Right Kind of Wrong - Правильне неправильне

Правильне неправильне

Мислення

Right Kind of Wrong

Зміст

Наука про невдачі

Основна ідея

Як це – правильні невдачі?

Чому втрати такі болючі?

Три архетипи невдач

Практикуємо вміння помилятися правильно

Наука про невдачі

Книжка увійшла до шорт-листа нагороди Financial Times та Schroders за найкращу бізнес-книжку року

Видання рекомендує автор бестселерів Деніел Пінк

Бізнес-гуру Том Пітерс вважає цю книгу надважливою

Основна ідея

Відома усім істина: варто вчитися на своїх помилках. Проте ми рідко застосовуємо її на практиці. Замість рефлексувати над тим, що зробили не так, ми часто відмовляємося навіть визнавати помилку. А інколи й шукаємо винних деінде: чи то серед інших людей, чи звинувачуємо обставини. Це звичка, яку набуваємо ще у дитинстві, та яка залишається з нами на все життя. А найгірше те, що через такі хиби мислення ми втрачаємо безліч можливостей для розвитку. Емі Едмондсон ставить за мету продемонструвати, як навчання на помилках, залишаючись складним, допомагає нам.

Отримайте цей огляд на email

Як це – правильні невдачі?

Авторка ділиться спогадами про дослідження, що мало перевірити, чи дійсно краща командна робота у лікарнях приводить до меншої кількості помилок. Потрібно було зібрати два масиви даних: результати опитування щодо командної роботи й інформацію стосовно помилок, яких припускалися працівники упродовж шести місяців. Авторка мала порівняти дані й зробити висновки.

На перший погляд, дослідження йшло добре. 55% людей повернули заповнені опитувальники, а зібрана інформація свідчила про наявність розкиду даних, тобто одні команди були ефективніші, ніж інші. Коли авторка отримала дані щодо помилок, то майже відразу побачила істотну кореляцію з командною ефективністю. Проте коли придивилася, то помітила, що насправді напрям кореляції був протилежним її очікуванням. Отже, дані свідчили, що кращі команди мали вищий, а не нижчий рівень помилок.

На цьому моменті дослідження можна було б вважати невдалим, адже воно не досягнуло бажаного результату. Проте відкрило дорогу неочікуваному відкриттю. Отже, це була правильна невдача. Загалом у науці невдача – це лише черговий крок на шляху до успіху, тому науковці вміють не здаватися. Цього варто повчитися й усім нам.

Такі невдачі можна також назвати «розумними», тому що вони не несуть шкоди і є джерелом нових знань. Їх появу неможливо передбачити, але водночас вони дуже поширені. Наприклад, в інноваційних бізнес-проєктах або навіть у повсякденному житті: побачення наосліп, влаштоване вашим другом, може стати розумною невдачею, якщо ви не сподобаєтеся одне одному.

Кожна нова розумна невдача – це крок незвіданою територією, який згодом приведе вас туди, куди ви прагнете (чи до наукового винаходу, чи до створення родини). У випадку із дослідженням авторки зв’язок між командною роботою і помилками виявився складнішим. Кращі команди створювали безпечніше середовище, в якому говорити про помилки було не так страшно. Отже, підвищений рівень хиб свідчив не про те, що вони частіше помилялися, а про те, що не боялися звітувати про це. Зрештою, це дослідження навело авторку на думку про термін «психологічна безпека» та її роль у сучасному світі.

Саме психологічна безпека важлива для того, щоб помилятися правильно. Вона дозволяє людям просити про допомогу, а це попереджає серйозні проблеми. І вона ж сприяє появі інноваційних ідей. Ба більше, у групах, де панує атмосфера психологічної безпеки, люди не бояться визнавати свої помилки. А отже, мають шанс дійсно на них навчатися.

Right Kind of Wrong - Правильне неправильне - Варто замислитися та варто зробити

Чому втрати такі болючі?

Правильному ставленню до невдач заважають три головні причини. По-перше, це природна відраза, інстинктивна емоція, яка виникає у нас через невдачу. По-друге, це спантеличення, яке ми відчуваємо, якщо нам бракує розуміння, як відрізняти різні типи невдач. І, по-третє, це страх, який є наслідком негативного ставлення до будь-яких помилок.

