частину часу люди працюватимуть вдома, але збиратимуться в офісах заради мозкових штурмів чи важливих зустрічей. У певному сенсі ми повертаємося до далекого минулого, коли більшість працювала вдома, а діти бачили батьків не лише у ролі батьків, а й у ролі робітників.

Розвиток медицини, який теж прискорила пандемія, може піти у новому напрямі: замість лише лікувати хвороби, лікарі зосередяться на профілактиці. А це набагато ефективніший шлях до збереження нашого здоров’я.

Штучний інтелект, роботи, автоматизація – усе це, як показала пандемія, значно ближче, ніж нам здавалося. І багатьох ці зміни лякають. Смартфон зараз набагато розумніший за будь-яку людину. Але він все ж не здатен її замінити. Закарія пише, що перехід до цифрового життя може навчити нас більше цінувати те, що робить нас людьми.

Десять уроків для світу після пандемії, автор Фарід Закарія | Kyivstar Business Hub, зображення №2

Урок 6
Ми – соціальні тварини

Нові віруси можуть потрапляти від тварин до людей доволі часто, але щоб спричинити пандемію, це має відбуватися у специфічному середовищі. Досвід минулого року свідчить, що саме великі міста (зокрема Нью-Йорк) найчастіше ставали епіцентрами спалахів.

Із приходом пандемії міста змінилися до невпізнання. Наприклад, у Лондоні, коли він зняв суворі обмеження, у пабі вас просили повідомити ім’я і номер телефону – на випадок необхідності відстежити й протестувати. Азійські міста експериментували зі ще суворішими системами моніторингу через смартфони.

Люди почали роз’їжджатися: наприклад, із 1 березня по 1 травня 2020 року Нью-Йорк залишили 420 тис. мешканців. У багатих районах населення зменшилося на 40%. Чи означає це, що епоха урбанізації добігла кінця, і далі почнеться зворотний процес?

Закарія пише, що міста – це ідеальний спосіб організації сучасного життя: вони дозволяють людям знайомитися, спілкуватися, працювати, грати в одному й тому самому місці. Також міста здатні адаптуватися до викликів і потреб мешканців. І навіть цифрові технології, спроможні створити альтернативи міському стилю життя, можуть піти йому на користь. У містах простіше дбати про здоров’я та екологію. Урбаністичні зони займають лише 3% планети, водночас у них мешкає більшість населення Землі. Містяни мають менше дітей і споживають менше ресурсів. Навіть забруднення атмосфери часом більше за межами міст, аніж у них.

Експерти запевняють, що урбанізація у країнах, що розвиваються, триватиме. До 2030 року 80% мегаміст будуть саме у таких країнах. А от у розвиненому світі урбанізація, схоже, сягнула піку. У США в містах мешкає 83% населення. Ця цифра може зрости до 89% у 2050-му, але навряд чи збільшуватиметься надалі.

Проте змінюватимуться самі міста: наприклад, Париж планує перетворитися на «15-хвилинне місто» (усе, що потрібне людині упродовж дня, має бути розташовано поблизу). Цей підхід протирічить тому, що домінував у минулому: коли існували промислові, спальні, ділові райони тощо. Ймовірно, за Парижем підуть й інші міста, намагаючись перетворитися на скупчення невеликих спільнот.

Арістотель стверджував, що люди можуть реалізувати себе лише у містах, як бджоли можуть існувати тільки у вуликах. Навряд чи пандемія змінить людську природу – навпаки, тимчасові локдауни зроблять нас ще більш спраглими до соціального життя.

Перехід до цифрового життя може навчити нас більше цінувати те, що робить нас людьми

Урок 7.
Нерівність поглиблюватиметься

Пандемія мала б стати великим вирівнювачем, адже захворіти можуть і бідні, й багаті. Проте сталося так, що вона зробила бідних ще біднішими. Вчені вважають, що від 70 до 430 млн людей у світі повернуться до злиднів у наступні декілька років. А різниця між найбагатшими й найбіднішими на планеті зараз зростає дуже швидко.

Світ поділився на дві частини: ту, де є хороша система охорони здоров’я, і ту, де її немає. Ми бачимо, що держави охоче відкривають кордони для громадян країн, де пандемію взяли під контроль, і забороняють подорожі для інших. Екзотичні місця для відпочинку стрімко втрачають популярність, адже на перший план для мандрівників виходить наявність якісної медицини. Таїланд, Філіппіни, Мексика ризикують втратити 15-25% ВВП, які забезпечував туризм.

Закарія переконує, що людям потрібно проявити креативність і придумувати нові способи усунення надмірної нерівності. Цікаво, що країни, які з пандемією упоралися найкраще, мають високий рівень довіри як між людьми, так і до інституцій. А країни, де нерівності мало (наприклад, Данія) мають великий «соціальний капітал», у якому довіра – ключовий складник.

