Зростання: розрахунок

• Книжка увійшла до шорт-листа премії Найкраща бізнес-книжка 2024 року Financial Times & Schroders
• Видання отримало схвальний відгук від Гордона Брауна, колишнього прем'єр-міністра Великої Британії
• Книжку рекомендує професор МІТ та один із найвідоміших економістів світу Дарон Асемоглу

Деніел Сасскінд наводить три факти про економічний розвиток людства. По-перше, люди існують вже 300 тис. років, але переважну частину цього часу їхнє економічне життя було не надто динамічним. І в давнину, і 200 років тому, на більшість чекали злидні та боротьба за виживання. По-друге, ця ситуація змінилася не так давно. Якщо все існування людства уявити годиною часу, то сучасний економічний розвиток зародився лише в останні його секунди. А третім фактом є те, що зростання не зупиняється, і це робить нинішню ситуацію унікальною. У цій книжці автор розмірковує про те, що стоїть за цими фактами, і що людству робити з проблемами, які постають зі зростання разом із можливостями.

Наприкінці ХХ ст. країнам здавалося, що вони розуміють, як досягнути постійного помірного зростання, й більшість сприймала розширення економіки як належне. Проте потім почалися кризи: доткомів, фінансова, пандемія... І людство зрозуміло, що зростання варто цінувати. Утім так і не отримало відповіді на запитання: як із ним обходитися?

До того ж виявилося, що зростання може приховувати небезпеку, й сьогодні вона як ніколи велика. Зростання загрожує клімату, суспільному устрою, ладу всередині спільнот, наявності робочих місць тощо. Ці загрози не виникли вчора, але у ХХІ ст. вони проявляються надзвичайно яскраво.

Ми не можемо звернутися до минулого у пошуку відповідей, адже нинішнє зростання безпрецедентне. Тому дилема, з якою стикнулися, нова для нас. Людство прагне більше достатку, але водночас усвідомлює, що це вимагає пожертвувати іншими важливими для нього речами. Це схоже на стан когнітивного дисонансу, в який увійшло суспільство. «Виклик, із яким маємо справу, не лише новий, але й дезорієнтуючий», – коментує цю ситуацію Сасскінд.

Ми не можемо поступитися зростанням, адже це означатиме, зокрема, змиритися з бідністю та поганою охороною здоров'я. Однак і заплющувати очі на ціну, яку сьогоднішнє суспільство платить за збільшення багатства, також уже неможливо. Виходом може здаватися компроміс: обміняти зростання на певний дискомфорт. Але автор стверджує, що варто уникати подібних обмінів, а натомість шукати способи зростання, які не вимагають від людства жертвувати важливими для нього чинниками.

Якщо у певній ситуації це неможливо, то варто спробувати принаймні пом'якшити ці компроміси, зменшуючи рівень деструктивності зростання. І вже у крайніх випадках потрібно змиритися з «торгами», зробивши їх якомога менш шкідливими.

Цікавою ілюстрацією того, як змінювалося людство упродовж останніх століть, є Англія. Упродовж тисячоліття її інституції перебували у стабільному стані, про що свідчать добре збережені записи. Це дозволило історикам простежити рівень життя англійців аж до 1209 року. Виявилося, що до початку ХІХ ст. він був майже незмінним, а ось після 1800-х почалося експоненційне зростання.

Не можна сказати, що за 600 років країна не бачила жодних інновацій. Навпаки, за цей час виник друкарський верстат, відбулася Реформація, постала нова концепція держави тощо. Проте стандарти життя середнього англійця у 1809 році були не кращими за 1209-й. Таку саму картину можна побачити, якщо проаналізувати ВВП та навіть тривалість життя.

Коли думаємо про історію, то нам здається, що у міру зміни століть прогрес накопичувався. Однак, як стверджує Сасскінд, 99,9% часу людського існування можна описати, швидше, словом «стагнація». А у чомусь навіть відбувався регрес: наприклад, давні мисливці та збирачі мали приблизно на 1 тис. годин відпочинку на рік більше, ніж робітники у сучасній Великій Британії.

У чому причина багатосотрічної стагнації економічного розвитку людства? Дехто вважає, що причина у відсутності технологій. Але ж люди генерували багато інновацій, згадати хоча б Аграрну революцію. Ймовірно, причина полягає у тому, що паралельно зі зростанням достатку збільшувалася й кількість населення. Отже, переваги підвищення рівня життя швидко нівелювалися.