На раціональному рівні ми усвідомлюємо, що невдача – це частина життя, джерело навчання та прогресу. Проте, як свідчать дослідження, наші емоції не завжди співпадають із міркуваннями розуму. Навіть гірше: ми схильні приділяти більше уваги негативній інформації, ніж позитивній. Ми фокусуємося навіть на дрібних невдачах і помилках, нам складніше позбутися поганих думок, ніж хороших. Ми краще й довше пам'ятаємо те негативне, що з нами сталося, й звертаємо більше уваги на неприємний зворотний зв'язок.

Чому так стається? Ймовірно, це наслідок механізму виживання, який мали давні люди. Зрештою, несхвалення й тим паче відторгнення соціумом могло призвести навіть до смерті. Тому й досі ми непропорційно сильно реагуємо на подібні загрози й переймаємося щодо того, як виглядаємо в очах інших.

Також ми часто страждаємо від того, що Деніел Канеман назвав несприйняттям втрати (loss aversion). Це тенденція до переоцінювання втрати (грошей, речей, соціального статусу) порівняно з надбанням. Скажімо, в одному дослідженні учасникам видали чашки, а пізніше запропонували їх продати. Щоб розлучитися зі своєю чашкою, учасники хотіли отримати суму, що вдвічі більша за ту, яку вони готові були заплатити за таку ж саму чашку. Це суто людська риса: ми не хочемо втрачати, помилятися, зазнавати невдач. І біль від невдач сильніший, ніж радість від успіху.

Ще одне цікаве дослідження засвідчило, що олімпійські спортсмени, які фінішували третіми, почувалися щасливішими, ніж срібні призери. Їм менше дошкуляло відчуття невдачі, адже вони фокусувалися на успіху («Я виграв медаль на Олімпійських іграх!»), а не шкодували про втрачену можливість («Ось якби ще трішки, то я б прийшов першим»).

Отже, інтуїтивно бронзові призери зробили рефреймінг своїх результатів замість невдачі, сфокусувавшись на здобутку. І, зрештою, отримали радість замість жалкування. Ця історія – цінний урок для нас, адже таке вміння здатне допомогти нам правильно переживати невдачі й побороти природне несприйняття помилок.

Три архетипи невдач

Авторка виокремлює три типи невдач і стверджує, що уміння розрізняти їх допомагає нам боротися зі спантеличенням.

Перший тип – розумні невдачі, про які йшлося вище. Є чотири критерії, що дозволяють віднести невдачу до цієї категорії:

  • вона відбувається на новій території;
  • її контекст відкриває можливість для просування у напрямі бажаної мети (у чому б та не полягала);
  • вона базується на наявних знаннях;
  • вона переважно дрібна, але може стати джерелом цінних інсайтів.

Отже, значущим є і масштаб, і контекст невдачі. Скажімо, масштаб невдачі, яку може собі дозволити велика корпорація, починаючи новий проєкт, неприпустимий для людини, яка намагається побудувати стосунки.

Ключова ідея полягає в тому, щоб використати наявні ресурси й час мудро. А якщо з цієї невдачі вдається ще й почерпнути корисні уроки, то взагалі чудово. Пам'ятаючи про наведені критерії, людина може спробувати щось нове й почуватися добре незалежно від одержаного результату.

Right Kind of Wrong - Правильне неправильне - Три типи невдач

Авторка наводить перелік діагностичних запитань, за допомогою яких можна визначити, чи є помилка розумною:

1. Нова територія. Чи знають вже інші люди, як досягати результату, якого я прагну? Чи можливо знайти рішення в якийсь інший спосіб, щоб уникнути невдачі?

2. Можливості. Чи є тут можливість, варта дослідження? Якої мети я прагну досягнути? Чи варто ризикувати?

3. Базованість на наявних знаннях. Чи виконав я свою «домашню роботу»? Чи є у мене релевантні знання до початку експерименту? Чи сформулював я продуману гіпотезу стосовно того, що може статися?

4. Масштаб. Чи мінімізував я ризики дій на новій території, зробивши масштаб експерименту якнайменшим, але все ще інформативним? Чи дії, які я запланував, правильного «розміру»?

5. Навчання. Чи виніс я уроки з невдачі, чи зрозумів, де зможу їх використати? Чи поділився я цим знанням, щоб попередити повторні невдачі?

Також авторка наводить рекомендації щодо того, як вчитися на розумних помилках. Зокрема, замість відмовлятися від аналізу й говорити собі «наступного разу я просто намагатимуся краще» – ретельно поміркувати, що пішло не так, та які чинники на це вплинули. А замість шукати винних деінде, потрібно визнати власний внесок у невдачу (чи великий, чи малий).