Біполярності світу не уникнути, але холодна війна та інші подібні стратегії – це питання вибору

Урок 8.
Глобалізація ще жива

Упродовж минулого року можна було почути прогнози про те, що пандемія остаточно зупинить глобалізацію. Протести проти неї були й раніше, деякі політики виступали проти глобалізації вже давно, але зараз виникла ситуація, що підтверджує побоювання багатьох: у взаємопов’язаному світі вірус поширюється дуже швидко, а ланцюжки постачань (зокрема медичних товарів) ламаються. Противники глобалізації стверджують, що ми настільки переплелися, що втратили контроль над власною долею.

Якщо подивитися на цифри, то стане зрозумілим: скорочення глобалізації розпочалося ще до пандемії. Експорт (один із основних показників глобалізації) почав стрімко зменшуватися після 2008 року, а потім потроху відновлювався. Закарія вірить, що глобалізація, яка розпочалася у 1990-х і після 2008 року зробила кілька кроків назад, не завершилася. Вона лише брала невелику паузу.

Відмова від глобалізації не розв’яже великі проблеми. Натомість державам і компаніям варто працювати над збільшенням власної стійкості. Наприклад, урядам було б варто мати достатній запас стратегічних товарів (зокрема медичного призначення).

Варто також врахувати те, що розвинені країни, які ми досі називаємо індустріальними, насправді є постіндустріальними. Скажімо, 70% ВВП Німеччини та США становлять сервіси, а не товари. У Франції менше 10% ВВП генерують виробництва. Розвинені економіки сьогодні – це сервісні економіки. А більшість сервісів складно експортувати (наприклад, медичні чи юридичні послуги).

Натомість експорт цілком можливий у цифровій сфері, яка за природою є глобальною. І саме вона, ймовірно, буде драйвером нової хвилі глобалізації. Головне, щоб людство само не вбило її, наприклад, протистоянням великих держав: Китаю та США.

Урок 9.
Світ стає біполярним

Пандемія змусила американців подивитися на свою країну по-новому: ніхто не очікував, що гігант може виявитися настільки безпорадним. Водночас Китай продемонстрував спроможність узяти ситуацію під контроль.

Звичайно, США зуміли зробити багато від початку пандемії й продовжують успішно розв’язувати численні проблеми. Країна досі залишається найбільшою економікою світу, виробляючи більше цінності, ніж Китай та Японія разом. Американська частка глобального ВВП зростала упродовж останніх 10 років, США змогли вийти з фінансової кризи швидше, ніж інші держави, й стати сильнішими. Але влада США, на думку автора, слабшає: країні дедалі складніше змусити інших робити те, що вона хоче. Наприклад, у 1980-х Туреччина залежала від американської допомоги й діяла так, як казав Вашингтон. А зараз ситуація радикально змінилася.

Китай, навпаки, набирає сили, у першу чергу, завдяки економічному зростанню, розвитку науки й технологій. Після холодної війни Китай відповідав за 2% глобального ВВП, зараз – 16%. У Китаї розташовані 226 з 500 найшвидших у світі комп’ютерів – удвічі більше, ніж у США.

Автор пише, що посилення Китаю вже призвело до поляризації міжнародної системи. Для США цей конкурент являє собою новий, унікальний виклик, і ще невідомо, як діятиме країна. Проте Закарія пише, що яким би напруженим не стало протистояння США та Китаю, воно відбуватиметься у новому світі: потужному та з великою кількістю гравців. У ньому ми не зобов’язані повторювати колишні негативні шаблони. Отже, хоча біполярності не уникнути, але холодна війна та інші подібні стратегії – це питання вибору.

Урок 10.
Інколи найкращі реалісти – це ідеалісти

На думку автора, зараз відновлення американського домінування у світі неможливе. Занадто багато нових сил виникло, і втамувати їх навряд чи вийде. Китай вже не дозволить Америці повернути колишню роль. Упродовж останніх років виникали нові інституції, які перебирали на себе чимало повноважень. Наприклад, Китай створив Азійський інфраструктурний інвестиційний банк та допоміг заснувати Банк нового розвитку. З’явилися нові міжнародні мережі постачань, транзитні мережі тощо.

Європа може вийти з нинішньої кризи сильнішою та згуртованішою, з наміром грати власну незалежну роль у світі. Формування нових і посилення наявних блоків демонструє: хоча світ і є не багатополярним, але у ньому багато гравців. Розумні лідери усвідомлюють, що одна країна не спроможна досягнути вагомих результатів, навіть якщо це Китай чи США.

У такої системи є багато переваг. Зокрема, вона може допомогти демократії стати кращою і ефективніше розв’язувати спільні проблеми на зразок пандемій та глобального потепління. І це не ідеалізм, а раціональна надія 

Завантажити огляд:
kmbs
Інтелектуальний партнер проєкту Digest