Перечіплюючись за щастя. Про людський мозок, майбутнє та вибір

Перечіплюючись за щастя

Світогляд

Stumbling on Happiness

Зміст

Рекомендовано KMBS

Основна ідея

Фантазії про майбутнє

Бажаний контроль

Відносність щастя

Обмеження уяви

Майбутнє та сьогодення

Нав’язані почуття

Пророцтво в реальності

Рекомендовано KMBS

  • Маркетинг-гуру Сет Годін назвав цю книгу блискучою
  • Видавництво рекомендує Малкольм Гладуелл, автор бестселерів Blink і The Tipping Poin
  • Автор «Фрікономики» Стівен Левітт вважає, що ця книга зруйнує до щенту ваші стереотипи про роботу людського розуму

Основна ідея

Деніел Гілберт упевнений: вміння думати про майбутнє – визначальна властивість людської натури. І не тільки думати, а й передбачати, уявляти його. Однак, незважаючи на це вміння, точність наших прогнозів про те, що ми відчуватимемо в майбутньому, є вкрай низькою. У чому причина? І чи є можливість зробити свої уявлення про майбутнє реалістичнішими? У своїй книжці автор шукає відповіді на ці запитання.

Отримайте цей огляд на email

Фантазії про майбутнє

Найбільше досягнення людського мозку – це здатність уявляти предмети та події, яких не існує насправді. Саме ця здатність дозволяє нам думати про майбутнє.

«Як калькулятор складає два і два і отримує чотири, не думаючи про арифметику, так мозок додає минуле до сьогодення і отримує майбутнє», – описує цей тип передбачення Гілберт. Його швидше можна назвати не пророкуванням, а припущенням. Для нього не потрібно ні глибинного розуміння ситуації, ні особливої кмітливості.

Незважаючи на корисність цього способу моделювання майбутнього, він має серйозні обмеження, бо не відрізняється широтою. Наприклад, він допоможе аналітику передбачити темпи економічного зростання. Припущення про майбутнє, сформовані за допомогою цього механізму, стосуються лише того, що може статися саме з вами, саме тут і саме наступної секунди.

Дослідники підрахували, що 12 % часу ми витрачаємо на думки про майбутнє, про те, що лише має чи може статися.

Мозок людини займається припущенням у кожну мить неспання. Він створює деякі очікування, а коли реальність з ними не збігається – ми дивуємося. «Здивування свідчить про те, що ми чекали чогось іншого – не того, що отримали – навіть якщо й самі не знали, чого саме варто було очікувати», – пише автор.

Другий спосіб уяви майбутнього суттєво відмінний від звичного. Ми користуємося ним, коли мріємо про те, чим займатимемося через 10 років.

Чому ми це робимо? По-перше, тому що часто мріяти про майбутнє дуже приємно. Настільки, що іноді ми навіть відтягуємо деякі події, щоб насолодитися передчуттям. Наприклад, в одному експерименті учасникам повідомили, що вони виграли похід у дорогий ресторан. Потім їх запитали: коли вони хотіли б здійснити цей візит: прямо зараз, сьогодні ввечері чи завтра? На що більшість учасників відповіли: за тиждень. І все це для того, щоб вдосталь помріяти про прийдешнє задоволення.

Вчені виявили, що коли людям легко уявити якусь подію, вони схильні переоцінювати ймовірність її втілення. Наприклад, американські студенти вважають, що вони житимуть довше, подорожуватимуть частіше і розлучатимуться рідше, ніж середньостатистична людина. «Американці різного віку вважають, що їхнє майбутнє – це покращене продовження сьогодення, – пише автор. – І хоча представники інших націй не такі оптимістичні, вони теж схильні уявляти своє майбутнє світлішим, ніж у інших собі рівних». Втім, ми не завжди уявляємо собі лише позитивне майбутнє. Іноді, йдучи до лікаря, ми фантазуємо про погані новини, які можемо там почути. Або, чекаючи на політ, уявляємо авіакатастрофу, в яку можемо потрапити. Навіщо наш мозок формує такі страшні картини?

