Антикрихкість. Як отримати вигоду з хаосу

• Los Angeles Times, The Economist і The Wall Street Journal радять прочитати цю книгу
• Автор – знаменитий фінансовий експерт, мислитель і філософ
• Найважливіша праця Талеба, на його думку
• Рекомендовано Києво-Могилянською Бізнес-Школою

Існують речі, люди та системи, які під впливом мінливості, стресу, безладдя стають лише кращими, ніж були раніше. Цю якість автор назвав словом «антикрихкість». Він переконаний, що ця властивість притаманна багато чому з того, що нас оточує, наприклад, людству, ідеям, політичним системам і навіть добрим кулінарним рецептам.

У своїй книзі Нассім Ніколас Талеб докладно пояснює суть механізму антикрихкості та на багатьох прикладах демонструє, як ця властивість працює і чим вона може бути корисна людям, компаніям, країнам.

Антикрихкість – це не те саме, що гнучкість, хоча певна схожість у цих явищ є. Однак якщо гнучкий, еластичний предмет піддається фізичному впливу, то після припинення дії він повертається до попередньої форми. А річ, що має властивість антикрихкості, стає ще кращою. Нассім Талеб упевнений: саме антикрихкість визначає, що є живою системою (наприклад, людське тіло), а що – бездіяльним об’єктом на кшталт папки з паперами.

Основною властивістю антикрихкості є толерантність до помилок. «Антикрихкість любить випадковість і невизначеність, – пише Талеб. – Унікальність антикрихкості полягає в тому, що вона дозволяє нам працювати з невідомістю, робити щось в умовах, коли ми не розуміємо, що саме робимо, – і досягати успіху».

Якщо розібратися в механізмі антикрихкості, це дасть можливість приймати непередбачувані рішення і тим самим отримувати вигоду від невизначеності, тоді як решта страждатиме від неї. Це дуже важливо для сучасного світу, адже бізнесу постійно доводиться оперувати в умовах невизначеності, невідомості, коли немає повного розуміння поточної ситуації та її можливих наслідків.

Автор стверджує, що набагато простіше розібратися, чи крихка якась річ, ніж розпізнати, які саме події можуть їй зашкодити. «Крихкість можна виміряти, ризик незмірний», – пише він. Отже, оскільки передбачити настання несприятливих подій неможливо (хоч би як аналітики запевняли нас у зворотному), властивість антикрихкості є життєво необхідною для досягнення успіху.

Для розпізнання антикрихкості та протилежної їй властивості – крихкості – Талеб пропонує простий тест. Все те, що від якихось випадкових, непередбачуваних впливів стає швидше краще, ніж гірше, – антикрихке. А зворотне означає, що річ крихка.

Майже все, що виходить «згори», робить нас крихкими й заважає розвиватися, тоді як те, що йде «знизу», дозволяє нам стати антикрихкими. Антикрихкість – природна властивість складних систем, які виживають та еволюціонують. А люди, намагаючись обмежити вплив різних стресів на різні аспекти свого життя, лише шкодять самі собі. У результаті все навколо нас стає крихким: наше здоров’я, економіка, освіта тощо.

Простий приклад, який наводить Талеб для ілюстрації своєї тези: якщо людина пролежить місяць у ліжку, її м’язи атрофуються. Те саме відбувається і з багатьма системами, що оточують нас. У цьому, на думку автора, трагедія нового часу. Він порівнює нинішню ситуацію з тим, як батьки, схильні до надмірної опіки, завдають шкоди своїй дитині, не даючи їй шансу отримати навички, потрібні для реального життя.

Тих, хто сприяє підвищенню крихкості сучасного світу, автор називає крихкоділами (fragilista). Це люди, котрі припускають: того, чого не видно, не існує. Інакше кажучи, те, що їм невідоме, для них просто неіснує. Така людина є наївним раціоналістом: перебільшує значущість наукового пізнання та вважає, що причини всіх явищ можна зрозуміти.

Сам Талеб переконаний в існуванні «чорних лебедів» – подій величезного масштабу, які неможливо передбачити та які спричиняють серйозні наслідки. А «крихкороби» не лише самі заперечують усе незрозуміле, невідоме, а й поступово впливають на культуру – з неї зникає все загадкове.

«Крихороби» часто займають серйозні посади й займаються плануванням у багатьох сферах: управлінні бізнесом, економіці, соціальному житті тощо. Результати їхньої діяльності можуть бути небезпечними. Наприклад, якщо «крихкороб» працює медиком, він спиратиметься лише на дію ліків і заперечуватиме здатність організму до самовідновлення – і в результаті може залікувати пацієнта. А «крихкороб»-фінансист використовує застарілі моделі оцінки ризику – і в результаті призводить фінансову систему до колапсу. Людям варто вчитися розпізнавати «крихкоробів» – і бачити негативні наслідки тих рішень, які вони приймають.

