Не в знанні сила: як сумніви допомагають нам розвиватися

• Стівен Д’Соуза є автором кількох бестселерів
• Дайана Реннер – визнана консультантка, яка працює з топ-менеджерами
• Книжка корисна тим, хто хоче подивитися на світ по-новому

Автори книги вирішили всебічно дослідити знання та їхню протилежність – невідоме. Ми схильні переоцінювати силу того, що знаємо, ми чіпляємось за ті знання, які ми вже маємо. А якщо чогось не знаємо, то вважаємо за краще всіляко приховувати цей факт. Ми часто звертаємося до тих, кого вважаємо експертами, переоцінюючи їхню компетентність. І, зрозуміло, всіма силами уникаємо несподіванок, прагнучи повної визначеності. Однак світ із усім його різноманіттям і мінливістю не вкладається в цю схему. Тому набагато корисніше позбавитися страху перед невідомим і навчитися сумніватися в тому, що ми вже знаємо.

З раннього дитинства в нас виховують позитивне ставлення до знань, зокрема, нас хвалять за добрі оцінки та досягнення. Починаючи зі шкільної лави, потім в університеті та на роботі ми переконуємось у тому, що статус залежить від компетентності, від того, що ми знаємо та вміємо це показати іншим.

Дедалі більше людей у сучасній економіці виконують інтелектуальну працю. Отже, наявність великої кількості знань і документів, які їх підтверджують (дипломи, сертифікати про навчання тощо), роблять нас більш впливовими та цінними для суспільства.

Знання має ще одну дуже привабливу особливість: воно дає нам відчуття визначеності. Автори книги наводять результати нейробіологічного дослідження, які свідчать: прагнення до визначеності є вродженою властивістю мозку та однією з головних умов нормального існування людини. «Нейробіолог Девід Рок вважає, що загроза невизначеності переживається так само болісно, як фізичний напад, – зазначають Д’Соуза та Реннер. – Його думка підтверджується іншим дослідженням, за яким навіть на незначну невизначеність мозок починає реагувати як на помилку».

Здатись некомпетентним – дуже сильний страх, властивий майже всім нам. А багато хто ще й схильний завищувати свої досягнення, щоб виглядати краще в очах оточуючих. Кемерон Андерсон із бізнес-школи Хааса при Каліфорнійському університеті в Берклі ініціював цікавий експеримент. На початку навчання 243 студентам МВА запропонували список імен історичних особистостей та назв значущих подій і попросили позначити ті, які їм знайомі. У списку була низка вигаданих назв та імен. Дослідники впевнені: ті, хто наголосив на вигаданих пунктах, виявляють зайву самовпевненість, вважають себе більш обізнаними, ніж вони є насправді.

Цікавим виявилося те, що наприкінці семестру саме цих людей однокурсники поважали більше за інших. Вони мали більш високий статус у колективі, а товариші по навчанню не вважали їх надмірно самовпевненими.

Автори переконані: адекватна оцінка своїх знань допомагає досягти в житті вищих цілей, а от переоцінка себе може завдати лиха. Але людям властиво завищувати свої успіхи. Так, 94 % університетських викладачів оцінюють свою роботу вище середнього рівня, а практично кожен скаже вам, що кермує машиною краще за середньостатистичного водія.

Надмірна самовпевненість, за всіх її ризиків, досить поширена. А причина у тому, що вона приносить соціальні блага. Це добре знають політики: шанси перемогти на виборах підвищуються, якщо виглядати впевненіше за інших кандидатів.

Компетентність має ще одну сторону: що більше ми знаємо у своїй сфері діяльності, то більше нам загрожує «прокляття знання». Воно означає: висока обізнаність заважає обмірковувати та обговорювати свої знання в доступній для інших формах. «Там, де головне завдання – передавати та поширювати інформацію, «прокляття знання» знецінює всі переваги фахівця: аудиторія його просто не розуміє», – наголошують Д’Соуза та Реннер. У той самий час складна термінологія дозволяє дилетанту видавати себе за фахівця.

У світі вагомість експертів часто переоцінена. Так, ніхто з аналітиків не зумів передбачити світову фінансову кризу 2008 року. Існує навіть думка, що саме прогнози фахівців найменш точні. Адже світ змінюється швидше, ніж вони можуть визнати, а коли вони роблять помилку, то схильні списувати її на обставини, які змінилися.

Дуже часто експерти потрапляють у пастку власних знань: вони залежать від статусу, бояться втратити його і тому не можуть визнати, що в чомусь неправі. «Насправді спеціальні знання, які роблять людину експертом у тій чи іншій сфері діяльності, якраз і звужують її кругозір, – переконані автори. – Люди, визнані фахівцями, позбавляються стимулу виходити за межі своєї ніші».

Зайве знання перешкоджає руху вперед. Причому це стосується не лише самих експертів, а й тих, хто їх оточує.

Наприклад, якщо керівник компанії «знає все», його підлеглі втрачають мотивацію розвиватися. Адже вони будь-якої миті можуть звернутися до менеджера за порадою. А сам керівник, швидше за все, не буде активно отримувати нові знання, бо й так, на загальну думку, «все знає».