Гілберт стверджує, що передбачення неприємностей може послабити їхній вплив на нас. В одному експерименті учасники мали отримати по 20 ударів струму в гомілку. Їх поділили на дві групи. Першій дісталося 20 сильних ударів, другий – 17 слабких і лише 3 сильних. І хоча другі отримали менше вольтів, їхнє серцебиття було вищим, а страх наступного удару сильніший, ніж у учасників першої групи. Причина в тому, що вони не могли передбачити своє майбутнє, не знали, на удар якої сили чекати.

Друга причина, через яку ми фантазуємо про неприємні речі, – це користь, яку отримуємо від занепокоєння. «Драматизуючи наслідки неправильної поведінки, ми спонукаємо колег, дітей, подружжя та хатніх тварин чинити правильно», – пояснює автор. Передбачення цього роду стає попередженням, мета якого – запобігти небажаному майбутньому.

Бажаний контроль

У будь-якому випадку – уявляємо ми щось приємне або нові проблеми – наш мозок однаково наполегливий у бажанні створювати уявні конструкції про майбутнє. Автор книги впевнений, що причина цього – пагнення контролювати ті переживання, які в нас будуть. Численні дослідження підтверджують, що люди одержують задоволення, коли контролюють своє життя. А за відсутності можливостей контролю вони можуть почуватися нещасними і навіть впадати в депресію.

Ми прагнемо контролю настільки сильно, що нерідко поводимося так, ніби здатні контролювати навіть те, що не піддається управлінню. Наприклад, якщо під час партії в карти людині здається, ніби її супротивник не розуміється на грі, то вона робить більшу ставку.

Отже, здається цілком логічним, що ми маємо прагнути контролю. Адже деякі варіанти майбутнього набагато кращі за інші, і нам потрібно вміти визначити, куди треба рухатися, щоб дійти бажаного результату. Однак Деніел Гілберт запевняє, що це велика помилка. «Майбутнє фундаментальним чином відрізняється від того, яким ми бачимо його крізь зорову трубу передбачення», – пише він. У своїй книзі Гілберт міркує про те, у полоні яких ілюзій щодо своєї здатності уявляти майбутнє ми перебуваємо.

Відносність щастя

Коли люди говорять про щастя, вони можуть мати на увазі багато різних речей: починаючи від смачного пирога і закінчуючи посмішкою дитини. На думку автора, це слово застосовується для опису як мінімум трьох станів, які він назвав емоційне, моральне та розумове щастя.

Емоційне щастя в наших очах є найзначущим. «Ми називаємо так почуття, переживання, суб’єктивний стан», – говорить Гілберт. Але багато філософів збігаються думками, що суб’єктивні стани неможливо передати. Як сказав музикант Френк Заппа, писати про музику – те саме, що танцювати архітектуру. Ці слова підходять і до спроб описати емоційне щастя.

12 % часу ми витрачаємо на думки про майбутнє, про те, що лише має чи може статися

Моральне щастя – це, по суті, відчуття, коли ми чинимо відповідно до своїх життєвих принципів. Багато століть тому філософи ототожнювали щастя з чеснотою, адже саме такого щастя, на їхню думку, мають прагнути люди. Гілберт не заперечує цю тезу, але зазначає: «Якщо життя в чесноті і стає причиною щастя, воно не є власне щастям… Щастя відноситься до почуттів, чеснота – до дій, і подібні дії можуть стати причиною цих почуттів».

Що ж до розумового щастя, то автор ілюструє його простим прикладом: «Я щасливий, що ви привели цього маленького негідника, який розбив скло в моїй машині». Іншими словами, люди іноді кажуть «щасливий», щоб висловити своє ставлення до чогось.