Майже будь-який об’єкт у світі можна віднести до однієї з трьох категорій (Талеб називає їхню сукупність «тріада»).

1. Крихке. Це те, що хоче спокою, що руйнується під впливом хаосу. Помилки в цій категорії рідкісні та фатальні. Сюди можна зарахувати, наприклад, централізовану національну державу.
2. Невразливе. Йому байдуже, є навколо безлад чи ні. Помилки для невразливого об’єкта – лише якась інформація, вона не впливає на його стан. Невразливість зовсім не є синонімом «золотої середини», як це може здатися на перший погляд. Насправді вона може перебувати як посередині між крихкістю й антикрихкістю, так й означати щось зовсім інше. У будь-якому випадку антикрихкості завжди надають перевагу. Однак, якщо досягти її не виходить (або це дістанеться занадто великою ціною), можна зупинитися на невразливості. Але не слід завжди віддавати перевагу невразливості перед антикрихкістю – так ми позбавляємо себе (або інший об’єкт) можливості зростати та змінюватися.
3. Антикрихке. Розвивається під впливом хаосу. Помилки в цій категорії досить часті, але швидше дрібні, легко поправні. Скажімо, децентралізована система міст-держав. У сфері бізнесу приклад антикрихкої системи – Кремнієва долина з її негласним гаслом «Помиляйся частіше».

Автор пропонує читачам, щоразу стикаючись із якимось явищем чи об’єктом, замислюватися: до якої групи його можна віднести та що можна зробити, щоб зменшити ступінь його крихкості. І застерігає: люди нерідко фокусують увагу на негативній реакції на випадкові та непередбачувані події (на крихкості), замість того, щоб звернути увагу на позитивний бік справи (тобто на антикрихкість). Щоб навчитися відрізняти крихке від антикрихкого, Талеб пропонує використовувати просте правило, засноване на розпізнаванні збитків. Наприклад, якщо при зростанні продажів на 10 % прибуток збільшиться менш ніж на 10 %, а при падінні продажів на 10 % збиток становитиме понад 10 %, – компанія крихка. Інший приклад: якщо в місті при зростанні трафіку на 10 тис. машин час у дорозі збільшується на 10 хвилин, а зі збільшенням кількості автомобілів ще на 10 тис. – час зростає на 30 хвилин. Таким чином, шкода, що завдається крихкому об’єкту потрясіннями, зростає в міру збільшення інтенсивності.

Існує таке спостереження: у перегонах найкращі коні приходять другими, коли їхні суперники слабші, і першими – якщо змагаються із сильними конкурентами. Це можна назвати гіперкомпенсацією: у стресових умовах організм мобілізується та може показати все, на що здатний.

Приклади гіперкомпенсації можна побачити всюди, наприклад, якщо керівник хоче, щоб якесь завдання було виконано якнайшвидше, його варто доручити одному із найбільш завантажених людей. Швидше за все, виконавець упорається – у нього включиться механізм гіперкомпенсації. І навпаки: якщо людина нічим не завантажена, у неї багато вільного часу, то з великою ймовірністю вона витрачатиме його марно.

Гіперкомпенсація допомагає нам досягти кращих результатів, сконцентруватися на важливому, досягти того, що здавалося неможливим. Головне при цьому, щоб перешкоди були не надто сильні. У цьому випадку вони підуть нам тільки на користь, допоможуть сфокусуватися на задачі, що виконується. Наприклад, люди краще засинають під шум дощу та можуть продуктивно працювати в кафе. «Отже, ми не просто створені для гіперкомпенсації – шум іноді нам необхідний», – пише Талеб.

Звідки береться гіперкомпенсація? Автор переконаний, що її породжує антикрихкість, яка в тій чи іншій мірі властива всім живим організмам.

Жодну систему, що є частиною живого світу, не можна розглядати у відриві від середовища її «проживання». Як правило, кожна система не тільки сама складається з окремих компонентів, але й є частиною інших більших систем. Причому частини одного цілого можуть перебувати в конфлікті між собою, конкурувати – і тоді вся система виграє. Наприклад, ресторанна сфера бізнесу покращується, якщо в ній є багато добрих закладів, які змагаються між собою. А якби вона вся складалася з одного вічного ресторану, якість його була б сумнівною – швидше за все, вона нагадувала б радянське громадське харчування.

