Творчий акт: спосіб буття

Бестселер The New York Times.

Книжка отримала позитивні відгуки у The Wall Street Journal, Los Angeles Times, Financial Times та The Guardian.

Видання рекомендує автор бестселерів Сет Годін.

Ця книжка є збіркою інсайтів та ідей, які автор не вважає істиною в останній інстанції, натомість власною рефлексією або спостереженнями. І кожна з них – запрошення до подальших роздумів та досліджень свого внутрішнього творця. Адже, на думку Ріка Рубіна, кожен із нас є творцем. Креативність – це не прерогатива небагатьох обраних, вона доступна усім. Власне, вона – один із елементів того, що робить нас людьми. Щоб бути творцем, не обов'язково потрібно виготовляти предмети мистецтва, достатньо привносити у світ щось, чого у ньому доти не було. І, зрештою, кожен із нас може жити як творець і проявляти себе у різних формах.

Людину можна уявити як антену для приймання творчих думок. Більшість ін- формації приходить до нас через орга- ни чуття, але творчість – це часто щось поза межами логіки та повсякденного досвіду. Ми маємо бути у певному ста- ні свідомості, щоб зловити цей сигнал. Що для цього потрібно? Перш за все, припинити намагатися. Натомість по- трібно створити вільний простір для творчості. Зазвичай наша свідомість переповнена думками і відчуттями, а потрібно досягнути кардинально іншо- го стану. І тоді, наче у вакуум, у нашу сві- домість «прилетять» ідеї.

Дорослій людині буває непросто до- сягнути такого стану свідомості, хоча для дітей він природний. Діти прийма- ють нову інформацію із захопленням замість того, щоб постійно порівнювати її з тим, що вже знають. Вони живуть по- точним моментом, а не переймаються через майбутні наслідки. Діти спонтан- ні й допитливі. І навіть звичайний дос- від часто сприймають як диво.

Митці, яким вдається усе життя створювати унікальні роботи, зазвичай зберігають ці риси й у дорослому віці. Тому якщо ви хочете бути схожими на них, варто практикувати погляд на світ крізь призму дитячого сприйняття.

А ще автор радить шукати підказки довкола. Наприклад, людина перебуває у кав'ярні, працює над книгою та не знає, що головний герой має сказати далі. Фраза, почута із-за сусіднього столика, може наштовхнути на хорошу ідею, а інколи – й дати готову відповідь. Отже, коли ви шукаєте креативне рішення будь-якої проблеми, варто звертати більше уваги на те, що відбувається поряд.

Автор запевняє, що хмари насправді ніколи не зникають. Вони лише змінюють форму, перетворюються на дощ, повертаються в океан, щоб потім стати парою і знову бути хмарою. Так само відбувається з творчістю. На думку Рубіна, мистецтво – це кругообіг заряджених енергією ідей. Вони поєднуються між собою та повертаються знову й знову як хмари іншої форми.

Ось чому нас вражає якийсь предмет мистецтва, він зачіпає щось глибше усередині нас. Щось, що здається знайомим, повертається до нас в іншій формі.

Усередині кожного з нас є «контейнер», наповнений інформацією про світ, наш досвід тощо. Там є наші думки, емоції, сни, мрії. Проте перш ніж потрапити до цього «контейнера», інформація проходить певні фільтри, унікальні для кожної людини. З усього цього матеріалу народжуються історії, які ми розповідаємо собі й іншим, а також наші вірування й переконання про себе і світ довкола. Зрештою, так формується світогляд. Він може бути доволі обмеженим, особливо якщо наші фільтри не впускають інформацію, що суперечить власним переконанням. Однак для творчого процесу нам потрібно знаходити простір для того, що не вкладається у нашу систему вірувань.

Як відбувається власне творчий акт? Ймовірно, ми беремо знання з нашого «контейнера», обираємо елементи, які зараз здаються корисними або значущими, і репрезентуємо їх у певний спосіб.