Перечіплюючись за щастя

Але, навіть якщо погодитись називати щастям лише емоційне, залишається відкритим питання про те, чи відчувають люди однакові почуття? І як відчуття щастя в різних ситуаціях відрізняються між собою? Коли ви щасливіші: коли перевели стареньку через дорогу чи з’їли шматок торта?

Проблема порівняння є гострою ще й тому, що ми не здатні згадати свої переживання з минулого. Ми лише пам’ятаємо, що «були щасливі», але точно воскресити свої відчуття не можемо. Гілберт описує це так: «Ми стискаємо наші переживання до одного слова, такого як «щастя», яке лише приблизно передає їх суть, але буде достовірним і стане в нагоді в майбутньому».

Крім того, після отримання будь-якого нового досвіду, особливо сильних переживань, ми не можемо забути його і повернути колишнє сприйняття світу. Це впливає на наше відчуття щастя. Наприклад, багато людей після сильних змін кажуть, що раніше й не були по-справжньому щасливими. Але насправді це не обов’язково так. «Люди часом помиляються в сьогоденні, коли стверджують, що помилялися в минулому», – описує це автор.

Одне можна сказати точно: основним прагненням людини є бажання бути щасливим. Як писав філософ і математик Блез Паскаль: «Усі люди шукають щастя – із цього правила немає винятків. Способи у них різні, але мета одна. Женуться за ним і ті, хто добровільно йде на війну, і ті, хто сидить удома, – кожен шукає щастя по-своєму. Людська воля спрямована на досягнення лише цієї мети. Щастя – спонукальний мотив будь-яких вчинків будь-якої людини, навіть тієї, яка має намір повіситися».

Свої міркування про природу щастя Гілберт закінчує таким висновком: кожна людина, яка вважає себе щасливою, оцінює щастя зі свого погляду, з висоти свого досвіду. Цей досвід служить «лінзами» для переживань.

Обмеження уяви

Наше вміння уявляти майбутнє має свої недоліки. Один із них пов’язаний із шахрайством мозку при запам’ятовуванні інформації. Усе переживання цілком в голові не зберігається, натомість мозок «висмикує» з нього кілька простих елементів. Найчастіше це підсумкова фраза або невеликий набір ознак. А коли настає час згадати той фрагмент нашого життя, мозок конструює по суті нову картинку. І лише кілька ключових елементів поєднують її тим, що було насправді. У результаті отримуємо те, що сприймається як спогад. «Підробка створюється так швидко і легко, що у нас виникає ілюзія, ніби спогад у такому вигляді в нашій пам’яті і зберігався», – пише Гілберт.

Перечіплюючись за щастя

Ще одна ілюзія, яка впливає на наше уявлення про майбутнє, пов’язана зі сприйняттям. Річ у тім, що наш мозок схильний доповнювати картину, вигадуючи різноманітні деталі, покладаючись при цьому на власний досвід. Автор описує це так: «Оскільки зазвичай його інтерпретації дуже хороші і вражаюче схожі з реальним світом, ми не розуміємо, що бачимо інтерпретації. Навпаки, нам здається, що, розташувавшись із усією зручністю всередині своєї голови і дивлячись назовні крізь чистий захисний екран очей, ми бачимо світ таким, яким він є насправді».

Як саме ці ілюзії заважають прогнозувати майбутнє? Наприклад, вас запрошують на званий вечір, і у вас в голові відразу виникає образ манірної публіки та нудних розмов. Вам не хочеться йти, але якщо ви все ж таки підете, то, швидше за все, виявите зовсім іншу картину. Ваш мозок створив певний образ – і ви йому повірили, хоча він виявився неправим.

Ще одна помилка, яку ми робимо, розмірковуючи про майбутнє, – не звертати уваги на фактори, які не впадають в око. Як свідчать результати досліджень, люди не здатні думати про те, чого немає. Наприклад, під час експерименту добровольцям показували комбінації з трьох літер і іноді говорили, яка з них особлива. Завданням учасників було визначити, що саме робить комбінацію особливою. Перша група добровольців упоралася із завданням: вони переглянули в середньому 30 наборів комбінацій, перш ніж зрозуміли, що їх особливими робила наявність літери «Т». Проте друга група провалилася. Жоден учасник, переглянувши безліч комбінацій, так і не зміг зрозуміти, що через відсутність літери «Т» вони і стали особливими.

