Без зусиль. Досягайте важливого легше

• Бестселер The New York Times
• Найкраща книжка року за версією Times (Велика Британія)
• Видання рекомендує автор бестселерів Деніел Пінк

Кожен із нас колись мав досвід виконання завдань без зусиль. У такі моменти ми розслаблені, легше концентруємося, менше стараємося, але зрештою отримуємо кращі результати. Мета цієї книжки – навчити перебувати у такому стані частіше. Це особливо важливо у сучасному суспільстві, де вигорання стає новою нормою, а важливих справ так багато, що обрати пріоритети часом неможливо.

Автор починає книжку з історії Патріка Макґінніса, у якому багато хто може впізнати себе. Патрік завзято працював, докладаючи дедалі більше зусиль, якщо щось не виходило. Він жертвував часом із родиною і відпочинком заради роботи, бо думав, що виконує важливі речі. Більше того, він вважав нормою працювати допізна і викладатися на повну. 

Та потім почалася фінансова криза 2008 року, і його компанію націоналізували. В один день все, у що Патрік вкладав свої сили упродовж років, утратило сенс, а сам він опинився в глибокій особистісній кризі. 

Зрештою, йому вдалося змінити своє життя, не повторюючи попередніх помилок. Патрік почав цінувати відпочинок, працювати менше й інвестувати. На його подив, це принесло більше грошей, ніж робота у майже цілодобовому режимі. А ще він отримував задоволення майже щодня. Автор запевняє, що Патрік виніс зі свого минулого важливий урок: «Коли працювати наполегливіше вже просто немає сил, то час шукати інший шлях».

На жаль, сучасна культура заохочує протилежний підхід. Часто нам здається, що якщо ми ще не виснажені, то це означає, що працюємо недостатньо. Однак, як зазначає автор, вигорання – це не відзнака. Життя циклічне, і періоди напруження сил мають чергуватися з періодами відновлення. Та чи часто так робимо насправді?

Автор запевняє, що існує альтернатива: замість продовжувати штовхати себе до повного вигорання – варто обирати простіший шлях. У книжці «Есенціалізм» Маккеон розповідав про те, як фокусуватися на найважливіших справах, відкидаючи решту. Проте у житті буває так, що найважливішого стає забагато, і мотивації та сил не вистачає на все. Отже, потрібно спрощувати для себе досягнення цілей.

Щоб спростити собі виконання навіть складних завдань, необхідно навчитися входити в особливий ментальний стан, який автор називає станом невимушеності (або станом без зусиль). 

Коли ми втомлені, а наш мозок завантажений інформацією, то будь-яке завдання здаватиметься складним. Тому автор стверджує, що шлях до стану невимушеності пролягає крізь звільнення своїх мозку та серця від зайвих думок і переживань. Це схоже на чищення кешу комп’ютера, коли він починає занадто повільно працювати.

«Стан невимушеності настає тоді, коли ви фізично відпочили, у вас немає каменя на серці й багато ментальної енергії», – пише автор. Якщо ви добре почуваєтеся, то можете відчувати себе повністю присутніми у поточному моменті, й навіть складні справи вдаватимуться легко.

У всіх нас є багато зайвих переконань. Наприклад, що складний шлях є правильним, а легкому не можна довіряти. Проте насправді мозок не любить складного й завжди шукає способів зрізати кут. Нам лише потрібно дозволити йому це. І замість того, щоб думати, як упоратися зі складним завданням, почати міркувати інакше: а раптом його можна виконати легше?

У важкої праці є ще одна пастка: можна перестаратися. Автор пригадує свій найпринизливіший професійний досвід: відома ІТ-компанія попросила його провести три презентації про лідерство. Він мав готовий контент, проте хвилювався, що цього недостатньо, аби вразити замовника. Тож автор придумав нову ідею, яка здалася йому дуже цікавою, й витратив цілу ніч на підготовку нової презентації. Зрештою, він так втомився, що виступ провалився. Клієнт навіть відмовився від наступних презентацій.

Згодом Маккеон усвідомив, що зазвичай у житті йому щось не вдавалося не тому, що він зробив замало, а тому, що зробив забагато. Отже, варто бути уважними й до того, чи не ризикуємо ми перестаратися.

