Есенціалізм. Мистецтво визначати пріоритети

Бестселер The New York Times

Книжку рекомендує автор бестселерів Адам Грант

Видання хвалить співзасновник Netflix Рід Гоффман

На початку книжки Ґреґ Маккеон пропонує замислитися: наскільки часто ми погоджуємося взятися за завдання, а потім шкодуємо? Це може відбуватися з різних причин, наприклад, щоб не образити керівника або колегу. А чи буває так, що ви працюєте забагато, але не відчуваєте себе продуктивними?  Або почуваєтеся так, що вже на межі? Позитивна відповідь на ці запитання – це чітка ознака, що вам може допомогти шлях есенціаліста.

Автор розповідає про Сема, менеджера з Кремнієвої долини, який боявся втратити роботу після поглинання його компанії іншою організацією. Він брався за все, що йому пропонували, відвідував усі зустрічі, на які був запрошений, але замість задоволення своєю зайнятістю почувався дедалі гірше, а продуктивність знижувалася.

Зрештою, ментор дав йому незвичну пораду – сфокусуватися лише на тих справах, що важливі для самого Сема, а від решти – відмовлятися. Він вирішив провести такий експеримент і, на подив, виявив, що нічого страшного не стається, коли він каже «ні». Колеги зрештою стали поважати Сема навіть більше, у нього з’явилося більше вільного часу, зріс рівень продуктивності.

У цьому й полягає сутність есенціалізму – робити менше, але краще. А шлях есенціаліста – це дисципліноване постійне дотримання цього принципу. Для цього знадобиться регулярно робити паузи й запитувати себе: чи я роблю те, що дійсно потрібно?

Це непросте завдання у сучасному світі, сповненому можливостей і цікавих справ. Ми часто відчуваємо спокусу хапатися за все, щоб не втрачати шанси. Але, як зазначає Маккеон, лише деякі з привабливих для нас занять важливі. Якщо ми розпилятимемо свою увагу та ресурси, які обмежені, то не зможемо досягнути успіху в тому, що справді має значення.

Есенціалізм – це про те, щоб визнати: ми не спроможні досягнути успіху в усьому. Маємо ретельно обрати важливе й ухвалити непросте рішення відмовитися від решти. А ще есенціалізм – це про творення власного життя, про розуміння своїх сильних сторін та зважений вибір занять, що дозволять вам максимально розкрити свій потенціал і втілити в життя те, що вважаєте важливим.

Щоб перебудувати свій стиль мислення, для початку потрібно позбутися шкідливих переконань. Автор називає три найголовніші: «Я повинен», «Важливо усе», «Я можу зробити й те, й інше». Замість них варто вбудувати у свою свідомість такі думки: «Я обираю сам», «Лише декілька справ дійсно мають значення», «Я можу зробити що завгодно, але не все».

Кожна людина має право обирати. Дійсно, варіанти можуть нам не подобатися, але саме вміння і право робити вибір ніхто у нас забрати не може. Проте ми можемо забути його, якщо приділятимемо увагу альтернативам замість процесу вибору. Наприклад, родич просить вас про щось. Відмовити йому – морально складно, тому вважаємо, що вибору насправді немає, хоча він є.

Поступово відмовляємося від права обирати й починаємо плисти на течією – за нас вибирає хтось інший або обставини. Шлях есенціаліста полягає у тому, щоб повернути собі силу й право обирати самостійно.

Ще одна проблема пов'язана з тим, що з дитинства нас привчають важко працювати. Нам прищеплюють думку про те, що коли щось не виходить, то варто докласти ще більше зусиль. І, зрештою, це може призвести до того, що ми перевантажуємо себе, але так і не робимо нічого по-справжньому важливого. Есенціалісту потрібно прищепити собі думку про те, що менше може бути краще.