Нерідко посада створює ілюзію знання. «Компетентність не залишає місця для сумнівів, людина звикає говорити таким тоном, ніби знає все до дрібниць, навіть коли зовсім не розуміється на предметі», – кажуть Д’Соуза та Реннер.

Незважаючи на все це, люди постійно звертаються за порадою до експертів і довіряють авторитетам замість того, щоб самим спробувати розібратися в якомусь питанні чи керуватися здоровим глуздом. Чому так відбувається?

Фахівець з теорії організаційної поведінки Янніс Габріель провів дослідження, яке довело: коріння цього явища сягає дитинства. Наші батьки мали бути для нас всезнаючими та всемогутніми, адже ми цілковито залежали від них. Ця дитяча мрія часто переноситься нами на інших значущих людей, які заслуговують, на нашу думку, на авторитет. Нам хочеться вірити, що є експерти, які здатні вирішити всі наші проблеми. І що більша невизначеність, то сильніше це бажання.

З іншого боку, саме суспільство чекає від нас упевненості у своїх знаннях. Це дає людям те саме приємне відчуття визначеності. «Ілюзія, начебто фахівці все знають, заспокоює нас», – пояснюють автори. Тому на публіці ми маємо всіляко демонструвати свою компетентність, знання, переконаність у своїй правоті. Засумніватися у своїх знаннях за таких умов практично нереально, хоча ця навичка стає дедалі важливішою в сучасному світі.

Швидкість змін зростає, а люди продовжують спиратися на знання, засвоєні багато років тому. Хоча більшість із них вже безнадійно застаріли, у нашому уявленні вони залишаються статичними і, як і раніше, достовірними.

Та й саме знання прогресує надзвичайно швидко. Відомий футуролог Рей Курцвейл стверджує, що в нинішньому столітті людство за 14 років зможе повторити здобутки минулого століття. Прогрес дедалі більше прискорюється, а обсяг знань зростає космічними темпами. Якби знань була фіксована кількість, можна було б припустити: що більше дізнаєшся, то менше стає невідомого. Але насправді це не працює.

Людина щохвилини стоїть перед вибором: залишитися в межах того, що їй відомо, або зробити крок за ці межі. Кожна подібна ситуація – це новий досвід та невідомість. Тому наш мозок часто намагається нас зупинити. «Залишивши зону комфорту, ми переживаємо весь спектр складних і суперечливих емоцій: від розгубленості, заперечення, бажання врятуватися втечею до захоплення, від страху і жаху до відваги, від сорому до усвідомлення своєї вразливості», – описують цей стан автори.

Однак тільки так можна навчитися чогось нового. Більше того, Д’Соуза і Реннер переконані, що коли ми поринаємо в стан незнання, колишні знання перестають нас обмежувати. Простір невідомого автори описують як простір потенційного, можливого, де ми отримуємо доступ до знання, яке ще тільки прокльовується.

Одна зі сфер, в якій невідоме приносить користь, – це бізнес. Підприємництво за своєю суттю є робота з невизначеним. Хосеп Піструї, професор бізнес-школи IE в Мадриді, вважає, що зустріч з незнанням є шансом зрозуміти ситуацію і капіталізувати всі переваги, які вона перед нами відкриває.

Керівники в нинішніх умовах дедалі частіше опиняються в ситуаціях, де їхні знання не допомагають упоратися з проблемою, і треба шукати нові шляхи. Фактично в таких випадках вони потрапляють у сферу невідомого. Найчастіше діяти тут доводиться не відповідно до того, що знаєш, а згідно з тим, що відчуваєш. «Не відмовляючись від того, що знаєш, припускай, що ти чогось не знаєш, – ось принцип сучасного лідерства та менеджменту», – каже Піструї.

Для нього підприємництво – це процес систематичного перетворення невизначеності на щось пізнаване. На думку професора, такий погляд суттєво полегшує життя бізнесмена. Невідоме робить тебе вільним, і ти можеш досягти максимальної різноманітності ідей, порушити питання, про які раніше не замислювався.

Піструї впевнений, що за відсутності суворо визначеного вихідного пункту все стає можливим. Він навіть розробив свою концепцію роботи з невизначеністю. Вона полягає в тому, щоб змінити процес ухвалення рішень у компаніях. На ранній стадії, коли невизначеність велика, керівництву потрібно ділитися ідеями, обговорювати нові інсайти – це дозволяє рухатися вперед.

Також Піструї вважає, що всі співробітники повинні брати участь у формуванні майбутнього компанії. Адже правильна гіпотеза може виходити з будь-якого рівня організаційної ієрархії.

Щоб мати користь з незнання, потрібно оволодіти чотирма навичками, які спочатку можуть здатися нестандартними.

1. Спустошувати свою чашу. Іншими словами, придбати свідомість початківця (адже в повну чашу вже нічого не увіллєш). Погляд новачка завжди незашорений, свіжий, тому йому доступне те, що вислизає від фахівця. Культивувати в собі «свідомість початківця» означає вчитися сприймати життя, не тримаючись за стереотипи.