Де пролягає шлях до простоти? Автор переконаний, що одним зі способів її досягнути є інверсія, і пояснює: «Невимушена інверсія — це подивитися на проблему з протилежного боку. Спитати себе: “А що, як це можна зробити легко?”. Навчитися розв’язувати питання зі стану зосередженості, ясності й спокою. Доводити все до кінця, докладаючи менше зусиль».

Маккеон наводить простий приклад. Якось він поміняв принтер в офісі, а старий так і залишився стояти в кабінеті. Треба було вирішувати, що з ним робити: залишати чи продавати, а якщо продавати, то якось доводити його до ладу… Самі ці думки вже втомлювали автора. Тож він скористався методом інверсії й запитав себе: можливо, цю проблему можна розв’язати легко? За вікном він побачив людину, яка працювала в тій самій будівлі. Вийшов і запитав, чи потрібен їй принтер? Людина погодилася, й надокучливе питання було вирішено за лічені секунди.

Ви можете заперечити: цей спосіб підходить до маленьких, точкових справ, але не до чогось важливого, на кшталт ведення бізнесу. Проте автор згадує багато прикладів із ділового світу, що доводять протилежне. Скажімо, співзасновник LinkedIn Рід Гоффман зазначає, що стратегія в бізнесі необхідна для розв’язання «найпростіших, найлегших і найважливіших завдань». Тож найлегше також є складником стратегії.

Замість того, щоб важко працювати, доводячи себе до вигорання, варто шукати можливості, які буде легко втілити й отримати велику віддачу. Звичайно, можна обирати й традиційний спосіб: героїчно долати перешкоди й демонструвати дива витривалості, але навіщо? Приклади відомих людей підтверджують, що це необов’язково для досягнення успіху. Скажімо, інвестиційна компанія Воррена Баффета Berkshire Hathaway не вкладає гроші в організації, яким потрібно робити надзусилля для досягнення хороших показників, а обирає легші способи отримати прибуток. Як сказав сам Баффет, він не шукає двометрових перешкод, а обирає 30-сантиметрові, які можна просто переступити.

Невимушеність виникає на перетині важливого і приємного. Але звичний спосіб мислення каже нам, що справа – це серйозно, а розваги не є важливими. Автор ставить під сумнів таке протиставлення й стверджує, що коли ми відділяємо важливу роботу від розваг, то робимо життя складнішим, ніж воно мало б бути. Отже, можна отримувати задоволення навіть від непростої роботи.

Скажімо, одного разу Маккеон повернувся з подорожі й виявив, що у нього на автовідповідачі накопичилося багато повідомлень. Це йому не сподобалося, бо він відчував утому й не мав бажання передзвонювати усім цим людям. Проте він запитав себе: а як зробити цей процес приємним? І придумав телефонувати з джакузі – й, дійсно, складне завдання стало розвагою.

Ще один приклад стосується хатніх справ. Автор розповідає, що у його родині є традиція спільних вечерь. Усі добре проводять разом час, але потім настає момент для миття посуду і прибирання на кухні, чого ніхто робити не хоче, особливо діти. Спочатку Маккеон придумав розподілити завдання й нараховувати бали тим, хто виконав свою частину роботи, але цього було замало, щоб мотивувати рідних. Та все змінилося, коли донька автора принесла збірку диснеївських пісень, і всі почали співати й танцювати, прибираючи. Тепер завдання, які раніше здавалися неприємними, стали веселими, а потім також перетворилися на традицію.

Ще один спосіб додати невимушеності своїй роботі – створити ритуали. Це схоже на звичку, але має важливу різницю: ритуали дарують нам радість. Кажуть, що Агата Крісті писала у ванні й водночас їла яблука. А Бетховен готував каву рівно з 60 зерняток, ретельно їх відраховуючи. На думку автора, ритуали – це відображення нашої індивідуальності, тому він закликає додавати їх у своє життя і у такий спосіб збільшувати кількість радості у ньому.