Згідно з відомим принципом Парето 20% зусиль відповідають за 80% результатів. Прикладів цьому багато: скажімо, лише 10 інвестицій згенерували 90% багатства Воррена Баффета. Автор зазначає: «Приголомшлива реальність така: ми живемо у світі, де майже все нічого не варте, і тільки дещо винятково цінне». Отже, потрібно зрозуміти, що цінне для вас, і сфокусуватися на ньому. Автор називає це «відокремлювати кукіль від пшениці». Такий підхід вимагає терплячості та прискіпливого аналізу, а ще – тренування спроможності відрізняти важливе від неважливого.

Необхідний складник мислення есенціаліста – компроміс. Нам буває складно відмовлятися від пропозицій, тому вважаємо, що зможемо не обирати між ними, а «потягнемо» усі. Проте насправді це призводить до поганих наслідків. Скажімо, ми погодилися скласти звіт до середи, хоча у цей день маємо запускати інший проєкт. У цьому випадку неминуче не зробимо хоча б одну з двох справ вчасно.

За словами автора, есенціаліст не розмірковує про те, як встигнути все, він ретельно обирає, за що взятися. Часом ми не можемо зробити вибір, бо боїмося помилок. Однак коли усвідомлено йдемо на компроміс, то принаймні збільшуємо шанси досягнути чогось, що важливо саме для нас. Також має значення формулювання: есенціаліст не думає «від чого відмовитися?», натомість обирає, у чому хотів би досягнути успіху.

Думка про те, що потрібно обмежитися меншим, може бути болісною. Проте автор вірить, що варто витратити час, щоб визначити, що є для вас найвагомішим. Для цього потрібно п’ять елементів, застосувавши які, можна буде відділити кукіль від пшениці:

1. Час на себе. Багато людей вважають, що потрібно постійно бути зайнятим, а вільний час – це або розкіш, яку мало хто може собі дозволити, або взагалі неважлива річ. Проте, на думку автора, неможливо відділити кукіль від пшениці, якщо постійно метушитися. Нам потрібно знайти час, щоб досліджувати себе і життя навколо. Купа справ заважає нам оцінити ситуацію, натомість ми постійно «гасимо пожежі». Звична стратегія – хапатися за найновішу можливість, відповідати на найсвіжіший лист – неправильна. Адже щоб обрати найважливіше, спочатку потрібно порівняти альтернативи.

«Неважливо, наскільки зайнятим ви себе вважаєте, – ви можете знайти у своєму розкладі час і місце на роздуми», – запевняє автор. І наводить приклад генерального директора LinkedIn Джефа Вейнера, який щодня виділяє дві вільні години і розбиває цей час на півгодинні періоди, на які не планує жодних справ. Вони потрібні Вейнеру, щоб осмислювати те, що відбувається.

2. Слухання. Щоб стати справжнім есенціалістом, потрібно вміти уважно слухати та спостерігати. Зокрема, щоб зрозуміти неочевидні речі. Зазвичай ми слухаємо, але водночас думаємо про те, що казатимемо самі, або занадто зациклюємося на неважливих деталях замість ухопити ширшу картину. Есенціаліст, навпаки, сканує те, що чує і бачить, щоб зрозуміти головне.

Розвинути в собі таке уміння можна, наприклад, за допомогою ведення журналу подій. Кожні три місяці варто перечитувати записи й намагатися побачити, які теми повторюються, які ширші шаблони ви бачите.

3. Гра. Переконання про те, що гра – це марнування часу, шкідливе. Автор стверджує, що насправді гра дає імпульс дослідженням, а отже, сприяє виокремленню важливого. Він посилається на Стюарта Брауна, засновника Національного інституту гри, який вважає, що гра може покращити всі сфери життя людини: від стосунків до інноваційної діяльності. У процесі гри людина почувається живою, творить себе й проявляє свою унікальність. А ще гра допомагає упоратися зі стресом і побачити альтернативи, на які ви не звернули б уваги у звичному стані. Тож варто поміркувати, як додати в своє особисте та професійне життя більше гри.

4. Сон. Наш головний актив – це ми самі, тому маємо його захищати. Проте існує багато способів шкодити своєму здоров'ю, і найпоширеніший із них – спати занадто мало. Нерідко ми думаємо, що сон – це необхідне зло, адже цей час можна було б витратити набагато продуктивніше. Але насправді єдиний шлях до справжньої продуктивності – попіклуватися про себе, надавши організму змогу висипатися.