Другий тип невдач – базові, тобто такі, що часто виникають й переважно не мають жахливих наслідків. Утім, інколи вони можуть стати причиною катастрофи. У певних випадках навіть дрібні помилки можуть призводити до серйозних наслідків. І хоча подібні невдачі не є «правильним неправильним», вміти їх вирізняти дуже важливо. Адже вони вчать нас примиренню з фактом, що помилки трапляються, а картати себе за них – не варто. А ще вони навчають нас дивитися в обличчя своєму несприйняттю помилок, кон- фронтувати власні невдачі.

Що потрібно робити з помилками? Намагатися попередити якомога більше з них. Окрім очевидної вигоди, це також допомагає краще зрозуміти, як виникає базова невдача. Один із лайфхаків полягає у тому, щоб створити чеклист і постійно ним користуватися. Ця ідея прийшла з авіаційної сфери, де пілоти і команди вголос проговорюють послідовність процедур та протоколів перед зльотом, і це знижує кількість помилок. Згодом ця практика поширилася й на медицину.

Авторка також пише, що варто розрізняти поняття помилки і базової невдачі. Не всі помилки спричиняють невдачу, але всі базові невдачі спричинені помилками, причому ненавмисними.

Існують два головні критерії базових невдач. По-перше, вони стаються на відомій території. Нам доступні знання, але з якоїсь причини ми не застосовуємо їх (можливо, через надмірну само­впевненість, а можливо, – через брак уваги). Наприклад, ми уперше готуємо нову страву й отримуємо поганий результат. У цьому випадку знання існують – ми могли б пошукати рецепти й поради в мережі Інтернет.

Другий критерій – кожна базова невдача має одну причину. Наприклад, торт вийшов несмачним, бо ви переплутали цукор із сіллю. Якщо причин багато, то йтиметься вже про інший тип невдачі.

Помилки, що призводять до базових невдач, – у людській природі. Ми схильні помилятися, проте можемо намагатися мінімізувати кількість ненавмисних помилок. Для цього корисно, зокрема, визнати свою вразливість перед помилками. І без сорому визнати наш внесок у ті невдачі, яких ми зазнаємо. Якщо робимо це публічно, то не лише демонструємо своїм прикладом, що так робити потрібно, але й збільшуємо довіру інших до нас.

Варто зазначити, що інколи й базові помилки можуть призводити до цікавих і корисних відкриттів. Наприклад, один шеф-кухар у 1888 році випадково винайшов устричний соус, забувши казанок із устрицями на вогні. Утім подібні щасливі випадки трапляються не дуже часто й потребують від нас відкритості розуму (зрештою, кухар міг не куштувати те, що вийшло, а просто викинути коричневу масу на смітник).

І, нарешті, третій тип невдач авторка називає складними невдачами. Не всі невдачі, які ми переживаємо у житті, «правильні». Складні, як і базові, такими не є. Деякі з них катастрофічні, деякі – трагедії, а якісь лише засмучують нас. Однак щоб мати шанс навчитися чомусь принаймні на деяких із них, потрібно вміти відрізняти різні типи невдач і діяти відповідним чином.

Складні невдачі часто мають погані й масштабні наслідки. Вони часто трапляються там, де взаємодіють багато людей, часом у непередбачувані способи (лікарні, глобальні ланцюжки постачань тощо). У них зазвичай більше однієї причини (це відрізняє їх від базових невдач), а відбуваються вони у звичних, проте складних умовах (цим вони відрізняються від розумних невдач). Також вони часто «повідомляють» про своє наближення за допомогою тривожних сигналів. І, нарешті, останнім критерієм є наявність принаймні одного зовнішнього чинника, що здається неконтрольованим.

З метою попередження складних невдач, потрібно вчитися на помилках минулого. Часто складні невдачі стають приводом для того, щоб переглянути правила роботи систем, і згодом це стає корисним для людей, компаній тощо. Проте зазвичай ми не можемо собі дозволити лише аналізувати помилки, після того як вони стануться, адже потрібно й випереджати негативні події.

Варто звертати увагу на ранні сигнали майбутніх невдач, замість того, щоб говорити собі: «Все буде добре!» або шукати підтвердження лише позитивних прогнозів. Також потрібно змінити своє ставлення до «хибних тривог». Існує популярна казка про хлопчика, який кричав: «Вовки!». А коли вовки дійсно напали, то ніхто не допоміг йому. Мораль цієї казки багато хто зрозумів неправильно й почав вважати, що не варто говорити, допоки не будеш упевнений на 100%. Отже, ми часто боїмося сказати про свої побоювання, щоб не здатися хлопчиком із казки. Варто ж робити протилежне – говорити й заохочувати інших повідомляти про слабкі тривожні сигнали, які вони бачать.