Невдоволення нас оточує щодня. Навіть пости у соцмережах найчастіше – це скарги на щось. Але навіть якщо усі вони виправдані, то у міру того, як їх стає більше, ми починаємо дедалі частіше скаржитися самі й потрапляємо до стану нестачі. У ньому переживаємо, шкодуємо та почуваємося невпевненими щодо майбутнього. Щоб працювати легко й невимушено, нам потрібен інший стан – наповненості. А він виникає, коли ми зосереджуємося не на тому, чого нам бракує, а на тому, що у нас вже є, й висловлюємо вдячність.

Як постійні скарги, так і вдячність формують так звану систему, що сама себе підтримує. Що більше дякуємо за те, що маємо, то задоволеніші життям стаємо. Що частіше скаржимося, то гіршим здається наше існування.

Ми звикли працювати безупинно, постійно залишаючись на зв'язку. Нам може здаватися, що так отримуємо шанс досягнути більшого, проте насправді ризикуємо вигоріти або захворіти. Більше того, поступово втрачаємо вміння розслаблятися, без якого не вийде досягати високих результатів на довгій дистанції.

Автор наводить приклад менеджера бейсбольної команди Los Angeles Angels Джо Меддона, який стверджує, що гравців із дитинства привчають викладатися на повну. Проте бейсбольний сезон містить 162 гри, тож не дивно, що гравці втомлюються й часом почуваються виснаженими на етапі play off. Щоб навчити своїх гравців якісно відпочивати, кожен серпень він влаштовує тиждень «неробства»: замість тренуватися, бейсболісти мають добре виспатися вночі, потім поспати вдень і прийти на гру. Парадоксально, але це допомагає їм вигравати.

Утім, якщо звернутися до відкриттів у фізіології, то стане зрозуміло, що тут немає жодного парадоксу. Щоб досягати найвищих вершин, нашим організмам потрібно чергувати напруження й відновлення. Також автор посилається на дослідження, яке виявило: найкращі спортсмени, музиканти тощо практикуються у три підходи по 60–90 хвилин, роблячи між ними перерви.

Маккеон радить узяти цей підхід на озброєння й спробувати діяти так: щоранку фокусуватися на роботі упродовж трьох підходів по 90 хвилин, між ними робити 10–15-хвилинну перерву на відпочинок. А ще важливо пам'ятати: працювати упродовж дня потрібно стільки, щоб встигнути відновитися цього ж дня. Те саме стосується й тижня.

Якщо у першій частині книжки йшлося про стан невимушеності, в який необхідно навчитися входити, то у другій автор зосереджується на діях без зай­вих зусиль як противагу до перенапруження. Надмірні зусилля шкодять нам у різних сферах. Скажімо, якщо намагатися заснути, то сон втікатиме від нас. Шлях до дій без зайвих зусиль складається з п’яти кроків:

1. Визначити. Потрібно чітко розуміти, який вигляд повинна мати готова робота. Адже неможливо закінчити проєкт, якщо ви не знаєте, яким є його завершення. Автор пропонує чітко визначити, як виглядатиме фінальний продукт. Наприклад, замість «більше ходити» – проходити понад 10 тис. кроків щодня упродовж двох тижнів.

2. Почати. Йдеться про те, щоб зробити перший крок, або, як називає його Маккеон, мінімально життєздатну дію. Проте це не так просто, як може здатися, адже ми часто хибно визначаємо перший крок. Примітно, що нерідко він є зовсім простим. Скажімо, одна жінка хотіла прибрати у кімнаті, де книжки займали усі вільні поверхні. Вона думала, що перший крок – це придбати полиці. Але щоб його зробити, спочатку потрібно було відкрити комп’ютер і сайт із меблями, а для цього – поміряти стіну. Отже, виявилося, що насправді перший крок – це знайти рулетку.

3. Спростити. Нерідко ми маємо справу з процесами, які складаються з великої кількості кроків. І навіть якщо намагаємося зробити кожен із них легшим, процес все одно залишається надто громіздким. Але що, як просто «викинути» зайві кроки? Уособленням цього підходу є замовлення в один клік на Amazon. Компанія отримала патент на цей винахід, тому 20 років перемагала конкурентів. Маккеон запевняє, що необхідно залишити мінімальну потрібну кількість кроків, і тоді вивільниться енергія, щоб завершити процес. 