Усі чули про правило 10 тисяч годин, необхідних, щоб стати майстром у будь-якій справі. Воно народилося з експерименту, проведеного Карлом Андерсом Ерікссоном із віолончелістами. Дослідник виявив, що найкращі музиканти тренувалися більше, ніж посередні. Проте мало хто знає, що другою рисою найкращих віолончелістів було те, що вони спали у середньому 8,6 годин на добу. А ще дрімали по обіді. Отже, сон допомагав їм відновитися й, зрештою, досягати кращих результатів.

5. Дисципліна. Автор розповідає про ще один цікавий спосіб обирати: якщо при розгляді альтернативи у вас не виникає однозначного «так», то це означає «ні». Застосувати це можна для будь-чого: наприклад, звільнення шафи від зайвих речей. Якщо річ не подобається вам на 100%, то її можна сміливо позбуватися.

Алгоритм використання цього правила такий: потрібно визначити один найголовніший критерій для ухвалення рішення й оцінити альтернативи за шкалою від 1 до 100. Якщо оцінка менше 90 – варіант не підходить. Це непросто і вимагає самодисципліни, щоб відкинути варіанти, які набрали 70–80 балів. Однак автор упевнений, що погоджуватися на те, що має менше 90% важливості, не варто.

Вирішити, що не є головним – лише пів справи. Набагато складніше – наважитися дійсно позбутися цього. Ми можемо розібрати шафу, але так і не викинути речі, які відклали. А раптом ви пошкодуєте про своє рішення згодом? А що, як воно було неправильним? На такий випадок автор пропонує запитання: якби у мене вже не було цієї альтернативи/речі, на що б я був готовий піти/скільки за неї заплатити, щоб отримати її?

Нам може здаватися, що коли ми не відмовляємося від чогось, то не робимо остаточний вибір. Але насправді це автоматично означає, що ви вирішили погодитися на це. Отже, це і є критичним запитанням для есенціаліста: від чого мені потрібно відмовитися?

Тут є прихована складність. Щоб навчитися правильно відмовлятися, потрібно оцінити, наскільки справа стосується вашої мети. Тож щоб усе вийшло, потрібно цю мету усвідомлювати.

Мати чітку мету важливо і на індивідуальному, і на командному рівні. Якщо ми не знаємо, куди прагнемо, то ризикуємо витратити цінний час на роботу, яка того не варта. А команда без мети не буде ані мотивованою, ані продуктивною.

За словами автора, «Есенційна мета – водночас конкретна і здатна надихати. З одного боку, вона сповнена особливого змісту, з іншого, – поступ на шляху до її досягнення можна оцінити в цифрах». Він запевняє: якщо правильно сформулювати ціль, то одне ваше рішення замінить тисячу інших. Це одне велике рішення буде показувати вам напрям руху в найближчі роки.

Щоб допомогти собі, потрібно запитати себе: якби я міг досягнути успіху в одній справі, що це було б? Друге запитання дозволяє «заземлитися»: звідки я дізнаюся, що вже досягнув мети?

Для відмови потрібна неабияка хоробрість. Без неї поради про те, що потрібно обирати найважливіше, будуть здаватися банальними. Зрештою, усі ми усвідомлюємо, що потрібно фокусуватися, але мало кому стає сміливості дійсно навчитися казати «ні» колегам, близьким, керівнику і навіть собі самому.

Часто ми погоджуємося тому, що хочемо подобатися людям. Боїмося, що відмовою зіпсуємо їхнє ставлення до нас. Проте автор посилається на власні спостереження й запевняє, що більшість людей зрештою починають поважати нас сильніше, навіть якщо спочатку відчувають розчарування чи засмучені.

Також автор попереджає: краще чітко відмовити, ніж туманно відповісти «можливо» або «я спробую» з думкою про те, що пізніше ви все одно скажете «ні». Якщо вам потрібна пауза, то можна сказати: «Хвилинку, я подивлюсь у свій календар» (погляд на нього нагадає вам про те, наскільки ви зайняті), а потім сказати, що, на жаль, не маєте вільного часу. А якщо йдеться про керівника, то можна запитати його: від чого з інших пріоритетних завдань ви маєте відмовитися, аби взятися за нову справу.

