Машина для мислення: Дженсен Хуанг, Nvidia та найбажаніший у світі мікрочип

• Переможець премії FT та Schroders «Бізнес-книжка року»
• Найкраща книжка 2025 року за версією The Economist
• Книжку рекомендує генеральний директор Microsoft AI Мустафа Сулейман

У цій книжці Стівен Вітт розповідає історію компанії Nvidia та її засновника Дженсена Хуанга, якого автор називає “впертим підприємцем”. І не дивно, адже упродовж трьох десятиліть Хуанг переконував світ у своєму баченні технологій, аж доки йому це вдалося. Завдяки його зусиллям і візії Nvidia увійшла до переліку S&P 500 й коштує понад $3 трлн, а сам Хуанг став одним із найбагатших людей у світі. Крім того, він зробив ранню ставку на штучний інтелект – і виграв по-крупному. Компанія пройшла шлях від продажу недорогих комп’ютерних деталей до постачання обладнання для потужних обчислень вартістю мільйони доларів. Не буде перебільшенням сказати, що Nvidia зробила можливим ШІ-бум. Тож як саме й завдяки чому формувався успіх цієї організації?

Дженсен Хуанг народився на Тайвані, ріс у Тайланді, але у 1973-му — у 10-річному віці — емігрував із братом до США. Утім він завжди почувається іммігрантом — принаймні так він сказав Вітту під час особистої зустрічі.

Первинний план полягав у тому, що Дженсен із братом житимуть у дядька у Вашингтоні, проте той вирішив, що кращий нагляд двом хлопчикам забезпечить школа-інтернат, і знайшов таку, що погодилася їх узяти, аж у Кентуккі. Власне, це була школа для проблемних дітей.

Його поселили в кімнаті з безграмотним 17-річним хлопцем. Хуанг учив його читати, натомість сусід навчав його фізичним вправам. Уже незабаром Дженсен щовечора робив сотню відтискань, зберігши цю звичку на все життя. До речі, ім’я Дженсен теж з’явилося у шкільний період: насправді його звали Джен-Хсун, але потрібно було спростити вимову на американський манер.

Дженсен був дуже розумною дитиною маленького зросту, єдиним азійцем у класі, тож миттєво став об’єктом знущань. Проте він не боявся захищатися, бився навіть із більшими хлопцями, й поступово цькування припинилося. Дивно, але Дженсен не сумував за домом. Життя в Америці, навіть в інтернаті, здавалося йому великою й цікавою пригодою. Вже до кінця навчального року він був найкращим учнем у класі.

Ще через рік батько Дженсена знайшов роботу в США — й забрав синів до штату Орегон. У 1976 році Хуанг пішов до школи в передмісті Портленда. Він вступив у математичний клуб, науковий клуб і комп'ютерний клуб, а ще захопився настільним тенісом — й упродовж року потрапив до національного рейтингу. Дженсен грав агресивно, майже постійно атакував. А його сильною стороною було вміння утримувати концентрацію: коли він зосереджувався на бажаному, то ніщо не могло його відволікти: ані інші люди, ані власні емоції.

Хуанг доволі рано почав працювати, а ближче до випуску зі школи знайшов роботу у мережі ресторанів Denny’s. Спочатку мив посуд, потім став офіціантом. У той час він зробив відкриття: «Я найкраще думаю, коли переживаю негаразди. Коли світ розсипається, мені здається, що мій пульс насправді знижується».

Дженсен закінчив навчання у школі з чудовими оцінками, проте не став змагатися за місце у престижному коледжі, обравши Орегонський державний університет. За цим рішенням не стояли глибокі роздуми — він просто пішов туди ж, де збирався навчатися його найкращий друг. У 1980-му році в університеті ще не було спеціальності «комп’ютерні науки», тож Дженсен обрав електротехніку. Отримані там навички (зокрема, дизайнувати схеми) стали величезним надбанням для його подальшої кар’єри.

На самому початку навчання Хуанг познайомився з майбутньою дружиною Лорі Міллс. Конкуренція за дівчат на технічних спеціальностях була традиційно високою, а Дженсен був молодшим за інших і не найпривабливішим, тож вирішив зіграти на своїх сильних сторонах — став її партнером із навчання, а через пів року наважився запросити на побачення. Так усе й склалося.