Right Kind of Wrong - Правильне неправильне - Причини несприйняття невдач

Практикуємо вміння помилятися правильно

Авторка не лише досліджує природу невдач, але й надає рекомендації щодо того, як змінити своє ставлення до них і діяти з ними надалі. Зокрема, вона розповідає про сором і провину. Сором – це віра у те, що «я поганий», водночас почуття провини «запевняє»: «Те, що я зробив, погано». Почуття провини може робити нас більш відповідальними, а ось сором призводить до негативних наслідків: депресії, агресії, залежностей тощо.

Отже, коли ми стикаємося з невдачами, то нам варто змінювати наші думки: наприклад, замість: «Мене не підвищили, бо я невдаха», говорити собі: «Мені не вдалося отримати підвищення». Зрештою, нам варто прагнути відучити себе міркувати у термінах: «Я помилився, тому я поганий». А замість цього думати про те, як уникнути подібних помилок у майбутньому (якщо це нам під силу).

Багато шкоди нашому ставленню до невдач завдають соціальні мережі. Ми природно порівнюємо себе з тим, що пишуть про себе інші, і часто це порівняння не на нашу користь. Причиною є, зокрема, нереалістичні стандарти, які створює наш мозок, споглядаючи пости у стрічці. Крім того, у соцмережах ми наче підглядаємо за чужим життям, не видаючи себе, і саме тому наше сприйняття також викривлене. У реальному житті, спілкуючись зі знайомими, ми зазвичай можемо адекватніше оцінити їхню поведінку, надії, страхи. Крім того, вони водночас порівнюють себе з нами. А ось у соцмережах це порівняння стає одностороннім і викривленим.

Right Kind of Wrong - Правильне неправильне - Три кроки до зміни сприйняття невдач

Як каже дослідниця Мелісса Хант, «коли дивишся на життя інших в Instagram, легко зробити висновок, що всі живуть краще й крутіше, ніж ти». Люди у соцмережах уникають писати про невдачі, тим самим провокують тих, хто читає пости, вважати невдахами себе. Висновок зрозумілий: потрібно зменшувати вплив соцмереж на себе, мінімізувати час, проведений там, і ставитися до чужого контенту критично.

У книжці авторка пропонує методику «Зупинка-Виклик-Вибір», яка допомагає змінити звичку, пов'язану зі сприйняттям невдачі. Вона складається з трьох кроків:

1. Зупинка. Потрібно зробити паузу, щоб припинити автоматичну емоційну реакцію, яка буває шкідливою. Для цього варто глибоко вдихнути і запитати себе: «Що відбувається зараз? У чому полягає велика картина? Як я почувався до того, як це сталося?».

2. Виклик. На цьому етапі потрібно вербалізувати те, що відбувається у вашому мозку під час реагування на ситуацію, пов'язану з невдачею. Запитайте себе: «Що я кажу собі (у що я вірю) стосовно причини моїх почуттів? Які об'єктивні дані підтверджують чи спростовують мою інтерпретацію? Які ще можливі інтерпретації існують? Базуючись на всій наявній інформації, чи дійсно я можу стверджувати, що моя інтерпретація слугує моїм найкращим довгостроковим інтересам?».

3. Вибір. Тут варто зробити чи сказати щось, що наближатиме вас до мети. Допоможуть відповіді на такі запитання: «Чого я насправді хочу? Що найкраще допоможе мені досягнути поставлених цілей?».

Загалом авторка вважає, що нам варто прийняти свою схильність помилятися, і це дозволить частіше ризикувати. Як це зробити? Наприклад, обрати нове хобі й дозволити собі помилятися, скільки буде потрібно, щоб його опанувати. Зрештою, правильне ставлення до помилок і невдач звільняє нас і допомагає жити повнішим життям.

Right Kind of Wrong - Правильне неправильне - 5 думок

Інші книги

Як занапастити свій стартапСила жалю. Як погляд назад рухає нас впередАнтикрихкість. Як отримати вигоду з хаосуПодумай знову. Сила розуміння власного незнанняНезвідана територіяЧому? Нова наука про причинно-наслідковий зв'язок

Підпишіться на щомісячну розсилку найцікавіших новинПідпишіться на розсилку