«Ковідні» гроші: нова фінансова модель світу

Зараз ситуацію у багатьох державах світу можна порівняти з людиною, яка лізе на високе дерево та обрубує за собою гілки. Ця метафора актуальна ще з 2007 року. Тоді почалася велика фінансова рецесія, й постало питання: як її «лікувати»? Ніхто не знав, що варто робити, і, зрештою, проблему засипали «знеболювальним» – грошима (так званими програмами кількісного пом’якшення). Три такі програми в США влили в економіку понад $5 трлн через «шлюзи» — комерційні банки.

Велика кількість вільних грошей та зниження кредитних ставок означали, що компанії отримали змогу реалізовувати проєкти, які раніше не могли собі дозволити. Організації стали активніше розвиватися та створювати нові можливості для працевлаштування. Відповідно, це дозволило зменшити рівень довгострокового безробіття. А саме він є одним з двох основних показників, на які орієнтується Федеральна резервна система (ФРС). Другий — це інфляція.

Фінансова підтримка спричинила зростання рівня заробітної плати, але ще не призвела до високого рівня інфляції. Це те, чого прагнула ФРС: тримати під контролем інфляцію, але зменшувати безробіття до базового рівня у 4-5%. Власне, до пандемії їй це вдавалося.

Під час пандемії процес наповнення економіки грошима додатково прискорився завдяки прямим вливанням, тобто виплатам коштів малим й середнім бізнесам, які втратили заробітки, і самим людям. Компаніям почали пропонувати кредити під нульові ставки, щоб вони могли виплачувати зарплати працівникам. Отже, людей у заможних країнах стали напряму «заливати» грошима. Обсяги цих коштів у США перевищили декілька трильйонів доларів.

Проте гроші, влиті в економіку через програми пом’якшення, не поверталися назад. Відповідно, почав зростати й державний борг США. Якщо на момент початку великої рецесії він становив $10 трлн, то у 2021-му перевищив позначку у $28 трлн – і поки ніхто не збирається тиснути на гальма.

Коли пандемія пішла на спад, продаж почав відновлюватися, і компанії знову стали отримувати великі прибутки. Фондові ринки відреагували на це безпрецедентним зростанням. І зараз усі три базові індекси (NASDAQ, S&P 500, DJI) досягли найбільших значень за всю свою історію. З 2009 року вони виросли у декілька разів.

Як відомо, збільшення обсягу грошей в економічній системі може призвести до зростання інфляції. Вона вже зараз у США становить 5% і може ще збільшитися. Проте запускати зворотний процес (повернення грошей) і збільшувати їхню вартість держава поки не спішить. Отже, гроші залишатимуться дешевими. ФРС вважає, що зможе стримувати інфляцію, і орієнтується першочергово на рівень безробіття в країні.

Інвестори зчитують сигнал від ФРС і розуміють: найближчим часом очікувати перетікання коштів з ринку акцій до ринку облігацій не варто. Відповідно, фондові ринки зростають дедалі більше, й інвестиційні банкіри роблять ставку на акції. Продовжуючи метафору з деревом, можна стверджувати: сьогодні ми ліземо на нього швидше, аніж воно росте.

Це викликає занепокоєння деяких фінансистів: скажімо, показник Price Earnings Ratio (співвідношення ціни компанії та прибутку, який вона генерує) для великої кількості організацій зараз становить 20-25, а для деяких перевищує 50. У нормі ж він би мав перебувати у межах 15-20, тобто чимало бізнесів сьогодні переоцінені. Але інвестори продовжують купувати і не перестануть це робити, доки не отримають сильного сигналу від регулятора чи не знайдуть іншого напрямку для капіталовкладень.

Чому держава не намагається повернути гроші й зупинити «роздування» фондового ринку? Бо насправді цей процес їй вигідний. Зростання бізнесу означає, що компанії сплачуватимуть більше податків, тому США буде легше розрахуватися зі своїми боргами.

Отже, американська держава не поспішає. А це означає, що у майбутньому ми можемо побачити знецінення долара. Люди, які зараз «сидять на грошах» (зокрема доларах), особливо у бідних країнах, можуть постраждати. У США таких мало: американці переважно інвестують у фондові індекси. Тому за вливання грошей в їхню економіку розплачуватиметься населення країн, де немає фондових ринків, а люди не довіряють державі й тримають готівку.

Зрештою, ми бачимо народження нової моделі світу: США знецінює гроші, що дозволяє легше розрахуватися з боргами за рахунок інших країн, де немає розвиненої фінансової системи. А насичення економіки грошима створює ризики підвищення інфляції.

Описані процеси ведуть до зростання зарплат. Перш за все (але не виключно), у сфері високих технологій, де можуть виникати цікаві інновації, відповідно, й створюватися велика цінність. Хто сьогодні вміє конвертувати високі технології у цінність, домінує у світі. Не дивно, що гіганти (Facebook, Apple, Amazon, Netflix, Google, Microsoft) зростають на 70-100% на рік.

За останні 2-3 роки у деяких сферах бізнесу зарплати подвоїлися, а знайти хорошого фахівця стало дуже складно навіть на ці гроші. Таке можна спостерігати й в Україні: у деяких ІT-компаніях є сотні незакритих вакансій. А зарплати вже перевищили німецькі.