1980-ті були часом стрімкого розвитку персональних комп’ютерів та мікрочипів, яких ті потребували. Інженери користувалися попитом, тож уже на момент випуску з університету Дженсен мав пропозицію роботи з Кремнієвої долини від компанії Advanced Micro Devices (AMD).

Там він пропрацював два роки, а потім перейшов до LSI Logic — нового бізнесу, що створював перше програмне забезпечення для архітекторів мікросхем. Саме там він познайомився з іншим інженером Єнсом Горстманном, вони швидко стали друзями й проводили на роботі дні й ночі. Дженсен опанував програмне забезпечення SPICE й навчився за його допомогою розширювати можливості мікросхем так, як більше не вмів ніхто.

У цій роботі проявилися цінні якості Хуанга. По-перше, коли клієнти хотіли чогось нового і складного, він не казав «неможливо», а відповідав: «Я подумаю, що можу зробити». Й часто йому вдавалося. По-друге, він умів вчасно зупинитися, якщо робота заходила у глухий кут. Горстманн каже про Дженсена так: «Він чудово відчуває, коли проблема досягла певного рівня складності, й легко просунутися далі не вийде, тож треба рухатися в іншому напрямі».

Упродовж наступних років Хуанг зростав усередині LSI, вирішуючи дедалі складніші завдання. А у рідкісних проміжках між роботою навчався у Стенфордському університеті, аби отримати магістерський диплом з електротехніки. Справа йшла повільно, але у 1992-му він таки досягнув мети.

Під час роботи в LSI Хуанг познайомився з Крісом Малаховські та Кертісом Пріемом, які згодом стали співзасновниками Nvidia. На той момент вони працювали в Sun Microsystems і були клієнтами LSI, які вимагали захмарної функціональності. Завдяки співпраці цих трьох трудоголіків у 1989 році з’явилася лінійка тривимірних графічних процесорів Sun GX.

Малаховські та Пріем хотіли випустити дешевшу версію цього чипа спеціально для комп'ютерних ігор, проте керівництво Sun не підтримало цю ідею. Зрештою, вони вирішили діяти самостійно, а в партнери хотіли взяти Дженсена.

Він постав перед складним вибором: кар’єра у великій надійній компанії, де він уже очолював власний підрозділ, чи керівна роль у стартапі, чиї перспективи невідомі. Він обрав друге — й попри те, що на банківському рахунку було накопичено грошей лише на пів року життя, а дружина піклувалася про маленьких дітей, не працювала і в усьому його підтримала.

Так у 1993 році на світ з’явилася Nvidia — Хуангу на той момент було 30 років. Насправді першою ідеєю назви було Nvision, але ця назва вже виявилася зареєстрованою за виробником переробленого туалетного паперу. Наступною у списку була Nvidia — від латинського слова «invidia» (заздрість). Хуанг став СЕО новоствореного бізнесу, й усі три засновники мали рівну частку в компанії.

Спочатку Nvidia мала за офіс дві спальні в квартирі Пріема (а він сам жив у третій). Проте у неї одразу були прихильники: декілька працівників Sun покинули свою роботу, аби доєднатися до стартапу — настільки вони вірили в новий чип.

Поки команда працювала над підготовкою чипа NV1 до виходу на ринок, Хуанг шукав фінансування. Однак перші кошти він отримав не завдяки своїй ораторській майстерності — презентація у Sequoia Capital пройшла погано. Та після неї засновник цього венчурного фонду Дон Валентайн сказав Дженсену: «Вілф Корріган (засновник LS) каже, що я маю тебе профінансувати, тому ти в ділі». Другим інвестором стала компанія Sutter Hill Ventures, і в обмін на капітал вони отримали місця у раді директорів.

У 1994 році Nvidia вже мала офіс. Виробництво вона віддала на аутсорс в Європу, дистрибуцію та продаж — компанії Diamond, а собі залишила проєктування та контроль якості. Ринок 3D-графіки стрімко розвивався, зокрема завдяки іграм на кшталт Doom, але так само розширювалася і пропозиція чипів. Коли восени 1995-го NV1 нарешті вийшов, він стикнувся з конкуренцією.