Автор вважає, що існує простий спосіб повернути себе до ширшого сприйняття світу, необхідного для творчості. Це – щоденна практика, повторення певних дій або ритуалів зі збереженням відкритості до нових відчуттів. Можна обрати будь-яку звичку, наприклад, щодня гуляти на свіжому повітрі або перед сном спостерігати за тим, як розслабляється тіло. Найголовніше – не що саме ви робитимете, а та еволюція вашого погляду на світ, що відбуватиметься.

Яку б практику ви не виконували, потрібно зберігати усвідомленість, доки вона не стане вашою звичкою. І одного дня ви помітите: щомиті, перебуваючи будь-де, ви знаходитесь у стані повної відкритості до того, що до вас приходить. Зрештою, справжня робота творця – це його спосіб бути у цьому світі.

Також важлива ідея автора полягає у тому, що світ постійно змінюється, тому можна п'ять днів поспіль практикувати увагу та відкритість у тій самій локації і щоразу отримувати різний досвід. Ви можете відчути різні смаки й аромати, побачити різне сонячне світло тощо. Навіть вітер дме по-різному в різні моменти того самого дня. Отже, навіть якщо ми стоїмо на місці, то можемо помічати щось нове.

Ми зазвичай вважаємо, що життя – це черга зовнішніх подій, що стаються з нами. І що нам потрібно бути активними, щоб було чим ділитися з іншими. Та водночас ми часто забуваємо про наш внутрішній світ і досвід, який отримуємо в ньому.

Якщо ми сфокусуємося на тому, що відбувається всередині нас (відчуття, емоції, мисленнєві шаблони тощо), то отримаємо багато матеріалу для обмірковування й творчості. Наш внутрішній світ так само цікавий, як і зовнішній. А ще коли ми звертаємося всередину, то обробляємо інформацію про те, що відбувається назовні. І це дозволяє нам відчути зв’язок між двома світами.

Усередині себе також можна знайти нові ідеї. Наприклад, цікаво вести щоденник сновидінь: тримати біля ліжка блокнот і ручку й відразу після пробудження записувати якомога більше подробиць зі своїх снів. Що довше тренувати цю звичку, то простіше буде пригадати те, про що ви зазвичай забували упродовж кількох ранкових годин.

Усі ми часом страждаємо від сумнівів у собі. Проте творці найбільш вразливі. Скажімо, деякі відомі співаки не можуть слухати запис власного голосу. Чутливість, що допомагає творити, також змушує їх гостріше сприймати критику. Отже, сумніви – це зворотний бік творчої частини особистості. Проте вони можуть заважати починати, продовжувати або завершувати працю.

Як побороти ці сумніви? Один із способів – знизити ставки. Часом нам здається, що те, що ми робимо зараз, найважливіше у нашому житті, й матиме вагомі наслідки, якщо ми провалимо завдання. Насправді ж варто дивитися на те, що ми робимо, як на початок чогось великого, початок нашого шляху. Закінчити поточний проєкт потрібно для того, щоб перейти до наступного, потім – ще до наступного і так далі. А результати поточного завдання не визначатимуть усе наше життя.

Також корисно дивитися на свої проєкти, особливо творчі, як на експеримент, де ми не завжди можемо передбачити результат. Проте коли його отримаємо, яким би він не був, то матимемо корисну інформацію, що допоможе нам у майбутніх проєктах.

Коли ви починаєте роботу, варто пам'ятати, що у творчості немає поганого чи хорошого, креативність – це гра без фіксованих правил, а перфекціонізм заважає нам отримати задоволення від цієї гри. Тож грайте не для того, щоб виграти, а заради самої гри . Автор цитує Оскара Вайльда: деякі речі занадто важливі, щоб ставитися до них серйозно. І творчість – одна з них. Отже, зниження ставок, принаймні щоб розпочати, допоможе вам звільнити себе від сумнівів, почати грати й експериментувати.