Ще одна пастка, яка підстерігає кожного з нас, – це комплекс власності. Якщо ми вважаємо річ або проєкт своїми, то переоцінюємо їх, а чужі, навпаки, недооцінюємо. Наслідком стає неможливість відмовитися від речі або закрити проєкт, навіть якщо на це є всі підстави. Нас лякають збитки – втрата вже витрачених грошей.

Наприклад, автор розповідає про експеримент, де учасникам запропонували гіпотетичну ситуацію. Ви випадково придбали два квитки на різні лижні курорти на ті самі дати. Як вирішити, куди поїхати? Більшість обирає локацію з дорожчим квитком попри те, що другий варіант їм подобався більше. Людьми керує бажання втратити менше грошей, але зрештою вони випускають з уваги своє ж задоволення.

В останній частині книжки автор дає поради: як зробити виконання вправ якіснішим та ефективнішим. Зокрема, він рекомендує створювати «резервний фонд» на випадок, якщо щось піде не так, як заплановано. У житті практично все може піти не за очікуваним сценарієм, тож закладати такий буфер варто і в роботі, і в особистій сфері. Автор наголошує, що важлива навичка есенціаліста – готуватися до несподіванок, навіть коли все добре .

Деніел Канеман ще у 1979 році розповів про феномен, який назвав помилкою планування. Люди зазвичай недооцінюють час, потрібний їм для виконання завдання. Зокрема, в одному дослідженні студентів попросили оцінити час, за який вони напишуть дипломну роботу, у двох варіантах – коли все піде добре й якщо станеться найгірше, що вони можуть уявити. Оцінка становила у середньому 27,4 днів для першого сценарію й 48,6 – для другого. В реальності ж виявилося, що студенти упоралися з завданням у середньому за 55 днів.

Щоб запобігти такому розвитку подій, варто ще на етапі планування закладати на 50% більше часу, ніж збиралися. Так ви почуватиметеся спокійніше, а якщо упораєтеся швидше – отримаєте у винагороду трохи вільного часу.

На шляху до будь-якої мети трапляються перешкоди. Щоб полегшити процес отримання бажаного, автор радить не спішити виконувати завдання, а спочатку поміркувати: що може завадити довести справу до завершення? Список перешкод може містити багато пунктів, але потрібно обрати з них один, таку собі «слабку ланку», після усунення якої зникне одразу декілька перешкод.

Зазвичай люди прагнуть зробити все по максимуму, тому що вірять: зробиш більше – досягнеш більшого. Але у житті так буває нечасто. Шлях есенціаліста натомість полягає у тому, щоб рухатися поступово й відмічати маленькі досягнення. «Есенціаліст не женеться за великими, гучними перемогами, які насправді нічого не означають, бо він прагне до маленьких і простих перемог там, де це справді важливо», – пише автор.

Часом нам здається, шо великі цілі вимагають масштабних зрушень, але цей масштаб може демотивувати – проєкт видаватиметься непідйомним, і ви зрештою його кинете. Натомість якщо цінувати навіть маленькі кроки, то ви отримуєте постійний приплив мотивації. Автор посилається на дослідження, яке виявило: два найголовніших мотиватора людини – це досягнення та визнання за них. Отже, під час виконання завдання варто запитувати себе: який мінімальний крок вас влаштує?

Мислення есенціаліста здатне допомогти нам досягнути у житті значно більшого, ніж ми могли уявити. Але найкращий ефект буде тоді, коли ця філософія стане частиною вас, а не лише набором інструментів, які ви час від часу використовуєте. «Якщо дозволите собі повністю поринути в есенціалізм – справді жити отак кожної секунди, чим би ви не займалися на роботі і вдома, – він може стати частиною вашого світогляду», – пише автор. І воно того варте, адже життя есенціаліста сповнене сенсу і вільне від жалкування