тій самій невдалій архітектурі, й почати спочатку. Також він був змушений скоротити кількість працівників із понад 100 до 35. На останні кошти Хуанг купив пристрій, що дозволяв симулювати чипи у вигляді програмного коду замість фізичної форми, і тестувати їх. Ідея була така: зекономити кошти й час на створенні прототипів і від дизайнування одразу переходити до виробництва.

Досі такого ще ніхто не робив, але Nvidia вдалося: цикл розроблення скоротився з 12 місяців до 3, і новий NV3 вийшов на початку 1997 року. Сам Дженсен потім зізнався, що й не уявляв, чи буде новинка успішною, шанси оцінював як 50/50. Та все вдалося: за чотири місяці Nvidia продала мільйон відеокарт (вони продавалися під назвою Riva), і відгуки користувачів були схвальними.

Парадоксально: модель NV1 була дивом інженерної майстерності, створена за найкращими стандартами галузі, проте вона зазнала невдачі. А NV3, сконструйована поспіхом, без фізичного прототипу, стала успішною. Для Дженсена це було уроком: іноді в бізнесі потрібно ризикувати. Як коментує цю ситуацію автор, «Відчай, а не натхнення, став матір'ю перемоги».

Після цього досвіду Хуанг почав заохочувати працівників мислити й діяти так, ніби бізнес знаходиться на межі катастрофи. Він навіть часто починав наради зі слів: «Наша компанія збанкрутує за тридцять днів» — і ця фраза досі залишається мантрою в Nvidia.

Хуанг хотів не просто поділити ринок із конкурентами — він хотів забрати собі максимум. Попри свою здатність бачити перспективи, Хуанг ніколи не захоплювався науковою фантастикою. Ба більше, під час одного з інтерв’ю він сказав автору, що єдиним автором художньої літератури, який йому подобається, є Пауло Коельйо. Натомість він читав дуже багато бізнес-книжок, а улюбленою стала «Дилема інноватора» Клейтона Крістенсена. Хуанг навіть запросив Крістенсена у якості консультанта, й той пояснив, чому Sun не хотіла вкладатися в чип для відеоігор: маржа була не надто високою. Дженсена захопила ідея підривних інновацій, і він хотів підірвати ринок комп’ютерного обладнання і його великих гравців на кшталт Intel.

Виробничі потужності в Європі більше не задовольняли зростаючий попит, тож для розвитку Nvidia потрібен був новий виробник. Це було непросто, але Хуанг зміг домовитися з тайванською компанією TSMC (Taiwan Semiconductor Manufacturing Company).

Наступним успіхом Nvidia стала модель Riva TNT з технологією паралельного оброблення, що пропонувала гравцям фактично досвід занурення. А вихід наступної моделі TNT2 та спів­праця з одним із перших кіберспортсменів Джонатаном Венделом принесли Nvidia першу славу. У 1999 році компанія стала публічною з оцінкою вартості у $600 млн. Хуанг уже був мільйонером, проте продовжував наполегливо працювати. Він боровся з конкурентами, його називали безжальним.

До 2001-го Nvidia вийшла на продаж графічних процесорів у сумі $1 млрд на рік, а справжнім лідером її зробила лінійка GeForce. Найбільшим конкурентом була відеокарта Radeon від компанії ATI.

Звичайно, не все було райдужно. Уже доволі скоро Nvidia стикнулася з низкою проблем: через бульбашку доткомів фондовий ринок упав, акції компанії знизилися на 90%, нова модель GeForce мала проблеми з вентилятором, а ще компанію звинуватили у бухгалтерському шахрайстві. Також компанію залишив Кертіс Пріем — після років суперечок з Хуангом та зниження посад.

Зрештою, компанію врятували гей­мери: розпочався бум комп’ютерних ігор, домашній Інтернет став набагато швидшим, а Nvidia все ж виробляла чудову продукцію. Поступово ціна на акції компанії відновлювалася, а прибуток у 2004 році став рекордним.