Іншими словами, нерідко елементи системи повинні бути крихкими, щоб вся система була антикрихкою. По суті це логіка еволюції: антикрихкість цього явища можлива лише завдяки крихкості окремих організмів. «Основне правило курсу «Управління «чорними лебедями»: природа (і подібна до неї система) любить різноманітність серед організмів більше, ніж різноманітність усередині окремо взятого безсмертного організму – за винятком того, що як такий безсмертний організм розглядається сама природа», – пише Талеб.

Із цього постулату є не надто приємний наслідок для бізнесу. Будь-яке підприємство має бути крихким, щоб вся економіка в цілому ставала антикрихкою. На практиці так і виходить: багато компаній руйнуються, а відсоток успішних бізнесів не такий вже й великий.

Зрозуміло, бізнесмени зовсім не схильні до самопожертви, тому кожен із них прагне зробити свою організацію антикрихкою (або принаймні невразливою). Але це не обов’язково відповідає інтересам економіки загалом. Вражаюче: керівники навчаються в бізнес-школах, наймають консультантів, прагнуть досягти успіху в будь-яких умовах, але при цьому економіка не зацікавлена в їхньому успіху! Насправді їй потрібно, щоб вони нерозсудливо брали на себе дуже великий ризик і були засліплені перспективами. Це дозволить тій сфері бізнесу, де працюють ці компанії, розвиватись.

Щоб такий підхід приніс все-таки користь максимальній кількості людей й організацій, необхідно змінити ставлення суспільства до підприємців, які прогоріли, упевнений автор. До них слід ставитися як до полеглих на війні солдатів, тобто шанобливо. І не сприймати як невдах. У цьому випадку культура експериментування, спроб і помилок поступово стане домінуючою. Це дозволить економіці ставати більш крихкою, а окремим людям та компаніям – швидше відновлюватися після невдач і легше починати все спочатку.

Що ж можна зробити, щоб отримати властивість антикрихкості? Насамперед Талеб радить полюбити помилки, зробити так, щоб ви помилялися частіше, але в дрібницях.

Використання методу спроб і помилок дозволяє хоча б частково «приручити» випадковість та непередбачуваність. Розглядати помилку варто як джерело корисної інформації, що не працює, як робити не треба. У результаті ви почнете все чіткіше розуміти, яке рішення буде правильним. Кожна наступна спроба буде все більш цінною, а дорогою до мети ви зможете зробити ще багато цікавих відкриттів.

У цінності помилок можна переконатися, розглянувши такий приклад. Якби «Титанік» не зазнав катастрофи, суспільство продовжувало б будувати кораблі все більших і більших розмірів. Очевидно, що це могло закінчитися ще масштабнішою трагедією. Автор стверджує: це – ілюстрація різниці між вигодою для системи загалом та шкодою для її окремих елементів. Аналогічно, кожна авіакатастрофа дозволяє зробити систему безпеки польотів дедалі досконалішою, навіть ціною деяких жертв. «Це стало можливим завдяки тому, що дана система антикрихка і за визначенням навчається на невеликих помилках; на жаль, того ж не можна сказати про схильну до краху економіку – економічна система в тому вигляді, у якому вона існує сьогодні, антикрихкою не є. Чому? Щороку літаки здійснюють сотні тисяч рейсів, тоді як глобальні економічні системи функціонують як єдине ціле: помилки поширюються та посилюються», – каже автор.

Зробити нас більш антикрихкими здатна деяка частка мінливості. Наприклад, рядовий банківський службовець, швидше за все, постраждає під час кризи набагато сильніше, ніж звичайний таксист, який працює сам на себе.

Жорсткий контроль може мати катастрофічні наслідки, вважає автор. У книзі він наводить безліч підтверджень цієї тези, у тому числі зі світу науки. Скажімо, якщо на фондовому ринку жорстко зафіксувати ціни чи усунути всіх спекулянтів, він стане стабільним. Але це псевдостабільність, що веде до підвищеної крихкості системи. За періодом затишшя обов’язково настане різкий стрибок, адже гравці відвикнуть від мінливості, і будь-яка зміна викликатиме в них надмірну реакцію, аж до паніки.

«Насправді збивати людей з пантелику досить корисно – це добре і для них, і для вас», – пише Талеб. Не вірите? Тоді уявіть собі ситуацію: людина, яка багато років приходить додому рівно о сьомій годині вечора, раптом запізнилася на півгодини. Швидше за все, його родина дуже хвилюватиметься.

Але такої реакції не було б, якби та сама людина раніше поводилася більш мінливо. Висновок: той, хто іноді спізнюється, береже нерви своїх близьких.