Це стосується як людини, так і бізнесу. Не варто заздалегідь формувати очікування щодо майбутнього – відмовитись від них потім може бути складно. Скажімо, не треба припускати, що ви неодмінно переможете, якщо конкурент слабший за вас. Навпаки, стратегія повинна розглядати різні варіанти, у тому числі і той, у якому конкурент виявиться сильнішим, ніж вам здається.

Не менш важливо для спустошення чаші перестати контролювати все і навчитися приймати зміни. І цінувати не лише свій досвід, а й моменти своєї безпорадності. Потрібно дозволити собі сумніви, дозволити собі говорити «я не знаю». Таке упокорення дозволяє вийти за межі відомого та побачити нові можливості.

Водночас варто триматися за свої цілі та цінності. «У безодні невідомого прозорі цілі та цінності можуть виявитися єдиною соломинкою, за яку ми вхопимося, – переконані автори. – Здійснюючи співставлення з ними, ми не заблукаємо, які б вітри не вирували навколо. Ми ще не знаємо, куди пливемо, але знаємо, заради чого».

Д’Соуза і Реннер пропонують таку вправу, щоб опанувати цю навичку: почніть навчати когось (скажімо, друзів чи їхніх дітей) тому, що ви добре знаєте, а вони – ні. Це вимагатиме від вас говорити просто, позбутися сленгу, а також оцінити свої знання, щоб відокремити все важливе від «полови».

2. Заплющувати очі, щоб бачити. Так говорив Поль Гоген: «Я заплющую очі, щоб бачити». І багато художників одразу розуміють, про що ця фраза. Якщо ж застосувати її до бізнесу, то витлумачити можна так: якщо ми покладаємося на ринкову інформацію лише з одного джерела, то забуваємо про інші, оскільки починаємо вважати їх та власні відчуття менш надійними.

Таким чином, іноді варто відключатися від деяких джерел інформації, щоб підключитися до інших, не настільки звичних. У деяких випадках потрібно усвідомлено відмовлятися від частини знання, вибирати незнання, активно сумніватись і відкриватись новому.

Зокрема, такий спосіб підходить для вирішення складних завдань, де знання, які вже є в нас, не допомагають.

Для розвитку цієї навички буде корисно протягом одного дня слухати інших людей повністю, до кінця, а не прагнути заповнити паузи. При цьому варто відзначати, коли вам нестерпно хочеться вставити репліку, перервати, дати оцінку, навіть не дослухавши. Потрібно повністю зосередитися на співрозмовникові, на його словах і міміці, тоні та положенні тіла. А також звертати увагу на те, як його слова впливають на вас.

3. Стрибати в темряву. Іноді корисно відмовитись від плану, який ви склали деякий час тому, і почати імпровізувати. З цього погляду бізнес схожий на джаз. Імпровізація не означає, що потрібно вигадувати щось, не знаючи нічого. Щоб грати джаз, потрібно розуміти чимало, розуміти саму структуру цієї музики. Так само й у бізнесі. А далі необхідно відмовитися від звичних ритуалів і схем, тоді й виходить «стрибок у темряву», імпровізація.

Ця навичка може стати в нагоді компаніям при розробці нового продукту і виході на новий ринок. Замість того щоб зупинитися на одній ідеї та триматися за неї, співробітники можуть пропонувати різноманітні гіпотези, а потім або підтверджувати, або спростовувати їх. Усі гіпотези вважаються рівноймовірними до того часу, поки не з’явиться інформація, яка спростовує якусь із них.

Потренувати цю навичку допоможе вправа «У кімнаті ховається слон». Класичний принцип імпровізації – це казати «так». Наприклад, якщо хтось починає зі слів «У кімнаті ховається слон», а інший скаже у відповідь «Немає тут ніякого слона», то імпровізація не вдалася. Але варто йому відповісти «Так, і зараз він кинеться на тебе», як гра готова.

Попрактикуйтеся не відкидати ідеї інших, а погоджуватися з ними та розвивати їх. Це допомагає побудувати діалог і створити щось справді цінне.

4. Насолоджуватися невідомим. Іноді невідоме означає нові проблеми, неприємності, погані новини. У цій ситуації важливо покликати на допомогу гумор і легкість. Автори цитують психолога-позитивіста Джозефа Гірі: «Відчувати страх перед невідомим – це нормально. Питання – чим ви все завершите». На його думку, найкраще завершити складну ситуацію сміхом.

Також насолоджуватися невідомим допомагає така якість, як цікавість. Вона відкриває нам очі на різноманіття навколишнього світу, дозволяє встановити нові зв’язки і, як наслідок, досягти успіху.

Для тренування цієї навички автори пропонують, зокрема, виділити день для того, щоб відстежувати всі свої сумніви в собі самому. Подібні думки приходять до кожного з нас час від часу, і важливо їх помічати. А потім поставитися до себе зі співчуттям і добротою, як до свого друга. Це допоможе вітати невідоме не зі страхом, а з цікавістю і, можливо, з радістю.