В економіці існує термін «спадна віддача», що описує ситуацію, коли при виробництві товару збільшення ресурсів призводить до зростання видобутку, але на меншу за попередню величину. Щось подібне відбувалося й з економічним зростанням: достаток населення загалом міг збільшуватися, але кількість людей, між якими ці кошти розподілялися, зростала швидше. Отже, кожен окремий робітник отримував менше, ніж раніше.

У такій динаміці людство застрягло на довгі століття. Це було схоже на Алісу в Задзеркаллі, яка мала бігти якомога швидше, щоб тільки залишатися на одному місці. Що більше люди прагнули зростання достатку, то меншу віддачу отримували, й тим складніше ставало змінити стандарти життя. Із такої точки зору зростання, яке ми сьогодні сприймаємо як належне, насправді є дивовижним відхиленням від сталої тенденції, яку варто цінувати.

Як же людству вдалося вийти із цього замкненого кола? На це запитання не існує єдиної відповіді: багато вчених висували різноманітні теорії, про які розповідає автор. Водночас він вважає, що найцінніші інсайти народжуються з поєднання ідей математиків та економічних фундаменталістів.

Відповідь математиків у спрощеному вигляді така: зростання почалося завдяки винаходам, що стимулювали технологічний прогрес. Але чому цей прогрес виник саме там і тоді? Фундаменталісти допомагають відповісти на ці запитання. Зокрема, Джоел Мокир стверджує, що упродовж ХVІІІ ст. відбулася глибинна культурна зміна, яка допомогла інтелектуальним здобуткам втілитися у матеріальні результати. Ця зміна стосується появи нового наукового духу, зокрема, наукового методу і наукового мислення. Крім того, людей перестало влаштовувати дослідження світу заради інтелектуального задоволення, вони захотіли використати знання, щоб покращити становище людства.

Результатами цього культурного зсуву стало «Промислове Просвітництво» (термін, запропонований Мокиром), яке змінило усталену економічну поведінку в суспільстві. Утім, на думку автора, це було лише Перше Промислове Просвітництво, а зараз людство потребує другого, щоб упоратися з економічною невизначеністю.

Чи є зростання благом? Без сумніву, адже саме завдяки йому людству вдалося істотно зменшити рівень бідності. У 1820 році майже 80% населення світу жило надзвичайно бідно (менше $1 на людину за цінами 1985 року або менше $2,15 за цінами 2017-го). Уже в 1930‑му цей відсоток знизився до 60%, а сьогодні становить лише 10%. Більше того, лише з 1990 року кількість людей за межею бідності скоротилася на 1,2 млрд.

Проте переваги зростання не обмежуються економікою. У багатших суспільствах люди здоровіші, живуть довше й рідше вмирають у ранньому віці. Цей прогрес триває менше ста років: ще у 1930-х багато людей хворіло на холеру, тиф, дифтерію тощо. Прогресу в охороні здоров'я ми зобов'язані появі антибіотиків, антисептиків та вакцин. Однак кожен із цих винаходів був би неможливим без зростання суспільного достатку. Хоча б тому, що дослідження потребували великих інвестицій.

Ще одним позитивним наслідком зростання є краща освіта. Як свідчить статистика, у країнах із вищим ВВП населення більше часу проводить у школах і демонструє кращі результати. Якщо у 1820 році 90% людей були неграмотними, а 85% дорослих не мали базової освіти, то тепер ці показники становлять 10% і 15% відповідно.

Навіть баланс між роботою і вільним часом зсунувся у бік більшого відпочинку завдяки зростанню. У 1890 році більшість робітників умирали у працездатному віці. У 1880-х 80% американців у віці старше 65 років ще працювали. Сьогодні таких лише 20%.

А ще зростання розширило наші можливості вибору. Скажімо, ми можемо обирати їжу та спосіб відпочинку серед величезної кількості варіантів. Цілком імовірно, що зростання зробило людей більш щасливими. Тривалий час вважалося доведеним, що багатші країни не є щасливішими за бідні. Проте автор спирається на свіжі дані й запевняє, що середній рівень щастя у багатих державах усе ж вищий.

Водночас зростання матеріального благополуччя призвело до негативних наслідків, масштаби яких людство може ще повністю не усвідомлювати. Сьогодні ми часто чуємо про загрозу екологічної катастрофи, проте автор вважає, що наслідки для довкілля не можна розглядати окремо від інших чинників. Зокрема, йдеться про майнову нерівність, створення загрозливих технологій та занепад локальних культур і спільнот.