Це можна назвати кризою людського капіталу: великі компанії забирають собі найкращих, а малим та середнім залишається решта, і вони мають працювати з тими, хто є. Але, на жаль, якщо фахівець не є сильним, то якою б не була його зарплата, він не зможе створити велику цінність.

Зрештою, великі компанії стають сильнішими, а середні й малі програють у конкурентній боротьбі. Це є одним із вимірів поляризації сучасного світу.

Ще один вимір – нерівність у доходах, багатстві населення. Дедалі менша частка людей володіє дедалі більшою кількістю грошей. У перспективі це загрожує соціальними революціями. Фінансова допомога від держави (зокрема й «ковідна») допомагає не допустити цього. Вона стає аналогом базового безумовного доходу, про який вже давно розмірковують економісти й політики.

Суспільні блага зараз розподіляються нерівномірно й несправедливо. Наприклад, освіта та медицина недофінансовані, система «витискає» усе можливе з працівників цих сфер, не даючи взамін гідної оплати. Тому ми опинилися перед небезпекою розвалу медичної та освітньої системи.

Підбиваючи підсумок, великі обсяги «ковідних» грошей призвели до швидкої зміни фінансової парадигми світу. Сильні стають ще сильнішими, багаті – ще багатшими. Але фінансова підтримка поки що допомагає стримувати невдоволення людей нерівномірним розподілом благ.

Україна не залишилася осторонь від глобального процесу, тому грошей в країні зараз багато. З ними потрібно щось робити. Один із найпростіших шляхів – витрачати, і багато хто чинить саме так: про це свідчить зростання продажу у світовому лакшері-сегменті.

Дедалі більше людей в Україні починають вкладати гроші у фондові ринки, і лібералізація фінансової системи цьому сприяє. Також відновлюється напрям інвестування в нерухомість. Збільшення заробітних плат та глобальна інфляція ведуть до зростання собівартості будівництва. Отже, люди вкладаються у житло, і це одна з найкращих альтернатив поряд із вкладенням у державні облігації.

Виникають і нові тренди. Наприклад, компанії дедалі частіше вкладаються у корпоративні пенсійні фонди, які дозволять захистити працівників у майбутньому. Це стає додатковою конкурентною перевагою для бізнесу: люди обиратимуть компанії, які спроможні забезпечити їм гідну пенсію.

Варто відзначити, що інвестування у фондові ринки США, яке доступне зараз для мешканців різних країн, веде до ще більшого їх зростання. Але це не назавжди. Глобальна інфляція може з’їсти прибуток, якщо почне сильно збільшуватися (а про це попереджає ціла низка експертів). Втім, тримати гроші – це у будь-якому випадку погана альтернатива, бо вони у разі сильної інфляції знеціняться ще більше.

Переконання «готівка – це король» вже відходить у минуле. Думати, що ринки колись впадуть, і можна буде задешево щось купити, не варто. У Європі ставки доходності депозитів і доходність 10-річних державних облігацій є від’ємними: отже, людина має платити, щоб зберегти свої гроші. Кошти вже не приростають самі по собі, як раніше. Якщо з ними нічого не робити, вони втрачатимуть цінність.

«Ковідні» програми у заможних країнах розбещують людей. Вони не хочуть працювати, бо й так мають що їсти та де жити. Це призводить до деградації, і що довше вона триватиме, то складніше людині буде повернутися на ринок праці. 3-5 років сидіння вдома, гри на комп’ютері та отримання допомоги від держави – практично незворотний процес.

Другий бік проблеми полягає у тому, що й економіці такі люди вже не дуже потрібні. Автоматизація триває, і низькокваліфіковані працівники не потрібні ринку. Ба більше, вже й фінансистів та аналітиків звільняють сотнями, бо з їхньою роботою може упоратися штучний інтелект. На черзі викладачі, лікарі тощо.

У майбутньому ми можемо прийти до системи, де 5% людей віддаватимуть накази машинам, а решта 95% не матимуть контролю над власним життям. За невеликою групою розумних людей, спроможних генерувати цінність, компанії полюватимуть, а інші будуть нікому не потрібні. Таланти з бідніших країн продовжуватимуть відтікати до багатих держав. Зараз ми бачимо, що пандемія значно прискорює цей сценарій.

Найкращі перспективи зараз мають компанії з глобальною перспективою: ті, що масштабуються, виходять на світовий ринок. Навіть під час пандемії такі бізнеси продовжують зростати.

На глобальних ринках є набагато більше грошей і вони дешевші. Наприклад, у нас існують кредитні ставки у 18%, коли у деяких країнах є нульові чи від’ємні. Ринок фінансового посередництва у нас не працює. Тому за кордоном гроші дешеві – а у нас дорогі. Отже, локальні гравці, не маючи доступу до дешевих кредитів та талантів, не зможуть розвивати навіть хороший продукт.

Насправді пандемія не зупинила глобалізацію. Вона триває й поглиблюється. І в Україну теж приходитиме дедалі більше глобальних корпорацій, що посилюватиме конкуренцію й збільшуватиме тиск на місцевий бізнес.

Головний висновок, який варто зробити сьогодні й людям, і компаніям, і державам, – це необхідність сформувати власну стратегію розвитку й постійно рухатися, щоб збільшувати свою цінність.