Приблизно так само діємо, уявляючи майбутнє. Ми віримо, що уявні деталі матимуть місце насправді. І ставимося до деталей, які не уявляли, наче їх і не буде. «Іншими словами, ми не помічаємо багатства деталей, якими уява наповнює картину, але ми не помічаємо також і того, як багато деталей вона проминає», – пише Гілберт.

Саме тому нам здається, ніби жителі Каліфорнії щасливіші від інших. Ми беремо до уваги відмінний клімат, але забуваємо про затори, ціни на нерухомість та ін. Якщо ж зважити на всі ці чинники, то виявиться, що середня задоволеність життям у Каліфорнії і, скажімо, в Огайо – приблизно однакова.

Перечіплюючись за щастя
Перечіплюючись за щастя

Майбутнє та сьогодення

Цікава властивість людської психіки полягає в тому, що нам складно уявити, що в майбутньому ми будемо хотіти чогось іншого, думати і відчувати по-іншому. Тому, відвідуючи магазин ситими, ми купимо менше їжі, адже нам складно уявити себе голодними.

Те, що ми переживаємо зараз, істотно впливає на наше сприйняття. Наприклад, під час одного дослідження експериментатори дзвонили людям і запитували, чи ті задоволені своїм життям. Якщо за вікном у опитуваного була гарна погода, він найчастіше відповідав, що щасливий. А якщо погода була погана, то він казав, що відносно нещасний. Мозок віддає провідну роль тому, що відбувається зараз, але цього не помічають. Вони щиро переконані, що дають відповідь, підказану їм їхньою уявою.

Ми не в змозі уявити приємні почуття, якщо зараз переживаємо неприємні. Наприклад, під час депресії майбутнє здається сірим і безпросвітним. «Але замість того, щоб зрозуміти, що це – неминучий наслідок установки на першість реальності, ми помилково вважаємо, що подія стане причиною негативних емоцій, які ми відчуваємо, думаючи про неї», – пише автор.

Таким чином, коли ми уявляємо майбутнє, наші почуття можуть бути лише відгуком на те, що відбувається зараз. І саме майбутнє скоріш схоже на сьогодення з деякими змінами.

Нав’язані почуття

Це може здатися дивовижним, але ми не можемо довіряти навіть своїм спогадам про почуття, які мали в минулому. Гілберт пише: «Наш мозок використовує факти та теорії, щоб робити висновки щодо минулих подій. І так само він використовує факти і теорії, щоб робити висновки щодо минулих почуттів».

Мозок людини робить припущення кожної миті неспання

Коли ви намагаєтеся згадати, що відчували, мозок конструює картинку наново, але покладатися на факти в цьому випадку не може. Тому він використовує наявну в нього інформацію, скажімо, деякі теорії (наприклад, про статеву приналежність). І якщо теорія помилкова, ми помилково згадуємо свої емоції.

Наприклад, існує загальноприйнята установка: жінки емоційніші, ніж чоловіки. Крім того, більшість із нас впевнені, що чоловіки і жінки виявляють почуття та реагують на одні й ті самі ситуації по-різному. Насправді практично немає доказів цих «фактів». Однак вони багато в чому визначають наше сприйняття.

Під час одного дослідження людей попросили згадати, які емоції вони відчували якийсь годину тому. І чоловіки, і жінки згадали почуття приблизно однакової інтенсивності. Другу групу учасників попросили зробити те саме, але попередньо поміркувати про свою статеву приналежність. У результаті жінки згадали сильніші почуття.

