Довіра, справедливість і об'єднуюча ідея — як важелі розвитку

Усі люди прагнуть щастя, але достеменно не знають, з чого воно складається. Є гіпотеза, що гроші відіграють у цьому певну роль – і економіка має інструменти, що дозволяють вимірювати рівень задоволення, пояснювати й передбачати поведінку людей.

Звичайно, усі люди різні, тому й функція задоволення у них варіюватиметься. Дослідженнями властивостей цієї функції займалися економісти Деніел Канеман та Амос Тверські.

Навіть під час ухвалення важливих рішень люди часто покладаються не на логіку, а на емоції. Ба більше, нерідко нами рухають неусвідомлені мотиви. Про це свідчать різноманітні психологічні експерименти, що проводилися упродовж останніх 40 років. Один з них – класичний дослід Бенджаміна Лібета – ще на початку 1980-х виявив, що у мозку виникає потенціал готовності до дії (активізація певної ділянки) ще до того, як ми усвідомлено це рішення «приймаємо». Проміжок між цими моментами за даними різних досліджень коливається від пів секунди до 8-10 секунд.

То що ж, виходить, що людину не можна вважати повністю усвідомленою істотою, так само як і покладати на неї обов’язок самостійно дбати про власне щастя?

Цікавими є спроби економістів моделювати невеликі суспільства, наприклад, впроваджувати нові правила економічної поведінки в окремому місті – і порівнювати динаміку його розвитку з іншими населеними пунктами, що грають за традиційними економічними правилами. Зокрема, нобелівський лауреат з економіки Пол Ромер досліджував не тільки теоретично, але й практично вплив знань, інновацій та нових правил економічної поведінки на динаміку економічного розвитку суспільства. Проте нам слід розуміти, що, згідно з результатами деяких відомих досліджень, у суспільстві, де є повний достаток, люди зрештою не стають щасливими.

Досить лише згадати сумнозвісний експеримент «Всесвіт 2025», який провів Джон Келхун із мишами. Гризуни мали вдосталь простору для життя та їжі, не мали жодних проблем і могли розмножуватися стільки, скільки завгодно. Проте за декілька поколінь вони перейшли до деструктивної поведінки й, зрештою, популяція загинула. Келхун зробив висновок про те, що до фізичної смерті у мишей відбулася «смерть духу» – їм не потрібно було боротися за виживання, долати виклики. Отже, не було й сенсу для існування.

Що ж потрібно державі, аби стати місцем, де люди зможуть реалізовувати себе та відчувати сильніше задоволення від життя?

Втім, з часом виявилося, що для того щоб модель Солоу запрацювала, країні потрібно забезпечити певні умови. Нобелівські лауреати Джордж Акерлоф (поведінковий економіст) та Роберт Шиллер (поведінковий фінансист) вважають, що це довіра, справедливість та об’єднувальна ідея. Якщо усе це є, то суспільство розвиватиметься, і це можна буде відстежити за макроекономічними показниками (раніше – за ВВП на душу населення, потім – за індексом щастя тощо).

Як побудувати такі правила у державі, які створюватимуть комфорт для різних верств населення?

Отже, людей потрібно навколо чогось об’єднати. Що це може бути за ідея? Найпростіший варіант – добробут: скажімо, раніше ВВП на душу населення становило $3 тис. на рік, а тепер прагнутимемо показника у $10 тис. Але зараз люди вже не об’єднуються навколо таких цілей, – впевнений Євген. Адже, як відомо, збільшення кількості грошей веде до зростання задоволення лише до певної межі. Тому така ідея не зможе надати тривалого й стійкого імпульсу до змін.

Скоріше за все, об’єднувальна ідея має лежати в іншій площині й враховувати різні вектори, властиві різним верствам суспільства.

Вузьке місце в Україні – це державні інституції у сфері освіти та охорони здоров’я. Вони мали б створювати інфраструктуру для розвитку особистості, але зараз працюють не досить ефективно. Завданням держави має бути – змінити це.

Євген каже, що не варто боятися масового відтоку фахівців за кордон. На його думку, зараз в Україні можливостей для розвитку кар’єри чи не більше, аніж у розвинених країнах.

Американець у середньому за життя робить 80 різноманітних інвестицій, водночас українець – лише декілька, і то зазвичай йдеться про депозит або купівлю житла. Це показує, що ми не довіряємо фінансовій системі, а через це страждає підприємницький потенціал держави.

А справедливість (точніше, її відсутність) діє схоже на ефект розбитих вікон: коли люди стикаються із несправедливістю, у них опускаються руки, і вони не бачать сенсу боротися. В Україні, на щастя, ситуація не катастрофічна, – вірить Євген. Адже існує чимало громадських організацій, які намагаються вирівнювати перекоси.

Втім, саме чинник несправедливості може бути найбільш небезпечним у міграційних процесах: якщо молодь, яка пробує боротися, не бачить результату, вона може замислитися про переїзд до розвинених країн.

Отже, для розвитку Україні потрібно знайти об’єднувальну ідею (і шукати її необхідно спільно, досягаючи консенсусу), вибудовувати довіру (як міжособистісну, так і до держави) й реформувати судову систему, аби забезпечити більшу справедливість.

i Даниэль Канеман, Пол Словик, Амос Тверской «Принятие решений в неопределенности. Правила и предубеждения». «Гуманитарный центр», — 2018. ii Джордж Акерлоф, Роберт Шиллер “Spiritus Аnimalis, или Как человеческая психология управляет экономикой”. Юнайтед Пресс. – 2011.