Автор упевнений, що будь-яка робота, яку ми коли-небудь виконували, – це співпраця за своєю природою. Навіть якщо творець працює наодинці, то він взаємодіє з мистецтвом, що існувало до нього, і яке буде після. А ще наша робота – це взаємодія зі світом, де ми живемо, з нашим досвідом, різноманітними інструментами, аудиторією тощо.

Ми взаємодіємо навіть із собою, і це складніше, ніж здається на перший погляд. «Я» має багато різних аспектів. Ось чому митець, створивши роботу, може сьогодні бути нею повністю задоволеним, а завтра – зненавидіти її. У творці можуть одночасно поєднуватися «вільний художник» і «ремісник», і вони конфліктуватимуть між собою. Фактично креативність є такою собі внутрішньою розмовою між різними іпостасями свого «Я». І ці перемовини триватимуть, поки сторони не домовляться і не створять найкраще, на що спроможні, разом.

Однак найголовніша ідея полягає у тому, що ви ніколи не перебуваєте на самоті, коли творите. Ви у постійному діалозі, і що краще це усвідомлюєте, то успішнішим буде результат вашої роботи.

Правила – це обмеження. Вони оточують нас усюди: всередині певних жанрів, культури і навіть нас самих. Однак правила, які зачіпають творців, дуже відрізняються від, скажімо, математичних законів. Якщо другі описують фізичний світ, то перші є припущеннями, а не чимось об’єктивним. А значить, вони потребують перевірки і є цінними лише доти, доки будуть корисними.

Проблема правил у тому, що часто вони схиляють нас до усередненої поведінки, тобто не виділятися. Але ж митці зазвичай прагнуть створити щось унікальне, визначне. Вони не прагнуть до середнього, а значить, правила можуть їх обмежувати. І замість дотримуватися чужих правил, їм варто чути власний голос і творити свої правила. Якщо ж повністю відмовитися від готових правил не виходить, то варто починати працю з мінімальним їх набором.

Найнебезпечнішими правилами, на думку автора, є неочевидні, тобто такі, що ховаються глибоко у нашому мозку. Ми можемо навіть не усвідомлювати, що перебуваємо під їхнім впливом. Нерідко ці правила закладають у нас ще в дитинстві. Щоб уникнути шкоди, якої можуть завдати подібні правила, автор радить уважно стежити за будь-якими своїми припущеннями, що базуються на «здоровому ґлузді».

Інколи творцю варто спробувати жити «навпаки», тобто взяти якесь зі своїх правил і замінити його на протилежне. Скажімо, такі правила можуть стосуватися того, що ви можете або не можете робити, навичок, потрібних або не потрібних для роботи, того, яким має або не має бути ваш професійний голос тощо.

Звичайно, це не гарантує видатних результатів, але, можливо, ви потрапите в нове та цікаве місце. Зрештою, правила – це певний дисбаланс. Світло і темрява не існують одне без одного, вони є динамічною системою. Тому додавання у свою роботу протилежних до звичних речей може допомогти вам досягнути кращого балансу. Поміркуйте, що може врівноважити ваші «творчі ваги»? Що може стати світлом для вашої темряви або темрявою для вашого світла?

Джон Вуден став найуспішнішим тренером в історії університетського баскетболу. Його команди виграли більше змагань, ніж будь-які інші. Він розповідав, що у перший день тренувань першим, на чому фокусував увагу гравців, було правильне вдягання шкарпеток і взуття. Найімовірніше, елітні спортсмени прагнули якомога швидше розпочати гру, а не сидіти у роздягальні. Проте Вуден знав, що саме шкарпетки і взуття є найважливішими інструментами баскетболістів. Отже, варто докласти трохи більше зусиль, щоб правильно з ними поводитися.

Автор запевняє, що формування ефективних навичок аж до найменшої дрібниці часто є тим, що відділяє виграш від програшу. Кожна навичка здається маленькою, незначущою, але разом вони створюють експоненційний вплив на наші результати.