Ще в одному експерименті чоловіків і жінок розділили на команди та провели спортивне змагання. Частина людей розповіла про свої емоції одразу після гри, а інша – за тиждень. У першій групі чоловіки та жінки говорили приблизно про однакові почуття. А друга група дуже відрізнялася: жінки «пригадали» емоції, які вважаються більш жіночими (співчуття і т. ін.), а чоловіки – більш чоловічі (наприклад, гордість чи гнів).

Таким чином, теорії про почуття, зазвичай властиві тій чи іншій статі, впливають на наші спогади про свої переживання. Виходить, що ми згадуємо не свої реальні емоції, а те, що, на нашу думку, ми мали відчувати.

Наслідком є той факт, що менталітет і культурна приналежність також впливають на наше сприйняття. Адже середовище, в якому ми живемо, формує наші установки.

Скажімо, в азіатській культурі особисте щастя не посідає чільного місця, як в європейській. Тому, як показали опитування, американці азіатського походження почуваються менш щасливими, ніж вихідці з Європи. Однак за результатами експерименту все виявилося не так. Людей попросили носити із собою пристрої, які видавали звукові сигнали – і тоді треба було зафіксувати свої емоції. Об’єктивні дані говорили про те, що азіати щасливіші за європейців. Але коли їх попросили згадати свої почуття, перші знову стверджували, що відчували себе менш щасливими, ніж другі.

Пророцтво в реальності

Розповідаючи про обмеження нашого мозку у сфері передбачення, автор все ж таки залишає надію на те, що уявити своє майбутнє можливо. Ось тільки покладатися для цього потрібно не на силу своєї уяви. «Існує простий метод, за допомогою якого будь-яка людина здатна зробити надзвичайно точні передбачення щодо своїх майбутніх почуттів», – пише Гілберт.

Імовірність того, що в даний момент хтось переживає події, про які ви лише фантазуєте, досить велика. І якщо запитати таку людину про те, що вона відчуває, то ви отримаєте досить точну картину того, чого можете очікувати. «Замість того, щоб згадувати минуле з метою змоделювати майбутнє, нам слід лише просити інших людей аналізувати їхній внутрішній стан. Можливо, нам слід зовсім перестати згадувати та уявляти, а почати використовувати інших людей як замінників свого майбутнього “Я”», – каже автор.

Проблема лише в тому, що ми вважаємо себе унікальними істотами. Середня людина не сприймає себе як середню. Наприклад, 94 % університетських викладачів упевнені, що вони професійніші, ніж середній викладач. Ми схильні думати, що відрізняємося від інших, причому не завжди на краще. А отже, навряд чи інша людина – навіть за схожих обставин – почуватиметься так само, як ми. Втім, Гілберт запевняє, що це величезна помилка.

Численні дослідження підтверджують: коли люди позбавлені інформації, без якої уява працювати не може, і змушені використовувати інших як замінники, вони роблять напрочуд точні передбачення про свої майбутні почуття. Те саме справедливо і для прогнозування майбутньої поведінки. Наприклад, люди переоцінюють ймовірність здійснення ними акту благодійності, натомість чітко оцінюють ймовірність тієї ж події для інших.

Якщо повірити, що ми не так відрізняємося один від одного, як звикли думати, то перед нами відкриється безліч можливостей для передбачення свого майбутнього. «Не завжди має сенс звертати увагу на те, що говорять нам оточуючі, передаючи свої переконання про щастя, але варто відзначати, наскільки вони щасливі за різних обставин», – пише Деніел Гілберт. Тоді ми зможемо отримати урок з того, що переживають інші.

Перечіплюючись за щастя

Інші книги

Правильне неправильне
Сила жалю. Як погляд назад рухає нас вперед
Розмови з незнайомцями. Що ми повинні знати про людей, яких не знаємо
Заразливий: чому товари й ідеї стають популярними
Четверта доба: розумні роботи, свідомі комп'ютери і майбутнє людства
Людина розумна. Коротка історія людства

Підпишіться на щомісячну розсилку найцікавіших новинПідпишіться на розсилку