Отже, зростання обіцяє (і надає) нам багато переваг, але за нього доводиться платити високу ціну. «Ця напруга між обіцянкою і ціною є дилемою зростання», – зазначає Сасскінд.

Автор розглядає дві основні відповіді на це запитання, які нині стають дедалі популярнішими. Перша народилася доволі давно, але нещодавно знову потрапила в центр уваги: людство має залишити зростання у пріоритеті, проте переглянути ВВП як основну його метрику. Друга ідея є новою: перестати прагнути зростання взагалі, натомість поставити собі за мету менший або навіть негативний ріст.

Сасскінд упевнений, що якщо втілити будь-яку з цих ідей, то людство отримає більше шкоди, ніж користі. Але водночас вважає, що їх варто аналізувати, аби зрештою зрозуміти, як варто діяти.

ВВП дійсно має низку обмежень у якості показника достатку як економічних, так і моральних. Наприклад, у 2014 році ЄС оновив правила розрахунку ВВП для своїх членів. Зокрема, відтепер вони мали брати до уваги нелегальні активності (проституцію, наркотики тощо). Країни, які зробили розрахунок за новими правилами, отримали стрибок добробуту. У Великій Британії, скажімо, включення до ВВП проституції та наркоторгівлі спричинило збільшення економіки на 10 млрд фунтів, що майже дорівнює фермерському сектору.

На думку автора, ми не можемо більше ігнорувати моральну ціну використання ВВП у якості метрики зростання. Цей показник насправді не призначався для того, щоб оцінювати соціальне благополуччя. Сьогодні існує багато спроб вдосконалити ВВП, врахувавши у ньому аспекти, які раніше не були його складовою. Утім Сасскінд вважає, що набагато кращий підхід полягає у мінімізації розрахунку ВВП.

Він називає новий показник «ВВП Мінімалізм» і пропонує включити в нього лише три виміри: «моральна скромність», «технічна ретельність» та «підхід приборної панелі».

Перше стосується того, що ВВП не може викорінити моральні обмеження, тож їх варто винести за межі цього показника. Другий – того, що ВВП має точно відображати цінність ринкового виробництва без поділу на «погане» і «хороше». А третій вимір пропонує визначити набір метрик, які будуть оцінювати важливі для суспільства чинники і відстежувати їх окремо, не намагаючись об’єднати в певний індексний показник.

Що ж стосується ідеї навмисного уповільнення зростання, то автор стверджує, що такі дії будуть фактично означати ініціювання рецесії з усіма її негативними наслідками.

Сьогодні зростання в усьому світі сповільнилося. Але це не означає, що людству потрібно прискорювати його за будь-яку ціну. Навпаки, автор упевнений, що дилема зростання має бути у фокусі нашої уваги, навіть коли намагаємося стимулювати подальший економічний прогрес.

На думку Сасскінда, ключ до відновлення зростання – це правильні ідеї . Він стверджує, що запитання «Як нам генерувати більше зростання?» можна замінити на інше – «Як нам генерувати більше ідей?». А у відповідь закладено чотири елементи.

1. Звільнити ідеї від надмірного контролю і володіння. Багато сторіч вважалося, що ідеї є наслідком божественного втручання, подарунком небес, але це сприйняття зазнало радикальних змін у XVII-XVIII ст. Тепер мислителі вважали ідеї продуктом власних когнітивних зусиль. Як писав філософ Дені Дідро, «Яка ще форма багатства може належати людині, якщо не робота її розуму?». Це стало підґрунтям для сучасного інтелектуального права.

Воно здається нам благом, але, на думку автора, потребує реформування, бо часто заважає прогресу. Яка мотивація вкладати гроші в те, з чого ти не можеш отримати прибуток? Як використовувати ідеї, які належать комусь іншому? У ХХІ ст. попередні уявлення про інтелектуальне право застарілі й призводять до безлічі проблем. Наприклад, у 1999 році Amazon отримала патент на «замовлення за одну дію» («замовлення в один клік») і потім намагалася засудити Barnes & Noble за експрес-замовлення на їхньому сайті.

Надмірний контроль над ідеями стає зброєю в руках компаній, які хочуть забезпечити собі монополію. Зараз поширена стратегія навмисної побудови «патентного тину», крізь який не зможуть пробитися потенційні конкуренти. Скажімо, існує понад 250 тис. патентів, пов'язаних зі смартфонами. Як новий гравець зможе випустити продукт у таких умовах, не порушивши інтелектуального права?