Як Вуден підходив до вдягання взуття, так творцю варто дивитися на свій креативний процес. Це тільки здається, що дисципліна та свобода є протилежностями, насправді вони партнери. Дисципліна – це не відсутність свободи, а гармонізація стосунків із часом. Якщо ми вміємо управляти власним розкладом та щоденними звичками, то звільняємо багато простору для творчості.

Отже, варто раціонально проаналізувати кожен аспект свого дня для того, щоб забезпечити якомога більше можливостей для проявлення творчості. Розпочати можна з самого ранку: які звички будуть корисні вам, щоб правильно розпочати день? Підшукайте ритуали, які найкраще підтримують вашу роботу, а не затискають вас у вузьких межах.

Також автор наводить перелік думок і навичок, що не сприяють креативній роботі. Зокрема, вірити у те, що ви недостатньо хороші, лінуватися, не хотіти доводити роботу до її найкращої форми, мати настільки амбітну мету, що вона вас паралізує, мати занадто багато ідей одночасно, ніколи не закінчувати розпочате, прокрастинувати тощо.

На думку автора, успіх вимірюється не грошима чи популярністю. Він приходить у момент, коли ви вирішуєте випустити свою роботу у світ, вклавши у неї все, що могли. Коли ви задоволені тим, що створили, і готові рухатися далі. Отже, успіх насправді не має нічого спільного із зовнішніми чинниками, він виникає всередині. Рухатися вперед – це елемент успіху.

Утім дуже часто люди, зокрема митці, прагнуть саме зовнішнього успіху. Вони сподіваються ним заповнити певну внутрішню порожнечу або дивляться на здобутки як на ліки від власного відчуття меншовартості. Проте реальність рідко відповідає таким очікуванням. Митець ризикує розчаруватися, з’ясувавши, що після досягнення публічного визнання він відчуває ту саму порожнечу (а можливо, вона навіть стала глибшою).

Щоб уникнути таких неприємних наслідків, варто не забувати про персональне значення успіху. А також, незалежно від ступеня своєї популярності, ставитися до кожного наступного проєкту так, начебто вам нема чого втрачати.

Нерідко митці особливим чином ставляться до спонтанного творення, вбачаючи у ньому щось більш натхненне за сплановану роботу. Проте насправді ми навряд чи зможемо відрізнити твір, що виник унаслідок раптового натхнення, від того, який був детально продуманий і виконаний.

Водночас спонтанність може вводити в оману, адже ми не знаємо, скільки часу автор витратив на практику та підготовку, яка зрештою дозволила з'явитися раптовій іскрі. На творчість можна і варто дивитися як на результат усього попереднього життя митця.

Бувають і творці, які занадто сфокусовані на підготовці й плануванні. У такому випадку їм не завадить «погратися» зі спонтанністю, використати її як інструмент, що може допомогти дістатися до віддалених територій всередині своєї свідомості. Наприклад, якщо вам потрібно написати якийсь текст, то замість підготовки ви можете просто сісти й розпочати. Ймовірно, вам вдасться подолати бар'єри свідомості, дістатися до підсвідомого й створити щось таке, що було б неможливо виконати лише за раціонального підходу.

Наприкінці книжки автор ставить це запитання і відповідає на нього. Він наголошує, що на певному етапі кожен, хто вирішує йти шляхом креативності, стикається з дивним відкриттям: акт вашого самовираження насправді не про вас.

У митця немає вибору, він відчуває покликання й творить, тому що не може інакше. Це наче інстинкт, якого дотримуються люди, бо пручатися йому – означає йти проти природи. Ми прагнемо поділитися з іншими своїм поглядом на світ, своїми фільтрами, щоб викликати в них схожу реакцію.

А ще – це спосіб залишити щось по собі. Наче графіті на стіні: «Я був тут». І, зрештою, кожен із нас залишає свій відбиток, що впливає на інших, вони відкривають світу щось своє. Цей постійний процес створює те, що ми сприймаємо як реальність. І кожна робота, якою б ординарною вона не здавалася, відіграє свою роль у цьому вічному циклі