4. Прогресувати. Часом ми не можемо взятися за виконання справи, бо уявляємо досконалий фінальний результат і думаємо, що початок має бути теж ідеальним. Проте насправді починати часто доводиться з «мотлоху», і це нормально. Так, наприклад, народжується фільм Pixar: із чогось «бридкого», за словами СЕО Еда Катмулла. Більше того, Pixar намагається захистити це бридке, щоб воно згодом перетворилося на шедевр. Так варто діяти і нам: дозволити собі почати з чогось негарного, поганого, з першої чернетки. І тоді ми даємо собі шанс на успіх.

5. Узяти темп. Інколи ми починаємо справу з ентузіазмом, але викладаємося занадто сильно на перших етапах, вигораємо й кидаємо або знижуємо якість. Щоб цього не сталося, автор рекомендує встановити собі верхню межу навантаження й дотримуватися її. Наприклад, писати дві короткі історії щотижня й робити перерву на тиждень час від часу – як зробила подруга Маккеона. За дев’ять місяців вона написала цілу книжку. 

Повільно – не означає погано. Це дає вам змогу рухатися більш плавно, а отже, досягати більшого прогресу.

Третина книжки присвячена тому, як отримувати результати без надмірних зусиль. Це означає не просто важко попрацювати і один раз побачити віддачу (це називається лінійними результатами), а отримувати результати легко, знову й знову (залишкові результати). Наприклад, якщо ваш бізнес приносить прибуток лише коли ви активно залучені– це лінійні результати. А якщо ви можете поїхати у відпустку й не хвилюватися, що все зупиниться, – це залишкові результати.

Щоб досягати залишкових результатів, потрібно використовувати важелі (наприклад, автоматизацію), але робити це обережно. Адже якщо ви застосуєте поганий важіль, то й отримаєте масштабні погані залишкові результати, позбутися яких буде складно.

Автор наводить декілька типів важелів:

Навчання. Йдеться не про отримання конкретних знань, а швидше про розуміння принципів, які можна використати для розв'язання проблем із різних сфер. Цього можна досягнути за допомогою всіляких методів, зокрема, шукати закономірності, звертати увагу на ідеї з різних галузей і бачити спільне, а також читати більше якісної літератури. А закінчивши читати чергову книжку, записувати свої висновки на одній сторінці, виокремивши найголовніше.

Викладання. «Коли нам потрібно досягти чогось значного, навчити інших вчити інших – стратегія, яка може спрацювати», – пише автор. А ще навчати інших допомагає навчатися ефективніше вам самим. Тож варто визначити, що є для вас найважливішим, і навчити інших цього у найпростіший спосіб.

Автоматизація. Найпростіший спосіб автоматизації – чеклісти. Їх почали використовувати пілоти-випробувальники Boeing. Незабаром це спричинило радикальні зміни у кількості інцидентів. Не забути нічого й водночас економити ментальні сили – ось головний принцип формування якісного чекліста. Запитайте себе: у якій сфері вам варто було б створити чекліст, щоб не думати про послідовність дій у процесі виконання?

Довіра. Довіра економить час і дозволяє досягнути більшого, докладаючи менше зусиль, тому без неї неможливі ані якісні стосунки, ані висока командна ефективність. Автор радить наймати людей повільно й усвідомлено, але потім довіряти їхнім рішенням, делегувати, а не витрачати час на надмірний контроль. 

Попередження. Проблему найкраще вирішувати ще до того, як вона виникне. Але ми часто робимо інакше: навіть наявні проблеми толеруємо, аж доки не звикнемо до них. Автор рекомендує поміркувати: яка проблема вас постійно дратує? Скільки вона коштувала вам за час свого існування? Як ви можете прямо зараз зробити щось, аби почати її розв'язувати?

Наприкінці книжки автор нагадує, що хоча життя часто є важким, але ми маємо вибір – ускладнювати його чи спрощувати. Від того, що ми вирішимо, навряд чи магічним чином зміняться обставини. Але від нашого вибору залежатиме, чи будуть у нас сили, щоб упоратися з наступними викликами, й чи отримуватимемо ми задоволення від того, що у нас є.