Ігровий графічний процесор Nvidia використовував тисячі транзисторів, але найголовнішим застосуванням такої потужності залишалися ігри. Також компанія започаткувала проєкт CUDA зі створення платформи для обчислень. Спочатку єдиним застосуванням поза межами ігрової індустрії були мамографи — обладнання для виявлення раку молочної залози, тож Хуанг долучив лікарню з Массачусетсу до альфа-тестування CUDA. Він хотів знайти точку диференціації від конкурентів, і створення наукового суперкомп'ютера здавалося вдалим рішенням. CUDA мала зробити саме це: завантаживши програмне забезпечення, користувачі Nvidia отримували змогу перетворити звичайний ПК на супер ПК. Проте не все йшло просто, інвестори не дуже вірили в ідею Дженсена, клієнти не прагнули завантажувати CUDA, а ціна акцій знову знижувалася.

У 2009 році головним науковцем Nvidia став Білл Даллі — з цього почалася нова сторінка в історії компанії. Він вірив, що організація може знайти клієнтів серед науковців, розвивав підрозділ Nvidia Research та публікував свої знахідки в наукових виданнях. Інколи — у співавторстві з фахівцями з AMD чи Intel.

Однією з перспективних тем був штучний інтелект і машинне навчання. Якось до Дженсена прийшов працівник Брайян Катандзаро й розповів про нейронні мережі. Він вмить зацікавився, бо зрозумів, де може знадобитися потенціал CUDA. Як пише автор, «Протягом десятиліття він стояв на носі корабля, шукаючи землю. Тепер здавалося, ніби він знайшов Атлантиду». Вже незабаром Хуанг назвав проєкт cuDNN (програмна бібліотека, що мала пришвидшити розроблення нейронних мереж на платформі CUDA) найважливішим в історії Nvidia.

Ось так у 2013 році 50-річний Дженсен Хуанг став одним із перших прихильників ідеї ШІ. Він повірив, що нейронні мережі змінять суспільство, й прагнув скористатися цією можливістю. Тож Хуанг оголосив: Nvidia більше не в бізнесі графіки — тепер це ШІ-компанія.

Ця ставка виявилася вдалою: вже у 2013-му акції Nvidia зросли на 30%, у 2014-му — на 27%, а у 2015-му — на 66%. ШІ-ринок розквітав, і на платформі Nvidia засновували свою роботу багато стартапів. Відомий інвестор Марк Андріссен у 2016-му сказав: «У нашої фірми є така гра: в які публічні компанії ми б інвестували, якби були хедж-фондом. Ми б вклали всі наші гроші в Nvidia».

Із розвитком ШІ почало з’являтися багато скептиків і критиків, адже нова технологія могла означати великі ризики для люства. Проте Хуанг не боїться технологій накшталт автономних роботів та ШІ. Як він запевняє, «Є багато інших речей, через які варто перейматися». А ШІ для нього — це справжній прояв прогресу й драйвер нової промислової революції. Він не вбачає у розвитку ШІ нічого негативного й вірить у те, що ця технологія принесе людству тільки благо. Ба більше, Хуанг переконаний у цій візії настільки, що й досі готовий працювати по 12–14 годин на добу без вихідних.

А ще для Дженсена ШІ — це не машинний аналог мозку, а просто програмне забезпечення, яке працює на обладнанні, що постачає його компанія (серед тих, хто користувався цим обладнанням, був і стартап OpenAI). Наприклад, у 2018 році на одній із конференцій він сказав: процесори Nvidia збільшили швидкість оброблення даних у 25 разів лише за п’ять років.

На початку 2023 року, за словами Хуанга, Nvidia продавала кластери суперкомп'ютерів на графічних процесорах 50 зі 100 найбільших компаній США, а інші 50 орендували інфраструктуру Nvidia через хмару. А у травні 2023‑го Nvidia була шостим найдорожчим бізнесом у світі. І не дивно, адже вона контролювала майже 90% ринку чипів для ШІ. А з моменту виходу на IPO 22 у 1999 році до середини 2024-го акції Nvidia зросли більш ніж на 300 тисяч.

То що ж стало ключовим чинником успіху Nvidia? Білл Даллі вважає, що це невтомна працьовитість самого Хуанга. А інший колега навіть каже, що у Дженсена є три хобі: робота, електрон­на пошта та знову робота. Також можливо, що успіх став наслідком високого інтелекту Хуанга чи його візіонерства. Проте одне – безсумнівно: його компанія змінила теперішнє і майбутнє людства, і це тільки початок