Стабільність найчастіше шкідлива. Невеликі періодичні флуктуації сприяють очищенню системи. Наприклад, якщо іноді в лісі відбуваються невеликі локальні пожежі, це не дає накопичуватися величезній кількості вогненебезпечного матеріалу. Якщо таких пожеж не буде, рано чи пізно, коли пожежа таки почнеться, його наслідки стануть катастрофічними.

Аналогія справедлива й у бізнесу. Коли справи компанії протягом тривалого часу йдуть добре, вона відвикає від відчуття небезпеки та забуває, як потрібно поводитися у разі невдачі. Отже, наступна помилка може стати для неї фатальною.

Таким чином, не варто намагатися позбавити антикрихку систему проявів непередбачуваності. Навпаки, іноді варто «підкинути палива» – додати елемент випадковості, який зміцнить властивість антикрихкості. Іноді ця дія може навіть перетворити хаос на порядок, що підтверджують фізичні експерименти.

Але чи це означає, що контролювати не потрібно взагалі? Автор книги стверджує: «Як правило, втручання з метою обмежити розмір об’єктів (фірм, аеропортів, джерел забруднення), концентрацію та швидкість корисно, бо зменшує ризик «чорного лебедя».

Ще одна рекомендація полягає в тому, щоби вчитися відрізняти випадковий шум від значущої інформації. Якщо ви не володієте цією навичкою, то будете схильні до надмірного контролю.

Якщо ви стикаєтеся з проблемами, викликаними невизначеністю, вам може стати в нагоді «стратегія штанги», яку пропонує Нассім Талеб. Цей спортивний снаряд є ілюстрацією принципу: ухиляйся від середини, розділяй крайності. Автор переконаний: середній шлях – це часто гарантований програш. Краще приймати ризик однієї крайності та повністю уникати ризику іншої, але не практикувати «помірний» ризик. Наприклад, якщо ваша стратегія персональних заощаджень передбачає, що 90 % коштів ви тримаєте у готівці (і якось захищені від інфляції), а 10 % вкладаєте в максимально ризикові цінні папери, то навіть у найгіршому випадку ви втратите лише 10 % накопиченого. Якщо ж ви вкладете всю суму в папери із «середнім» ризиком, це може стати набагато дорожчою помилкою. Таким чином «стратегія штанги» страхує нас від негативних наслідків подій, ймовірність яких складно оцінити.

«Антикрихкість – це поєднання агресивності та параної: обмежте втрати, подбайте про захист від крайнього ризику, а придбання, позитивні «чорні лебеді», подбають про себе самі», – пише автор. Іншими словами, ми втрачаємо менше та отримуємо більше, якщо зменшуємо великі втрати, а не покращуємо «серединну» ситуацію.

Ставлення Талеба до формальної освіти незвичайне. Насамперед, він не бачить жодного зв’язку між гарною освітою та подальшим процвітанням людини. Крім того, формальна освіта та справжня освіченість – зовсім не те саме. Роль університетів у світі сильно переоцінена, переконаний автор. Нерідко освіта займається тим, що культивує людську здатність бачити причинно-наслідкові зв’язки там, де їх немає.

У книзі, як приклад, наводиться давньогрецький міф про Прометея (у перекладі – «думаючий раніше») та його брата Епіметея («думаючий потім»). За легендою, саме Епіметей прийняв дар Пандори, що спричинило велику катастрофу. Талеб каже, що Епіметеєм можна назвати людину, яка «заднім числом спотворює реальність, підганяючи факти під теорією». Хоча Прометей є символом прогресу.

Навчання занадто часто дивиться в минуле та є вузьколобим, як наслідок, результатом стає крихкість, що збільшується. Дуже часто той, кого вважають експертом, знає про проблему менше, ніж думає. І в результаті ухвалює неправильні рішення. Якщо вам здається, що ви знаєте більше, ніж ви знаєте насправді, ви крихкі. У той же час визнання себе невігласом підвищує антикрихкість.

Як альтернатива формальній освіті автор нагадує про давню практику: передачу набору ноу-хау від майстра до підмайстра. Причому не відразу, а лише коли той досягне певного рівня майстерності.

Ми схильні переоцінювати формальні знання у всіх сферах свого життя. У тому числі й у питаннях інвестування. Автор радить: вкладати гроші потрібно не в бізнес-плани, а в людей, які здатні кілька разів у житті змінювати свою професію. Так ваші інвестиції будуть застраховані від невдач, які стали результатом надмірно оптимістичних бізнес-планів.