Сасскінд вірить, що система інтелектуальної власності має стати простішою і мудрішою, щоб її не можна було використовувати як зброю, та вона не призводила по постійних порушень закону.

2. Інвестувати більше коштів у R&D. Сьогодні ми витрачаємо на це надто мало: скажімо, у Франції, Нідерландах та Великій Британії інтенсивність R&D, виражена у відсотках від ВВП, радикально знизилася з середини ХХ ст. А в США цей показник перебуває на рівні 1960-х десятиліттями.

Ізраїль, відомий своєю новаторською культурою, витрачає на R&D 5,4% від ВВП. Але й це набагато менше, ніж витрати великих корпорацій. Наприклад, Alphabet у 2020-му спрямував на R&D 15,1% прибутку. Звичайно, компанії та країни відрізняються, проте ці показники свідчать про пріоритети. Якщо упродовж десятиліть витрати на R&D у багатьох державах знижуються, то це може свідчити про нерозуміння важливості нових ідей.

3. Допомагати більшій кількості людей долучитися до економіки. Розвиток нових ідей потребує не лише інвестицій, але й людей. Притоку «свіжої крові» можна досягнути різними шляхами, зокрема імміграцією. Автор наводить дані: у Кремнієвій долині понад половина мешканців удома розмовляють не англійською, а з 2000 року іммігранти заснували більше половини «єдинорогів» (стартапів вартістю понад $1 млрд) у США.

Також не варто нехтувати талантами, які є всередині країни. Сьогодні дуже мало людей працюють у сфері R&D: наприклад, у ЄС це лише 1,39% робочої сили. Спрощувати доступ до ролі винахідника може бути вигідно для держави.

4. Безупинно розробляти нові технології. Згідно з прогнозом 1965 року співзасновника Intel Гордона Мура, процесорна потужність комп'ютерів має подвоюватися кожні кілька років. Це передбачення справдилося й отримало назву «закон Мура». Утім стенфордські економісти зробили важливе доповнення: технологічний прогрес вимагає дедалі більшої кількості людей, аби підтримувати себе. Тож збільшується не тільки щільність транзисторів на чипі й обчислювальна потужність, але й кількість дослідників.

Проте гра вартує свічок: технології можуть допомогти людству робити нові винаходи, особливо коли допомагає ШІ. Наприклад, можна згадати про відкриття нових ліків, що відбувається із залученням штучного інтелекту. Вакцина проти Covid-19 від Moderna з'явилася саме так.

Ці чотири кроки, як стверджує Сасскінд, можуть стати нашим шляхом до Другого Промислового Просвітництва.

Автор вважає, що людство спроможне задавати напрям для технологічного прогресу, і це може змінити саму природу зростання. Однак для цього потрібен усвідомлений підхід: людство має не заплющувати очі на ціну, яку ми платимо за економічний ріст, та відповідати на моральні запитання, що постають перед нами.

• Яке ваше ставлення до власності на ідеї?
• Чи вважаєте ви ВВП найкращою метрикою для оцінювання економічного зростання?
• Як технології можуть допомогти вам генерувати нові ідеї?

• Цінувати зростання, а не сприймати його як належне
• Сформувати своє ставлення до інтелектуальної власності
• Інвестувати в R&D

1. Якщо усе існування людства уявити годиною часу, то сучасний економічний розвиток зародився лише в останні його секунди. 99,9% часу людського існування можна описати словом «стагнація».
2. Зростання дозволило людству радикально зменшити рівень бідності, підвищити рівень освіти та здоров'я. Але водночас воно несе низку небезпек: загрожує клімату, суспільному устрою, ладу всередині спільнот, наявності робочих місць тощо.
3. Людство прагне більше достатку, але водночас усвідомлює, що це вимагає пожертвувати іншими важливими  для нього речами. Це називається дилемою зростання.
4. Сьогодні зростання в усьому світі сповіль­нилося. Але це не означає,  що людству потрібно прискорювати його за будь-яку ціну. Навпаки,  дилема зростання має бути  у фокусі нашої уваги.
5. Ключ до відновлення зростання – ідеї. Тож запитання «Як нам генерувати більше зростання?» можна замінити на інше – «Як нам генерувати більше ідей?».